В Україні секта Догнала, яка ще має прозвище "підгорецькі отці", практично  нікому невідома. А  врешті кого може зацікавити купка людей, у межах 300-400 осіб, яка безрозсудно підтримує, якихось кількох чужинецьких безумців, які заявили, що вони є посланці Христа, нові пророки, наділені  силою Святого Духа, щоб замінити провідників християнської віри, не інакше як знищити Апостольську Церкву разом з її центром – Ватиканом. "Підгорецьких отців" не засмучує цей факт, що їх, чехів Догнала, братів Шпіржиків, Оберхаузера, українця Гітюка. за порушення статутних вимог як ченців Василіянського Чину, церковних канонів, було відлучено від Церкви,  накладенням на них кари великої екскомуніки Апостольскою Сиґнатурою. Відомо, що вони раззосереджені   у трьох західноукраїнських областях: Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, відомих своїми високими національно-релігійними почуттями, у яких   переважна більшість населення є греко-католицького  віровизнання. Ненароком виникає багато запитань з приводу появи в Галичині догналівської секти, яка нав’язливо силкується доводити, що вона нова так звана Українська  правовірна греко католицька церква і яка стала основою створення, так званого Візантійського Вселенського (Католицького)  Патріархату на чолі з пророком Іллею (Догналом).

З тими численними питаннями, які виникли з появою догналівської секти, звертаємось до академіка НАН України, професора, директора Інституту народознавства НАН України Степана Павлюка.

Цікавість розбирає дізнатися, у який спосіб чеські монахи і священники греко-католицького визнання опинилися в Україні у Підгорецькому монастирі Василіянського Чину?

Усе починається у  Чехії, коли Догнал організував так звану "Чеську харизматичну делегатуру" у кількості трьох десяток осіб, яка у вульгарний спосіб мала намір втрутитися в існуючі канони Католицької Церкви, одночасно порушуючи суспільний спокій, що стало приводом для Кардинала Праги Вилка у 2003 р. видалити їх з Чехії.

Священницьку поведінку у Чехії і Словаччині було визнано такою, що не відповідає церковним і монашим засадам, наслідком чого стала ліквідація у 1998 р. створеної ними так званої "харизматичної спільноти" догналівців. Маючи підготовлену програму дій в українському греко-католицькому середовищі, догналівці намагаються поширювати недовіру до існуючого керівництва Української Греко-Католицької Церкви, зокрема до Блаженнішого Кардинала Любомира Гузара, інкримінуючи йому нібито якесь порушення церковних канонів.

Розуміємо, що в Церкві як і в кожній живій спільноті, в середовищі духовенства, богословів можуть бути певні неоднозначності, недостатньо вияснені питання, особистісні розходження тощо. Але для їх вирішення Церква має свої компетентні  органи. А тому не має потреби втягувати в такі справи мирян, тим паче, сіючи між ними збентеження, сумнівну і явно недостовірну інформацію. Для нас є вельми дорогою велика і славна традиція Української Греко-Католицької Церкви, її неоціненна заслуга для української національної справи, героїчна постава в умовах більшовицького тоталітаризму і теперішня її багатогранна діяльність на полі відновлення духовності українського суспільства, привернення його до вічних істин християнського віровчення, до його чеснот і життєвих моральних засад.

Так само високоцінною є і особистість  Блаженнішого Любомира (Гузара). За багато років своєї церковної діяльності, зокрема на посту первоієрарха, Він відзначився як талановитий, стратегічно цілеспрямований будівничий церковного життя, високоосвічений богослов і прекрасний проповідник, високоавторитетна Людина з чітковизначеною громадянською і українською національно-патріотичною позицією. Вже сьогодні є підстава поставити його поряд з найзаслуженішими діячами української церкви нової доби. Досвід нашої історії показує, що саме проти таких діячів у всі часи противники українськості затівали, інтриги, називали ворогами, зрадниками, намагалися їх морально і фізично знищити. Так було з Іваном Мазепою, лідерами і героями українських національно-визвольних змагань, такими світочами нашої Церкви, як Андрей Шептицький, Йосип Сліпий. І сьогодні різні етнічні та духовні чужинці почувають себе в праві вчити нас і вказувати нам кого маємо вважати своїми героями і авторитетами.

Нація з почуттям власної гідності і честі повинна рішуче протидіяти посяганням на свої цінності, захищати своїх кращих людей і дбати про їхнє примноження та утвердження в різних ділянках суспільного життя. Навіть уже теперішній наш досвід переконує, якої непоправної шкоди зазнала Україна від того, що не має достатку справжніх фахово підготовлених  політиків-патріотів, що не змогла вилонити з себе талановитого лідера – будівничого держави.

Такі невтішні думки виникають у зв’язку з неблаговидною діяльністю в Україні догналівської групи отців. І аж ніяк не тому, що більшість їх іноземні громадяни. Свого часу великий Митрополит Андрей Шептицький запросив для місійної діяльності в Галичині отців монашого чину Редемптористів з Бельгії. Вони прийняли греко-католицький обряд, опанували українську мову, заснували місійні осередки і школи та взагалі зробили багато доброго для українців. І сьогодні ще живуть деякі з тих, що вчилися в гімназії Редемптористів у Збоїськах (тепер у Львові). І підгорецьким отцям було б що робити на забур’яненому постсовєтському духовному просторі. Але, на жаль, вони зайнялися іншим. І мабуть, тому так озлобилися на Блаженнішого Любомира, що він, помітивши неконструктив у їхніх ділах і помислах  ще 6 серпня 2004 р. звернувся з листом до відповідних державних структур з тим, щоб відмовити в перебуванні в Україні так званої  "Чеської делегатури" у кількості 23 осіб і депортувати з України отців з Підгорецького монастиря, як частину догналівської групи, чим значною мірою перешкодив інкорпоруватися великій групі розкольників з Чехії у греко-католицьке середовище.

Великі надії доґналівська група покладала на входження у вищу церковну ієрархію – єпископську, щоб обійняти під свою опіку значну кількість церков і парафіян, а особливі зусилля були прикладені, щоб очолити екзархальну Греко-Католицьку Церкву в Чехії. На місце екзарха Празького планувався один з братів Шпіржіків, а кандидатом на єпископа – помічника Пряшівського був запропонований о. Доґнал. Сподівання на єпископство не покинуло доґналівців і в Україні. Немаючи ніякого успіху, підгорецька четвірка отців силкується розколоти Синод. І цей намір зазнав невдачі.

І все-таки дещо незрозуміло, у який спосіб догналівська група ченців була прийнята у Підгорецький монастир, коли про поведінку догналівських харизматів  було добре відомо?

Статутом  Василиянського ордену передбачено досить тривалий кількарічний період на розмірковування і спокуту за свої вчинки.

Коли уже стали зрозумілими лихі наміри монахів-чужинців, які насамперед своїми брудними вигадками намагались очорнити унікальну за своєю піднесеною духовністю, вишуканою інтелігентністю, інтелектуальністю та високою освітою Архієпископа Української Греко-Католицької  Церкви, кардинала Любомира Гузара, що протиставила цьому сектантському свавіллю церковна ієрархія?

Третього червня 2008 р. Колегіональний трибунал Сокальсько-Жовківської єпархії у карних процесах ієромонахам ЧСВВ Іллі А.Доґналу, Методію Р.Шпіржіку, Маркіяну В.Гітюку та священику Роберту Оберхаузеру, виніс вирок покарання великою екскомунікою (відлучення від церкви) за скоєні злочини і зокрема найвагоміший – це "розпалювання бунту та ненависті проти місцевого ієрарха Владики Михаїла (Колтуна) і Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Любомира (Гузара) та підбурювання підлеглих до непослуху супроти них (порушення кан. 1447 §1 ККСЦ)". Апостольська Сиґнатура уже 7 жовтня 2008 р. відхилила апеляційного листа від о.  Доґнала і залишила в силі ухвалу Колегіального трибуналу Сокальсько-Жовківської єпархії про екскомуніку підгорецьких отців.

Не отримавши підтримки серед греко-католицьких священнослужителів, мирян, підгорецька четвірка здійснила наміри створити церкву власної юрисдикції, назвавши її Українською Правовірною Греко-Католицькою. Але і тут, цілком закономірно їх чекала повна невдача, оскільки цивільні особи, а тим більше ще й відлучені від церкви, позбавлені будь-якого права на священничу  діяльність. У реєстрації секти під назвою Українська Правовірна Греко-Католицька Церква Державний комітет України у справах національностей і релігій відмовив, виходячи із засад порушення чинного законодавства України, а також ухвали Найвищого трибуналу Католицької церкви, якою є Апостольська Сиґнатура, якою на підгорецьку групу була накладена велика екскамлуніка і заборонено використовувати релігійним організаціям, які не належать до Католицької Церкви і не визнають примат Папи, терміна "католицький", "греко-католицький".

Як тільки не вдалася підгорецьким сектантам облудна спроба так званої реформи в УГКЦ, накликавши на себе справедливе відлучення від Церкви, вони ж одразу зробили дію на створення власної церкви, як запланований етап для розколу УГКЦ. Незважаючи на позбавлення їх священства, права бути священиками, вони щедро розкидали екскомуніки на ввесь уряд УГКЦ, аж до деканів, який не визнавав їхньої юрисдикції; на префекта Римської Апостольської Сиґнатури; на протоархимандрита василиянського чину (ЧСВВ); на Кардинала Праги; на Екзарха Кошицького; на ввесь римо-католицький електорат Чехії, Німеччини та Індії; на представництво папської курі і т.д.

Зазнавши повного фіаско у своїй підступній єретичній місії, підгорецькі отці все ж продовжують свою діяльність на розпалювання ворожнечі на релігійній основі, створюючи значні непорозуміння в окремих сім'ях, родинах, населених пунктах і поширюють недостовірні, неправдиві відомості про духовне життя в Україні, що принижує честь і гідність українців, спотворює справжню історію і культуру українського народу, провокує до суспільної нестабільності, до розбрату. Такі дії порушують статтю 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", якою забороняється "в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до віруючих, представників інших віросповідань та невіруючих".

Понад це – провокацію між українськими мирянами здійснюють троє іноземних громадян з підгорецької четвірки колишніх отців, які виступають лідерами і наставниками, активними проповідниками розколу і ворожнечі, діють всупереч статті 24 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", у якій йдеться : "Священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представники зарубіжних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких вони прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації". Іноземні громадяни, як монахи василиянського чину були запрошені у Підгорецький монастир на тимчасове перебування. Порушивши статут ЧСВВ, церковні канони, ченці ЧСВВ Ілля А.Доґнал, Методій Р.Шпіржік, а також священик Самуїл Р. Обергаузер були покарані великою екскомунікою і їхня місія в Україні припинилася. Таким чином вони повинні покинути територію і підлягають процедурі екстрадиції, передбачену українським законодавством.

А як реагує львівська громадськість на досить активні дії секти Догнала ?

Декілька років тому на вимогу громадськості  Львівщини обласна Рада звернулась до правоохоронних органів з вимогою з’ясувати і дати пояснення щодо "протиправних, небезпечних для громадського спокою і конституційних засад держави дій  з боку агресивного псевдорелігійного угрупування – так званої "секти Доґнала", у відповідності з чинним законодавством України, здійснити заходи щодо осіб без громадянства, зокрема Доґнала, громадянина Чеської Республіки, братів Шпіржиків, Обергаузера, 23 псевдомонахинь, громадян Словацької республіки.

Вказані особи  організували з маловірних, слабких духом, марнославних, почасти знедолених у житті людей старшого віку, не на жарт психічно неврівноважене середовище, у яке втягнуті діти, підлітки, певна частина молоді. 

Лист від громадськості був скерований  і в обласну держадміністрацію.  Але жодних реальних дій і це при тому, що очільник секти Доґнал вчинив карний злочин, коли під час  чергового захоплення культової споруди, побив жінку, спричинивши їй черепно-мозкову травму, за що місцевий суд у м. Львові виніс ухвалу про депортацію злочинця з території України. І навіть нині, коли  завдяки ЗМІ області, передачам національного і місцевого телебачення переконливо доведено каригідну діяльність сектантів, котрі  психічно травмують кількасот залучених до  своєї "діяльності" осіб, що повірили "правдивим християнам", "богопосвяченим людям, істинним  слугам Христа", з боку органів влади не відчуваємо належного реагування. 

Громадськість вимагала і вимагає від Обласної держадміністрації, Обласної Ради рішучих дій,  спрямованих на припинення діяльності угрупування сектантського типу, яке іменується у народі сектою Доґнала, керівники якої відлучені від Католицької Церкви найвищим рішенням Ватикану – Апостольською Сиґнатурою. У відповідності до українського законодавства щодо релігійного статусу громадян України, забезпечення громадянського спокою, дотримання високої моральності  вимагаємо від місцевих органів влади рішучості, безкомпромісності, дієвості, активного залучення СБУ у Львівській області.

Правонаглядові органи зобов’язані були депортувати іноземних громадян, які не мають належним чином оформлених дозволів на проведення богослужбової діяльності, з України. Будучи відлученими від церкви, вказані іноземці не мають права на будь-які священнодійства, а тим більше утворювати на українських теренах нові релігійні структури.

Зрозуміло, що в догналівську пастку потрапили особи, які повірили, що це не що інше, а УГКЦ. Далі "підгорецькі отці" проголошують себе якоюсь Українською Правовірною Греко Католицькою Церквою, щоб люди не змогли догадатися, що це ніяка не церква, а  секта. То що ж таке догналівське угрупування?

Сучасний словник іншомовних слів визначає, що секта,  ніщо інше, як група людей, що "відокремилися від панівної церкви" і " замкнулися у своїх вузьких інтересах". Сформована опозиція чи протиставлення до існуючої церкви проявляється у проповідях своєї винятковості, "істинного шляху спасіння". Таке сектантське згромадження формує свій спосіб буття, агресивний поведінковий стиль, крайню нетерпимість до інакодумців, самопосвяту - до саможертовності у відстоюванні ідеологічних догматів, войовничість і ворожість до оточення, яке його не сприймає, фанатичне відстоювання своїх сектантських лідерів. З психологічної точки зору діяльність секти зорієнтована у доведенні релігійної свідомості до кримінальних форм і до містицизму; сектантський  датматизм повинен стати домінуючим у сприйняті світу, стати внутрішнім світом сектанта. Фанатично налаштовані послідовники секти намагаються довести своє богопомазання і що тільки їхнє боговизнання є істинним.

Для залучення і утримання у секті осіб використовуються різноманітні психоманіпуляції, заклинання, а навіть психотропні препарати для розбалансування психіки, позбавлення сили волі, неадекватного сприйняття реального життя тощо. Для реального пригнічення самосвідомості, тотожної психологічної реакції на різні події, існує цілісна психоманіпуляційна система. Основні з них:

1.Насамперед встановлюється контроль над свідомістю з метою змінити справжність багатогранної особи на культову, сектантську, внаслідок чого опановується контроль за поведінкою, почуттями, емоціями, мисленням та ін. Це не що інше як контроль за вчинками людини.

2.Для опанування розумовою діяльністю людини дозується і цензорується доступна інформація, шляхом навмисного її приховування, фальсифікації, з метою підпорядкування власній ідеології і практиці, а навіть відверта брехня, неправда для очорнення, зневаження тієї церкви, від якої секта має намір відійти, ба більше – замінити цю церкву своєю сектою. Такими діями заохочується до  шпигунства, сексотства, доносів, наговорюванню тощо, а також для контролю за поведінкою залучених до секти, неетичне, підступне використання сповіді, через що ще жорстокіше вимагається послуху та підпорядкування.

3. Вагомим чинником  сектантської відданості виступає контроль за думками сектантів, щоб ті однозначно перейняли доктрину секти як "Правду"; різкий поділ мислення за категоріями – добро і зло, чорне і біле, хто не з нами той проти нас та ін. При цьому використовуються техніки затримки думок, спосіб численного проспівування певних текстів, медитація певних рухів, безперервні молитви та тривале повторення мантрів, сакральних фраз; уникнення бесід від критичного мислення, критики та дискусій.

4. Важливо для секти тримати під контролем почуття сектантів, обмеживши їх різноманітність, викликавши у кожного члена секти відчуття його власної вини при якихось проблемах, а не лідерів; постійне збуджене почуття вини себе, сім'ї, чи якоїсь вини в минулому та ін. При цих маніпуляціях почуттями обов'язково у сектанта викликати страх, який проявляється у страху при самостійному мисленні, перед зовнішнім світом, уявними ворогами, страх перед втратою шансу на "спасіння", страх перед можливістю бути виключеним із секти, бути невизнаним нею і при тому втратити життєві шанси на щасливе майбутнє, ніколи не мати можливості на самореалізацію поза сектою тощо. З особливим намаганням вселяється члену секти усвідомлений страх за вихід із секти, якого будуть супроводжувати невиліковні хвороби, самогубство, аварії, пекельні муки, безумство, можливість перевтілення тощо.

Керівники секти  психічним шантажем домагаються від залучених до секти величезних сум грошей, привласнення майна, сексуального насильства над своїми послідовниками та ін.

Перераховані лише основні психоманіпуляції при формуванні і функціонуванні сект, які у переважній більшості збігаються з практикою виникнення та існування секти, яка створилася при Підгорецькому монастирі Василиянського чину, що на Львівщині, знаної в народі як секта Догнала чи доґналівська  секта.

Сектантскність доґналівського угрупування підкреслюється насамперед антихристиянською ідеологічною доктриною, у неприпустимий спосіб заперечується основи християнського віровчення і відкидається канонічність Католицької церкви тощо. Зокрема порушено базову суть християнства у триєдності Бога: Отця, Сина і Духа Святого, наданням Богородиці, яка була людиною, атрибутів Бога, як четвертій божій іпостасі, що принципово порушує церковні традиції, чим доґнілівці вивели себе за рамки християнства і стали відвертими богохульниками, а точніше поганською сектою під іменем Догнала. Принципово підкреслює сектантську, позакатолицьку суть доґналівців, коли вони, агресивна купка людей, проголошує відлучення від церкви багатьох служб Апостольського Престолу, а ще і блаженного Івана Павла ІІ та Папу Бенедикта XVІ. На психічну нездоровість творців сектантської ідеологічної доктрини вказує їх демонстрація на свою ексклюзивність, винятковість, як єдиного порятунку християнського віровчення, проклявши всі протестантські деномінації і пригрозивши цим усім християнським конфесіям України, і світу і бажання  замінити собою не лише українську Греко-Католицьку Церкву, але й всю ієрархію Католицької Церкви очоливши її і перемістивши з Ватикану. Як реалізацію  цього проекту, доґналівці демонструють свою рішучість, уже  створивши "Вселенський Візантійський патріархат" і при цьому ігноруючи те, що вони цивільні особи, позбавлені священничого сану за великі провини перед Христом і Церквою.

Багато говориться про агресивну поведінку догналівських сектантів. У чому це проявляється?

Методи і прийоми залучення і утримання під своїм впливом людей є такими (як описано вище), засобами, які приводять психіку особи до розбалансованого стану, при якому сприймаються людиною навіть злочинні настанови і моделюється її неадекватна поведінка, яка здатна на жертовну відданість за лідерів секти. Прикладом для цього служать дії на захоплення культових споруд у Стрию, Чорткові, селі Пробіжна Чортківського району, Львові, с.Підгірцях та ін.; ненависне ставлення до інаковірців та інакодумців аж до фізичного нападу на них (трагедія у сім'ї Свистунів , Доґнал покалічив жінку та ін.). Шляхом так званої "реколекції", молитовних практик, коли члени секти повинні у позі на колінах, піднявши у гору голови та рук тривалий час і багаторазово проголошувати заклинальні мантри, навіюючи на себе страх, насамперед пеклом, як основи для маніпуляцій поведінкою особи. Характерно для доґналівців зламати волю людини страхом перед злими демонічними силами, подаючи їх зображення на сектантських іконах.

Соціальна небезпека секти полягає у тому, що внаслідок психоманіпуляцій над особою, залученням психотропних засобів, суттєво травмується психічний стан людини, порушується адекватність сприйняття  суспільного буття тощо. Надання таким особам лікарської допомоги інколи буває безуспішним.

Про доґналівців як секту свідчить їх беззастережна неправдивість, попросту брехливість у своїх чисельних кореспонденціях – заповнюючи листами некоректного, надуманого змісту та звинувачень різні структури влади, міжнародні та закордонні організації.

Сектантську поведінку доґналівців підкреслює їх самопроголошення себе церквою взамін тієї, яка з любов'ю сприймається більше ніж сімома мільйонами громадян України. У той же час за даними спецслужб України, доґналівців у Львівській та Тернопільській областях нараховується біля 350 осіб (частина з них іноземці). Українська Греко-Католицька Церква має канонічний статус, визнана у світі. Фундаментальною основою набуття статусу церкви, виступає надання такого права з двох християнських центрів – Риму (католицького віросповідання) чи Стамбулу (православного віросповідання) з обов'язковим мотивуванням такої потреби, станом ієрархічної структури та її поширення, визнання у суспільстві тощо. У той же час організатори секти Антонін Доґнал, Річард Шпіржик, Роберт Обергаузер, Василь Гітюк були відлучені від Католицької Церкви з накладанням на них кари великої екскомуніки за рішенням Апостольської Сигнатури від 07.10.2008 р. у відповідності до канону 1459,§1 Кодексу канонів Східних Церков. Це доконаний факт який не піддається сумніву.

 А яка реакція міграційної служби України на відверте порушення законодавства іноземними громадянами?

Громадяни України уже вкотре звертаються до  керівника Державної міграційної служби у Львівській області, яка у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України і є центральним органом виконавчої влади, пояснити нам про своє невмотивоване зволікання у справі видворення громадян Чеської Республіки Доґнале Антоніне, Шпіржіка Ріхарда, громадян Республіки Словаччини Оберхаузера Роберта та ще двох десяток в минулому монахинь, відпущених (відлучених) 14 травня 2011 року з Чину святого Василія Великого. Положення про Державну  міграційну службу зобов’язує Вас вчинити дії на "…видворення, у тому числі у примусовому порядку, іноземців та осіб без громадянства з України, заборону в’їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, здійснено заходи, пов’язані з видворенням іноземців та осіб без громадянства з України (п.9 даного Положення).

Нагадаємо, що двома апеляційними судовими рішеннями (від 08.06.2012р.,  від 21.02.2013р.) встановлено про незаконне перебування в Україні, уже тривалий час, громадянина Чехії Доґнала. Для вмотивованих судових ухвал послужили виявлені матеріали, що порушили Порядок №601, встановленого наказом МВС України. Зокрема досліджено лист Управління Служби Безпеки України у Львівській області від 21.07.2011р. №62 /5/4-7868 "що діяльність позивача (Доґнала) спрямована на загострення суспільно-релігійної ситуації в регіоні, порушує вимоги ст. 24 Закону України  "Про свободу совісті та релігійні організації", оскільки священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представники зарубіжних організацій, які є іноземними громадянами, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких вони прибули і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив державну реєстрацію статуту відповідної релігійної організації. Проте, позивач запрошення від релігійних організацій Львівської області не отримував та не має відповідного дозволу на проведення богослужбової діяльності".

Була з’ясована і спростована поширена Доґналом інформація у березні 2008р., що його висв’ячено в сан єпископа УГКЦ, що, як виявилось, є  цинічною брехнею, оскільки не було жодного рішення Синоду епіскопів УГКЦ та  благословення Ватикану, що недопустиме у канонічному праві, за що на Доґнала була накладена кара великої екскомуніки. У той же час у серпні 2009р. Антонін Доґнал заснував секту, яку назвав Українською Правовірною Греко Католицькою Церквою, щоб маніпулюючи назвою, обдурювати людей і при цьому ще у судовому позові не визнавати факту створення ним так званої УПГКЦ, називаючи себе не ким іншим, а главою так званого "візантійського вселенського патріархату", а Гітюка іменує патріархом УПГКЦ. У цьому блюзнірстві є очевидні прояви законопорушення, як підстава для депортації з території України. Несумісний  із перебуванням в Україні Доґнала, свідчить факт вчинення ним 19.07.2011р. поблизу будинку №6 по вул. Плуговій у Львові дрібного хуліганства, шляхом нанесення легких тілесних ушкоджень громадянці Гузіль Е.І., що визнав Шевченківський райсуд 20.07.2011р., наклавши на Доґнала адміністративне стягнення. Підставою для видворення Доґнала служить неправдивий зміст і мета перебування в Україні, що і зазначається у постанові Львівського окружного апеляційного суду від 17.04.2012р., яка залишена в силі апеляційною інстанцією від 08.06.2012р.: "… з матеріалів справи не вбачалось і те, з якою метою Доґнал А.Й. клопотав про продовження йому терміну перебування на території України. А твердження  Доґнала А.Й. про його роботу в благодійному фонді "Повернення додому" жодним чином не були засвідчені в судовому засіданні першої інстанції".

Підстав для депортації іноземних громадян з території України є достатньо. Очевидно, що начальнику міграційної служби у Львівській області полковнику Скибі відомі численні ухвали судів, про незаконне перебування в Україні Догнала, а він продовжує свою сектантську діяльність у відкритий спосіб? Як розуміти таку відверту бездіяльність міграційної служби?

При уважному прочитанні суддівських ухвал, міграційна служба знайшла б окрему вимогу, що Доґнал у добровільному порядку на протязі 10 днів повинен покинути територію України. Хочемо наголосити, що про це йдеться в ухвалі суду ще 17.04.2012р., а сьогодні вже початок вересня 2013р., що вказує на малоефективність роботи міграційної служби.

Викликає сум і тривогу відповідь гр. Шпильці Г.Р. від 28.11.2012р.. що доблесна міграційна служба уже скерувала листа до ВММК ГУ МВС України у Львівській області "для встановлення його місця перебування та вирішення питання щодо підготовки адміністративного позову на видворення даного громадянина за межі України в примусовому порядку". Керівництво міграційної служби у Львівській області попросту  насміхається над нами, або глузує із себе, коли бідкається про складнощі встановлення місця перебування Доґнала, тоді коли той  у травні-червні цього року із своїми сектантами із мосту

через Дніпро, привселюдно, при телевізійних камерах, журналістах, скидав язичницького ідола у воду, або більше часу знаходитися у захопленому доґналівцями жіночому василіанському монастирі у Брюховичах. Самостворений фальшивий  патріарх Доґнал, всупереч забороні богослужбової діяльності, як підтверджується актом від 31.07.2011р. Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, 31.07.2011р. об 11.20 год. на вул. Сосновій, 31 в смт. Брюховичі проводив богослужіння, здійснював релігійний обряд та виголошував проповідь.

Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (ст.32) зобов’язує, міграційну службу, яка як юридична особа знаходиться у прямому підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ України, діяти у відповідності до  Закону, коли "іноземець та особа без громадянства має бути видворений за межі України у  разі якщо: він вчинив злочин (побив громадянку України); він добровільно не виконав рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні у визначений у цьому рішенні строк (декілька судових ухвал); його перебування в Україні становить загрозу національній безпеці або громадському порядку". На останньому наголошується в ухвалі суду, якою підтверджується висновок вченої ради Інституту філософії НАН України, що "існують підстави вважати діяльність іноземних громадян  (доґналівців із Чехії і Словаччини), зокрема, позивача (Доґнала) протизаконною, оскільки така (секта) розпалює релігійну ворожнечу, провокує нетерпимість до віруючих інших спільнот "Аналогічний висновок звучить у Рішенні ГУ МВС України у Львівській області від 27.08.2011р. "Про заборону в’їзду на територію України громадянину Чеської Республіки Антоніну  Доґналу": "…що дії громадянина Антоніна  Доґнала суперечать інтересам забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, захисту прав і законів інтересів громадян України".

У судовій ухвалі від 21.02.2013р. Львівського апеляційного адміністративного суду чітко наголошується на діях правоохоронних органів: "Рішення про видворення іноземці та особи без громадянства за межі України приймається органом внутрішніх справ (тепер Державною міграційною службою) за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення".

На нелегальному становищі перебувають інші учасники секти Доґнала – 23 особи із Словаччини, які відлучені від монашого ордену сестер василіанок рішенням Архимандрині сестер Чину  святого Василія  Великого від 5 квітня 2011р. і затверджене Апостольським Престолом, Конгрегацією для Східних Церков 14 травня 2011. Це однозначно означає, що завершилася мета перебування цих осіб – із богослужбової на світську, а також анульовані запрошення на в’їзд в Україну. Відсутнє право перебування в Україні відлучених від Церкви Оберхаузера Роберта і Шпіржіка Річарда.

Відомо, що для того щоб в’їхати на територію України, і врешті у будь-яку іншу державу, іноземні громадяни повинні мати дозвіл на в’їзд, зрозуміло, що з конкретною метою. Монахи і монахині були запрошенні урізний час Провінцією отців василіян, але ж їх усіх відлучено від церкви, а отже вони змінили мету перебування в Україні і повинні були покинути територію України. Однак вони всі порушують українське законодавство і далі перебувають в Україні.

Вагомо у цій ситуації   зацитувати один із висновків із листа начальника відділу національностей та релігій ЛОДА, доктора філософських наук Ігоря Держка: "Правонаглядові органи зобов’язані були депортувати іноземних громадян, які не мають належним чином оформлених дозволів на проведення богослужбової діяльності, з України. Будучи відлученими від церкви, вказані іноземці не мають права на будь-які священнодійства, а тим більше утворювати на українських теренах нові релігійні структури".

Уже у нещодавньому листі-вимозі від громадськості вимагається від начальника головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області вчинити негайно дії, які передбачені законодавством України і вимогами судових ухвал, порушників права перебування на території України. зокрема Догнала, Шпіржика, Оберхаузера та 23 осіб, колишніх монашок, і видворити за межі Української Держави.

А лист-відповідь була некоректною і безвідповідальною  професійно. Складається таке враження, що начальник служби або не бачить потреби у її діяльності, або неспроможний ефективно організувати роботу на виконання чітко прописаних у зобов’язуючих документах функцій.

Наскільки правдиві міркування, що догналівська секта виступає політичним замовленням?!

Численні брошури, інтернат-інформації засвоїм змістом у догналівців більше нагадують політичні заклики, аніж духовні настанови – то їм "Східна (московська) церква краща без Петра, аніж західна з Петром", то відбувається агітація за слов’янський союз росіян, білорусів і обов’язково з ними українців, то відверта коліноприклонна позиція до Януковича, що як тільки він їх підтримає, то буде ще раз обраний Президентом України. Хіба можна інакше оцінити нижчецитовану маячню, як порушення психіки: "27.07.2013р. о 15.05, в ювілейному році Хрещення Київської Русі, Бог дав для Вас це пророцьке слово: "Якщо підпишеш вступ в Європейський Союз, наступного року вже не будеш президентом. Якщо, навпаки, підпишеш вступ до Митного Союзу, то будеш президентом і на наступний термін". На підтвердження факту політичного замовлення догналівського утворення слугує факт, що його інкорпоровано не у православне середовище і не на сході чи півдні України, а якраз у греко католицьку сферу і в Галичині.

Ваша оцінка принизливих  маніпуляцій догналівців?

Безглуздість сектантських вчинків не піддаються будь-якій серйозній оцінці. Однак, така запопадливість перед Російською Церквою опосередковано розкриває їхню орієнтацію, а з цим і помітне їхнє завдання. Кумедно виглядає прагнення Догнала (він же "Пророк Ілля", він же "Вселенський Патріарх" – правда ж, сміхотворно!) відстояти своє місце у Католицькій Церкві, яку він прокляв і одночасно вихваляє московських попів. Цілковито погоджуюсь, що це політтехнологічний проект наших сусідів.

Цікаво знати, чи ті особи, які є прихильниками і учасниками секти, хіба не розуміють, що вони заложники  неврівноважених, психічно стурбованих  керівників?     

На щастя припинилося зацікавлення сектою. Більше того, помітний серйозний вихід людей із секти, опанування собою і зневага до себе, що піддалися такому  жахливому випробуванню. Тільки на прикладі одного села Грабово Золочівського району яскраво ілюструється прихід до реальної пам’яті і зречення від догналівського сектантства. Були обдуреними майже 90% мешканців села, а на сьогоднішній день ще не позбулися догналівського лиха десь 2-3 особи старшого віку. Така тенденція і в с. Підгірці Бродівського району, а особливо на Тернопільщині. Сектантського дурману позбуваються ще в декількох населених пунктах Львівщини та Івано-Франківщини, зокрема у м. Дрогобичі та м. Тисмениці.

Відмова Міністерства культури і освіти України у 2009 році у реєстрації догналівського утворення як Української правовірної греко-католицької церкви, не спричинилося до його повної і остаточної ліквідації, як агресивного сектантського об’єднання. Чому так сталося?  

 Неймовірно, але це стає очевидним, що догналівською сектою опікуються не тільки окремі особи з Києва, але й деякі вищі офіційні структури. Навіть  поведінка міграційної служби у Львівській області,  наводить на думку якщо не безпосередньої, то принаймні опосередкованої підтримки. Невтручання, пасивне спостереження – це уже підтримка. Наданою  свободою сектанти користаються у такий спосіб – формуючи і реєструючи громадські об’єднання, такі як: "Об’єднання віруючих української правовірної греко-католицької церкви", "Сім’я під Покровом Богородиці", "Молодь за здорове життя", "Голос Господній", "Комітет зі збереження християнської спадщини "Покрови Богородиці", "Союз християнських матерів Львівської області", ("Союз християнських матерів України"), Зборівська районна громадська організація – Товариство зі  збереження християнської спадщини "Аве Марія", Золочівська районна  громадська організація "Батьки України". У Кругові  (Золочівщина) утримують реабілітаційний центр "Тавор" – "лікують" від узалежнень.

З догналівцями відкрито співпрацюють протестантські утворення "Любов проти гомосексуалізму" та "Посольство Боже" Сандея Аделанджі.

Окрім того створили ("догналівці") клон "Руху чистих сердець", а також декларують себе католиками-харизматами і під їх прикриттям намагаються ввійти в контакт із вчителями і учнями сільських шкіл під різними приводами, зокрема під  темою боротьби з гомосексуалізмом, представляючи це так, що це тільки вони в цьому є активістами, тоді як з цим потворним явищем борються усі із здоровою психікою люди. На щастя, багата інформація про підступне завдання догналівців стало бар’єром між ними і людьми, які з обуренням  відкидають фальшиві, псевдо християнські наміри.

Від сектантів можна інколи почути таке собі начебто безневинне запитання – А що ми поганого робимо? То ж справді, що вони поганого роблять?

Таке риторичне запитання як засіб в обороні. Але в обороні чого? – Насамперед оборони незмолимого гріха, великої брехні, що керівники догналівської секти представляються себе людям, як священники, а тим більше – єпископи, патріархи, а ще неприпустима фальш – Догнал нарік себе пророком Іллею, але як нам відомо, що усі вони відлучені від Церкви. Хіба це добре?!

А далі ще гірше – світські іноземні особи під брехливою мотивацією, що вони греко-католики, дурять людей, що вони створили якусь правовірну греко-католицьку церкву і начебто їм вірить Святіший  Отець, не соромлячись очевидної неправди, оскільки з Ватикану надійшла кара великої екскомуніки (відлучення від Церкви).  Хіба це допустимо? А хіба можна виховувати людей доброчесності, коли поширювалась брехня, що чужинці, відлучені уже від Церкви, отримали єпископське свячення від  греко католицького священника Осідача, якого вони представили у маєстаті єпископа, і який на передсмертній сповіді покаявся за велику неправду, у яку його ввів Догнал і його соратники. Хіба це не страшна облуда?!

А хіба можна виміряти глибину морально-етичного падіння догналівців за психічний, духовний терор, спричинений безневинним людям, які відрікаються від своїх рідних, близьких, своєї Української Греко Католицької Церкви, називаючи її "осиним гніздом", готові на самопожертву заради Догнала?

А як  можна оцінити рівень гріхопадіння догналівців, коли вони як світські особи здійснюють найвище священнодійство,  причащаючи людей ?! Хіба це не святотатство?

А хіба це не злочин, коли залучені до секти втрачають психічну рівновагу, розсудливість і скоюють непоправні вчинки – навіть вбивства?!

А наскільки треба бути психічно неврівноваженим, йдеться про Догнала, коли той побив жінку, нанісши їй тілесні ушкодження, що визнано судом?!

А хіба допустимо, щоб іноземні особи зі Словаччини, позбавлені права бути монахинями василіянського чину, далі в монашому облаченні порушують спокій у місті, своїми маніфестаціями?!

Силкуюся впізнати, вичленити із вчинків догналівської секти щось позитивне, "добре", і ніяк не можу, бо у пам’ять напливають їхні дії на захоплення церков, монастирських приміщень, фальшивість риторики, знедолені мої краяни та багато іншого.

І яка перспектива з догналівською сектою?

У цьому питанні присутній деякий оптимізм. На мою думку, обласна адміністрація розуміє, що догналівська секта є інородним тілом у   суспільному житті не лише області, а цілого масиву Галичини. Службу безпеки України у Львівській області теж турбує існування незареєстрованого агресивного сектантського угрупування, організованого іноземними громадянами. Обласне управління міліції готове виконати дії, відповідні до їх  вповноважень. Судова інституція доволі чітко і правдиво оцінює порушення чужинцями у частині їх перебування на території України. Тільки міграційна служба у Львівській області проявляє надмірну ласку до іноземних порушників, зайняла позицію невтручання, що можна розцінювати як прикриття для догналівців. Від громадськості буде направлена заява-аналіз відповідей, яку отримав від міграційної служби за підписом її начальника полковника Скиби, начальнику міграційної служби України, голові Львівської облдержадміністрації, прокурору у Львівській області. З листа-відповіді можна зрозуміти, що міграційна служба  безсила що-небудь виконати, і нібито зайве юридичне утворення у системі МВС України. А може начальник не на своєму місці?

Одна пересторога, щоб бездіяльність міграційної служби не спровокувала серйозні громадські акції.

Розмовляв  Олег Бойко