Часто у безсиллі ми можемо почерпнути найбільше снаги. Але нам це здебільшого навіть до голови не приходить – як те, що є знаком нашої поразки, може стати прецінним даром. Це цілком не вкладається до голови. Бог потребує нас слабких, але щирих, щоби вчинити знаком своєї дії у світі і аби велич Божа була від нього, а не від нас!

Моменти поразки найчастіше провадять нас до внутрішньої капітуляції. Так ніби навколо пустка, нічого не видно, рухаємось напомацки і немає на що опертися. Здається от-от і полетимо вниз, розіб’ємося в пух і прах. Але, о диво, через безмір своєї любові Він сам приходить до нас, бере окровавлених на плечі, щоб принести до Отця. Бог приходить у наше життя таким, яким ми його ніколи не могли раніше уявити. У цьому сенсі Бог такий собі сюрприз, бо страшенно любить дивувати нас. Він збирає нас ущент розбитих і заміст покарання, до якого ми вже ніби то морально готові, дає нам Святого Духа.

Єдиний імпульс, яким дихає величезне серце Бога, є любов. Він діє щодо нас через любов, в любові і для любові. В нього не існує жодної іншої мотивації у своєму стосунку щодо нас, як любов, яка ніколи не може вичерпатися чи припинитися. Це і є ота добра новина, яка мала б нас вщерть наповнити безміром радості, яку ми нічим не можемо заслужити.

єрм. Лука (Михайлович)