БОГОПОСВЯЧЕНІ ОСОБИ – СВІДКИ ГОСПОДА В СУЧАСНОМУ СВІТІ
  • Птн, 09/02/2018 - 11:55

Ми наближаємося до великого Празника у літургійному році – Стрітення Господнього: в цей день згадуємо євангельську подію про зустріч Марії з Дитятком Ісусом на руках в єрусалимському храмі з Симеоном, про якого читаємо, що був «чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому» (Лк 2, 25) та з пророчицею Анною. Марія жертвує - приносить Ісуса до храму, здійснюючи таким способом особливу посвяту дитини Господеві. В цей день також Католицька Церква відзначає день богопосвячених осіб, тобто тих, кого ми називаємо монахами і монахинями, оскільки символічно відзначається посвята покликаних осіб для цілковитого служіння Господеві. Особливою ознакою цього дня є освячення свічок, які є символом світла Христового, що просвічує людське життя, часто затемнене злом і гріхом. Так само і богопосвячені особи покликані бути світлом для світу та свідками Господа у сучасному світі.

В історії спасіння часто знаходимо людей, яких Господь кликав до особливого служіння: це Авраам, це Мойсей, це пророки. У Старому завіті їх було чимало і неможливо згадати про всіх. У Новому завіті це апостоли (з гр. мови послані) – особи, які отримали покликання до служіння в особливому стані і, коли відповіли на це покликання, то Господь послав їх проповідувати і бути його свідками у тогочасному світі. «Іди за мною» ­ ̶  чули таку фразу вибрані особи і залишали все і йшли за Христом. Так читаємо у євангелії про покликання братів Симона-Петра та Андрія: «А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей». І ті негайно кинули сіті й пішли за ним» (Мт 4,18-20). Як колись, так і сьогодні, Господь кличе окремих осіб, незалежно від віку, стану, освіти, до посвяченого способу життя. Деякі з них відповідають на покликання, а деякі, через страх чи невпевненість, залишаються при своїх справах у світі. Деяких з них ми зустрічаємо на вулицях, в лікарнях, у школі та інших громадських місцях і пізнаємо їх через особливих стиль одягу (монаші габіти), а деяких не бачимо ніколи, бо їхнє служіння вони здійснюють у закритих монастирях.

У 1997 році Папа Йоан Павло ІІ (нині святий) в цей празник встановив Всесвітній День Богопосвяченого Життя, дбаючи, щоб усі вірні Церкви Христової глибше задумалася над цим даром. У таїнстві Стрітення бачимо як Богородиця жертвує Богові найбільший Дар, який отримала – свого Сина Ісуса Христа, тим самим приносячи й себе в жертву. Це є символом того, як батьки жертвують своїх дітей, які отримали особливе покликання у житті – служити Господеві. Подібну жертву з самих себе для любові до Христа складають богопосвячені особи, бо як читаємо у апостольському повчанні «Vita consecrata»: «Богопосвячене життя, що ґрунтується на прикладі життя і на вченні Господа нашого Ісуса Христа, –  це дар Бога Отця своїй Церкві за діянням Святого Духа. Через євангельські ради притаманні Ісусові риси – чистота, вбогість і послух – набувають у світі постійної «видимості» і спрямовують погляд віруючих до того таїнства Божого Царства, яке вже діє в історії, але остаточно виповниться в небі» (Йоан Павло ІІ, «Богопосвячене Життя», 1).

Читаємо у декреті ІІ Ватиканського Собору «Про оновлення чернечого життя» дуже гарні слова: «Вже від самих початків у Церкві були чоловіки й жінки, які через практикування євангельських рад прагнули з більшою свободою йти за Христом і точніше Його наслідувати; і кожен жив на свій лад життям, присвяченим Богові. Багато з них, натхненні Святим Духом, або вели усамітнене життя, або ж засновували чернечі родини, що їх Церква радо прийняла і затвердила своїм авторитетом. Таким чином, згідно з Божим наміром, з’явилось дивовижне розмаїття чернечих згромаджень, що дуже спричинилось до того, щоб Церква була не тільки споряджена для всякого доброго діла (пор. 2 Тим. 3:17) і приготована для діла служіння на будування Христового Тіла (пор. Еф. 4:12), а й, оздоблена різноманітними обдарованнями своїх дітей, явилась, мов наречена, прикрашена для мужа свого (пор. Од. 21:2); і через це розмаїття пізнається многовидна мудрість Божа (пор. Еф. 3:10)».

Отже, богопосвячені особи – це покликані Господом, через внутрішній порух, особи, які добровільно вирішили йти за Христом і посвятили своє життя у Церкві Христовій та у якомусь монастирі чи чернечій родині. І «що палкіше вони поєднуються з Христом через таку самовідданість, яка охоплює все їхнє життя, то багатшим стає життя Церкви, а її апостолят приносить більше плодів».

Тому, дорогі наші читачі, готуючись до відзначення Дня Богопосвяченого Життя та дякуючи Богові за дар богопосвячених осіб у нашій Церкві, варто відзначити декілька моментів:

  1. Господь Бог кличе до служіння у такому надприродному стані богопосвяченого життя тих, кого сам хоче і яким способом хоче; світські люди часто цей стан називають «неприроднім», але насправді він є «надприроднім» – жити таким способом, яким жив сам Ісус Христос – воплочений Господь;
  2. Покликання – це особливий дар від Господа Бога і воно може проявлятися різними способами – загальним посвяченням як охрещені миряни, які прагнуть жити святим життям;  священичим життям – чи одруженим чи безженним – посвяченим на служінню Богові і людям; богопосвяченим життям у прямому розумінні цих слів – посвятити себе Богові через складання монаших обітів убогості, чистоти і послуху;
  3. Господь Бог може кликати до посвяченого життя вже від дитинства: Церква має численні приклади осіб, які в ранньому віці розпізнавали, що Господь готує їх до богопосвяченого життя і так ставали великими апостолами Христової Церкви – достатньо подумати про Митрополита Андрея Шептицького і  Святого Папу Івана Павла ІІ. Тому не дивуйтеся, коли побачити, що Господь кличе і малих і старших;
  4. За покликання до богопосвяченого життя треба усильно молитися і просити у Господа Бога допомоги – бо саме Господь є джерелом всякого покликання і саме Він торкає і рухає серце кожної людини, яка віддається Господеві для посвяченого служіння; кожна парафія повинна молитовно приєднуватися до намірень Церкви – молитися за покликання та за витривалість у покливанні вже посвячених осіб;
  5. Якщо людина відчуває в собі покликання до богопосвяченого (монашого) життя, то повинна не боятися йти за Христом, але уважно і з трепетом прислухатися до внутрішнього голосу: хто йде за Христом, той ніколи і нічого не втрачає; Для розпізнавання покликання можуть допомогти розмова з компетентним священиком чи монахом, з сестрами-монахинями. Також можуть допомогти реколекції, духовні зустрічі, прощі чи поїздки.

 

Святий Папа Іван Павло ІІ в одному зі своїх повчань звертався до молодих людей: «До вас, хлопці й дівчата, кажу: якщо чуєте Христовий поклик, не відкидайте його! Відважно ставайте на величні шляхи до святості, що їх вказали нам визначні святі чоловіки і жінки своїм наслідуванням за Христом. Плекайте притаманні вашому вікові ідеали, але не вагайтеся прийняти задум Бога щодо вас, коли Він покличе вас шукати святості в богопосвяченому житті». А, звертаючись до родин, писав: «До вас звертаюсь я, християнські родини. Батьки, будьте вдячні Господеві, якщо він покликав вашу дитину до богопосвяченого життя. Це треба вважати за велику честь для родини, коли Бог схоче зглянутися на неї й обрати одного з її членів, щоб запросити ступити на шлях євангельських рад! Плекайте у собі бажання віддати Богові свою дитину для служіння Божій любові у світі». (Папа Іван Павло ІІ, Vita Сonsecrata, 106-107).

Тому, дорогі друзі у Христі! Стараймося у наших молитвах не забувати молитися за богопосвячених осіб та за нові покликання до монашого стану, а якщо з наших родин і наших парафій Господь покличе когось до такого стану, то не перечмо цьому, а, навпаки, підтримаймо і допоможімо розпізнати покликання та ступити на вибраний шлях служіння Богові і Церкві.

о. Йосафат Бойко, ВС