Аналіз соціальної думки кардинала Бергольйо
  • Птн, 10/05/2013 - 21:41

Книгу «Не погоджуйтеся на зло!» презентували у Варшаві, це спроба ознайомити читача з суспільною думкою кардинала Хорхе Бергольйо.

 

Папа Франциск походить із певного географічно-культурного кола, з Латинської Америки, де специфікою Церкви є сильна заангажованість і прихильність до соціальних проблем, як того вимагають місцеві умови, де помітна величезна нерівність і відсутність соціальної справедливості.

 

Церква для бідних

 

Читаючи виступи кардинала Хорхе Маріо Бергольйо щодо соціальних питань, відразу можна зрозуміти, що з особливим занепокоєнням він ставиться до бідних, тих, кого переслідують, відкинених або обтяжених патологіями, які є жертвами нинішньої системи. Це співчуття супроводжує гостра і невтомна критика еліти, яка керує державою: тих політичної та економічних середовищ, які відповідальні за такий стан справ. Оборона пригноблених і виконання ролі їхнього речника розглядається як одне з головних завдань Церкви.

 

«Ми не можемо бути байдужими до болю, ми не можемо допустити, щоб хтось залишився на узбіччі життя, викинутий на маргінес людської гідності. Це повинно викликати наше обурення. Це має схилити нас порушити свій спокій і змінитися через людський біль, біль нашого ближнього, нашого сусіда, нашого земляка в аргентинській спільноті», – сказав під час проповіді з нагоди державного свята 25 травня 2003 року теперішній Папа.

 

Кардинал Бергольйо неодноразово наголошує, що ці саме «бідні», які стійкі до зла, мають спеціальну місію у направлянні суспільства, а не тільки тими, хто вимагає допомоги. «надією є ті чоловіки і жінки нашого народу, які відкидають відчай і виступають проти посередності, вони прагнуть сказати ні! Беззаконню, ні! Безглуздості, ні! Обманливій поверховості, ні!» – писав тодішній митрополит Буенос-Айреса.

 

Зараз ми можемо зрозуміти, у чому полягає концепція, яку проголошував Папа Франциск,  «Бідної Церкви для бідних». Справа не в тому, що церква відмовилася від матеріальних ресурсів, через які має можливість діяти, але щоб сучасні «бідні» були в центрі уваги церковної громади. З цим пов'язана неустанна прихильність Церкви до соціальної сфери, щоб права жодної людини не були порушені. Інакше Церква буде противитись своєму призначенню.

 

Тут можна побачити деяку схожість з теологією звільнення. Точніше з тими її течіями, які безпосередньо посилаючись на Євангеліє проголошували принцип «особливих умов для бідних». Бергольйо, однак, рішуче виступає проти тих течій, які послуговувались марксистською інтерпретацією історії і закликали до соціальної революції.

 

Кардинал Бергольйо також є послідовним виконавцем сформульованого на Другому Ватиканському Соборі принципу, що «Церква використовує вбогі середники». Це означає, що Церква відмовляється від усіх зв'язків з урядом, які гарантували б Їй певні привілеї. Такий європейський «цезаро-папізм» кардинал Бергольйо рішуче відкидає, наполягаючи на тому, що Церква може виконувати свою місію, якщо Вона повністю автономна і вільна від будь-яких систем світського уряду. Тільки в цьому випадку може бути критичною совістю світу навколо Неї.

 

Бідність для Папи Франциска є теж своєрідним захисним щитом від спокус споживацько налаштованого світу. «Бідність, яка вчить солідарності, щедрості та милосердя, що виражається у стриманості та радості того, що найважливіше, захищає нас від матеріальних ідолів, які закривають істинний сенс життя», – сказав до монахинь, які приїхали до Ватикану з різних країн світу, 8 травня року.

 

Аналіз суспільної ситуації

 

Аналізуючи ситуацію сучасної цивілізації кардинала Бергольйо звертає увагу на щораз більше розповсюджене сирітство людей, що живуть у сучасному суспільстві. «Ми є частиною розділеного суспільства, яке зламало природні соціальні зв'язки», – писав теперішній Папа у журналі «Humanistas» у середині 90-х.

 

Такий стан справ зумовлений поступом атомізації суспільства, а також світовою культурною одноманітністю у результаті глобалізації. З цим пов'язана втрата «національної пам'яті» і послаблення зв'язків між поколіннями. У світлі цього виникає явище культурного та духовного викорінення.

 

Іншим компонентом «сирітства» є позбавлення загальних етичних основ. «Крах основ і фундаментів, втрата орієнтирів мають глобальний характер, це світова тенденція, яка є важливою ознакою сучасної думки», – говорив кардинал. Його думки близькі до думок Бенедикта XVI, який найбільшою сучасною загрозою вважає розповсюдження «культури релятивізму».

 

Джерела економічної кризи

 

Головним винуватцем нинішньої економічної кризи кардинал Бергольйо вважав неконтрольований економічний неолібералізм і відсутність поваги до основних моральних правил, які притаманні політичній та економічній еліті сьогодні.

 

Багато критики кардинала Бергольйо спрямовано на процес глобалізації: «Капітал не знає меж: його продукують сегментами, у різних частинах світу, і продають на глобальному ринку. Все це має серйозні наслідки для ринку праці і суспільної свідомості». Він додає, що форма глобалізації означає, що «багаті стають багатшими, а бідні стають ще біднішими». Ще одним негативним ефектом є те, що «у світі зростає безробіття вже не як проблема циклічна, а як структурна».

 

Особливо вболіває над тим фактом, що «криза є найбільш серйозною проблемою для тих, які і так мають найменше: бідні, безпритульні, неповнолітні, престарілі, малі підприєці, виробники, постачальники і співробітники з найнижчими зарплатами».

 

«Ця драматична кризи, перш за все, моральна», – вважає примас Аргентини. Його інтерпретація близька до аналізу Бенедикта XVI, який міститься на сторінках  соціальної енцикліки «Caritas in  Veritate».

 

Патологія правлячої еліти

 

Правлячі еліти Аргентини кардинал Бергольйо характеризує як: «амбітних кар'єристів, які під маскою своїх міжнародних дипломів та технічною мовою приховують свої сумнівні знання і майже повну відсутність людяності».

 

Він додає, що «похмурий внутрішній пакт підкорив серця багатьох з тих, чия роль полягає в захисті наших інтересів, і наслідки цього величезні».

 

Роль політиків та політики

 

Кардинал Бергольйо постійно вказує, що роль політиків повинна бути зовсім іншою. «Політик, це просто один із громадян, який повинен відповідати за забезпечення того, щоб політика була не позбавлена ​​цінності». Він додає, що «політика є однією з вищих форм благодійності, тому що вона спрямована на загальне благо, і, бути політиком – це покликання. Переконував, що «це майже священне покликання, тому що його сутність має на меті збільшити загальне благо».

 

«Ви повинні розуміти, що участь у політиці має бути благородною, скромною і щедрою службою на добро громади, а не спосібом збагачення себе або конкретної групи інтересів», – пояснював постійно і закликав до зовсім іншого стилю управління, оскількит всяка влада є служіння загальному добру.

 

Закликав політиків зупинити «давати людям обіцянки, які ніколи не збуваються». У незліченних проповідях і виступах він попросив їх «почати діяти чесно, щоб злодійства і корупція зникли з політичної та економічної сцени».

 

Роль Церкви у світі – соціальне покликання

 

Кардинал Бергольйо постійно закликав вірних вийти за стіни Церкви, щоб зустрітися зі світом і його потребами. Відомою є його метафора про «відкриті двері» і «закриту» Церкву, яку сказав ​​на одній з кардинальських конгрегацій перед конклавом кардиналів, на якому його обрали Папою.

 

«Якщо Церква не вийде сама з себе, щоб проголошувати Євангеліє, то буде обертатися довкола себе, тоді буде хворою», – сказав він. Він застерігав перед «егоцентричною Церквою, яка претендує на право затримати Ісуса для себе, не даючи Йому, щоб він вийшов до інших».

 

Порятунок: потреба створення «нової ментальності»

 

Шляхи виходу з цих труднощів нинішній Папа окреслив, коли був примасом Аргентини. Усе його вчення є постійним закликом до моральної революції, опертої на повазі до кожної людини. Його вчення є глибоко антропологічне, і у цьому дуже близьке до соціального дискурсу Івана Павла II. «Те, що властиве людині, становить правдиву цінність для протидії анти-вартостям, які відображаються у трактуванні людей як товару на продаж». У цьому контексті, кардинал говорить про потребу скасування сучасного рабства. «У Буенос-Айресі  рабство як і раніше існує. У цьому місті використовують нелегальних робітників у майстернях, якщо це мігранти, то їм забороняють навіть виходити. У цьому місті є діти, які живуть і працюють на вулицях протягом багатьох років».

 

Щодо цінності людського життя підкреслюється потреба захистити його від зачаття до природної смерті. Кардинал Бергольо також вважає, що про якість суспільства свідчить ставлення до людини у двох крайніх періодах її життя: в дитинстві та в старості.

 

Багато місця кардинал приділяв недооціненій ролі сім'ї, вважаючи цю інституцію основою соціального порядку і єдиним місцем, де в правильний спосіб можна сформувати особистість людини. Він рішуче виступає проти будь-яких соціальних експериментів, спрямованих на зниження статусу сім'ї, чому може служити реєстрація партнерських зв’язків або прирівнювання їх до шлюбу – тобто «одностатевих шлюби».

 

Він також закликає до поваги і відновлення історичної пам'яті як джерела природних зв'язків та натхнення для формування громадянства. Закликає до пробудження, як Іван Павло II повторює цитату з його візиту до Аргентини 1987 року: «Аргентино, встань, прокинься».

 

Потреба діалогу

 

Незважаючи на різку критику радикалізму і влади, кардинал Бергольйо також прихильний до соціального діалогу, без якого неможливо знайти жодного рішення. «Діалог, якого потребує батьківщина, повинен бути щирим пошуком істини і загального блага, зберігаючи при цьому постійну турботу про бідних», – пояснив він.

Кардинал Бергольйо висловлює надію, що цей процес має привести до спроб побудувати спільними зусиллями «культуру зустрічі». Під цим поняттям кардинал Бергольйо розуміє природне відбудову соціальної тканини суспільства, яка оперта на фундаменті окреслених цінностей.

 

Марцін Пшецішевскі

За матеріалами wiara.pl