Блаженніший Любомир: «Ми не хочемо своїх дітей відсилати за кордон, не хочемо їх втратити. Але чи справді краще стратити дитину в Україні?»
  • Втр, 17/09/2013 - 12:45

Цього сесійного тижня депутати будуть увосьме вирішувати, чи потрібно приєднуватись до Конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення, яка спрямована на впорядкування механізму цього процесу. Саме міждержавне усиновлення, на жаль, досить часто залишається останньою надією отримати сім’ю для старших та хворих дітей. Представникам прес-служби Альянсу «Україна без сиріт» вдалося поспілкуватись із Блаженнішим Любомиром (Гузаром) та почути його думку щодо сирітства, інтернатів, національного та міждержавного усиновлення.

Блаженнійший, можете послужити нам тим, аби Ви прокоментували ситуацію щодо міждержавного всиновлення сиріт в Україні і, взагалі, відношення тих людей, які знаходяться при владі, щодо документу «Гаазька конвенція про захист дітей і співробітництво з питань міждержавного усиновлення», який вже 6 разів виносили на голосування у Верховну Раду. Цю конвенцію депутати не підтримали, мотивуючи це тим, що ми не можемо контролювати дітей, а тут в Україні і так все добре. Хоча ці діти ростуть, вони не можуть чекати поки знайдеться сім’я для кожної хворої дитини, для кожної старшої дитини. Деякі політичні сили навіть говорять: «А давайте взагалі заборонимо іноземцям всиновлювати наших дітей!». Що Ви думаєте щодо цього?

Ми повинні пригадати собі, що останніми місяцями особливо звернено увагу на те, як виглядають інтернати для дітей в Україні. Якщо не помиляюсь, навіть ось цими останніми днями сам Президент відвідуючи одне із місць - «Промінь надії» у селі Макарів Київська обл., згадав про те, що треба дуже серйозно зосередитись над станом інтернатів, тим, як вони ведені і яка з них користь, і що робити, щоб вони справді почали належно служити. Свідчення різних людей, що стан тих інтернатів є поганий, що є багато зловживань, крадіжок, що дітям не дають те, що держава їм призначає, що діти голодують, терплять. Одним словом, ця справа є дуже актуальна. Тому мені здається, що відкладати так, як вже багато разів відкладали – це з однієї сторони вияв байдужості, а з другої сторони, пробачте, що так сильно скажу, свого роду жорстокість, нерозуміння ситуації. Я думаю, що такі поважні справи повинні бути трактовані надзвичайно уважно. Якщо говоримо про самих відповідальних – депутатів – то такі їхні дії свідчать про байдужість супроти дітей – терплячих дітей.

Коли ж говоримо про зміст такої Конвенції, мені здається, що ми повинні бути свідомі, що найкраща ситуація природна – коли дитина має батька і матір, які про неї турбуються. Є багато випадків, коли дитина залишається без природної батьківської опіки з різних причин – сирітство, кругле сирітство, чи не здібність батьків забезпечити виховання дитини, що в такому разі робити? Вже довгі-довгі роки в різних країнах світу стараються організувати інтернати, сиротинці, намагаються різними способами забезпечити виховання дітей, опіку над ними, аби вони могли нормально розвиватись та іти в життя здоровими дітьми. Треба взяти під увагу, що розв’язка усиновлення є дуже гарна розв’язка, адже є люди, які справді готові прийняти дитину як свою. Навіть такі люди, які мають вже своїх дітей, готові прийняти і інших, які позбавлені батьків, і разом зі своїми їх виховувати. Є такі групи, де кваліфіковані люди стараються створити спільноту – майже родинну, у якій невелике число дітей живе спільно, разом виховуються. Але цього всього не вистачає. Було би ідеально, якби можна було кожну дитину усиновити, а ще краще, якби взагалі сиріт не було! Ну, але вони є, і тому добре, коли їх усиновлювлюють. Але що, якщо цього не можуть зробити? Тоді треба шукати інший розв’язок.

Немає найменшого сумніву, так як сказав Президент - треба дуже попрацювати, щоби ті існуючі інтернати поставити на якомусь рівні, щоби діти не терпіли, але розвивалися і росли. Але інтернати завжди будуть залишатись установою, а не родиною. Тому все ж залишається можливість усиновлення поза межі України. Хтось міг би сказати, що ми не хочемо своїх дітей відсилати за кордон, не хочемо їх втратити. Але чи справді краще стратити дитину в Україні? Чи, може, дати їй можливість нормально розвиватись, хай навіть серед чужих обставин, де вона все ж таки залишиться людиною і буде розвиватися як людина? Я сам знаю щонайменше 1 чи 2  випадки усиновлення поза межами України, коли хвору дитину прийняли, пригорнули, і зараз хоч вона і виростає поза своїм нормальним національним середовищем, але вона має все, що потрібно, аби забезпечити нормальний розвиток: опіку, школу, інші приготовлення до зрілого життя. Не треба себе переконувати, що то є ідеальна розв’язка, але вона є цілком можлива беручи до уваги всі інші обставини. Безумовно, варто взяти до уваги певні забезпечення зі сторони держав, до яких належать люди, які хочуть усиновити - щоби був належний контроль, чіткі домовленості з Україною.

Ми сьогодні говоримо про те, що українські діти усиновлені закордон, але чому виключаємо іншу можливість – може, є чужі діти, які будуть усиновлені в Україні? Я наведу особливий приклад – коли нацисти прийшли в Україну і почали винищувати євреїв, було дуже багато випадків, що українські родини приймали єврейських дітей, дбали за них, виховували їх, забезпечили їм нормальний розвиток та умови життя. Ми – українці, виховували чужих дітей. Я чув свідчення однієї жінки-єврейки, яку українці виховали - не лише переховали, але й пригорнули, прийняли як свою дочку. Вона з великою вдячністю говорила про тих людей, які її виховали. 

Скажіть, будь ласка, як би Ви відповіли, коли питають, чому іноземці їдуть сюди і всиновлюють українських дітей, якщо у їхніх країнах є свої діти-сироти?

Тут треба взяти до уваги одну річ: це політична думка, не людська, не соціальна, а чисто політична. Ми знаємо, що Росія відмовилась дозволяти американцям всиновлювати своїх дітей, але це на чисто політичних підставах. Я би запитав таку річ: що думає той, хто каже: «чому американці, будучи членами великого народу, понад 300 млн., їдуть в різні країни світу і там одружуються, що їм мало американок?» Ні, з якоїсь причини та людина має якесь відношення до особи іншої національності. Може, ті американці хочуть мати зв'язок з Україною приймаючи потребуючу дитину?  Чому в нас в Україні все ще є діти, яких треба всиновлювати? Невже немає батьків? Безумовно, треба заохочувати українських батьків всиновлювати українських дітей, але не можна нікого примусити. Життя є дуже дивне і обставини бувають різні. Я можу собі уявити, наприклад, чому хтось в Італії хотів би взяти українську дитину – можливо, його батько або дідусь загинув на українській землі під час війни? Але я не думаю, що ціла Італія тільки тим дихає, щоб всиновлювати українських дітей. Це не є масово також і зі сторони Америки чи іншої країни. Але не треба, на мою думку, створювати зайвих перешкод.

І ще маленьке останнє запитання. Коли у Раді голосували за цю Конвенцію, яка говорить, що от вичерпані всі можливості знайти для дитини сім’ю в Україні і тільки тоді ми звертаємось до пошуку іноземної сім’ї для дитини, депутати розділились на кілька груп. Партія «Свобода» та комуністи голосують однозначно проти цього документу говорячи, що в нас все добре та висловлюючи думку чи не варто заборонити взагалі іноземцям всиновлювати. Інша частина голосують за, розуміючи, що це важливий документ. А президентська партія взагалі утрималась від голосування, хоча сам Президент вніс цю конвенцію. Що можна сказати тим, хто проти і хто утримується, аби хоч якось привернути їхню увагу, спонукати підтримати цей документ, оскільки діти не можуть  більше чекати?

Ви поставили дуже складне питання. Я би взяв батіг і всіх би вибив добре, тоді може би їм розум прийшов. Я думаю, що ті, хто беруться голосувати в таких важливих справах, повинні перш за все і понад усе любити людей, бо це є найважливіше. Повинні старатись шукати, як найкраще можна тих дітей належно доглянути, не перешкодити їхньому розвитку. Я думаю, що це, так би мовити, політиканство, коли якісь, на мою думку, фальшиві, неясні принципи починають регулювати справи, що відносяться до добра поодиноких людей, особливо тих, що не захищені. Кожна дитина незахищена, але ті бідні діти, що позбавлені батьківської опіки і оборони, є особливо незахищеними. Тому я думаю, що ті, хто береться голосувати у будь-який спосіб: за, проти, утримуватись - кожен повинен поставити цю проблему перед своїм сумлінням, а не так би сказати думати - я це назву в такому поганому значенні цього слова - політично.

Прес-служба Альянсу «Україна без сиріт»

Джерело: http://news.ugcc.org.ua