Де не повинен працювати католик?
  • Чтв, 11/01/2018 - 13:19

Чи є заняття, які в теперішньому світі є легальні, загально поширені, «звичайні», але які ми, як християни, повинні відкинути власне через те, що ми – християни?

Кілька років тому ми з колегою сиділи за кавою і розмовляли про пошук праці. Розмова не була випадковою: ще два тижні до того ми працювали в одній редакції. Спочатку звільнили мене (скорочення, економія, рецесія…), а через кілька днів після того, мій колега вирішив звільнитись, бо його не влаштовували нові запропоновані умови. Обоє ми вже мали пропозиції нової роботи, з багатьох точок зору навіть кращих і цікавіших – тому спокійно, без стресу, дискутували собі про те, «якою повинна бути робота», за яку людина може братись без опору і з користю (не лише фінансовою).

Щодо загальних критеріїв ми погоджувались. Висновки видавались очевидними. І тоді мій колега – людина невіруюча, але в інтенсивних пошуках – запитав мене: «Слухай, ти – віруючий, християнин… Скажи, чи маєш ти якісь критерії, яким повинна відповідати потенційна робота, щоб ти вважав її підходячою? Чи є такі заняття, які хоч легальні, відповідають законодавству і т.д, але для тебе є неприйнятними?

І от власне: чи може християнин працювати всюди? Зрозуміло, знаємо, що є речі, які християнин не повинен робити. Серед них: торгівля наркотиками, порнографія, отримання прибутку з проституції, крадіжки – усе це «професії», якими не повинні займатися не лише віруючі, але й адекватні люди. Чи є у світі заняття, які в теперішні часи є легальними, загально поширеними, «звичайними» - але ми, як християни, повинні їх відкинути власне через те, що ми є християнами? Через те, що ми маємо моральні стандарти вищі, ніж інші? Через те, що Христос закликає нас, щоб ми любили Його більше?

Перші християни ставились до цієї справи дуже серйозно. Святий Іполіт Римський у «Апостольській традиції» (поч. ІІІ ст), пишучи про приймання кандидатів до хрещення, перелічує цілий список професій і занять, якими майбутній катехумен не може займатись, або у випадку яких повинен поводитись особливо обережно. Деякі його рекомендації видаються очевидними для нас і сьогодні («Якщо хтось провадить публічний будинок і утримує повій, мусить від цього відмовитись або відійти». Інші вимагають глибшої застанови.

За словами Іполіта, якщо хтось є художником чи різьбярем, то повинен пам’ятати, що як кандидат до християнства, він не може виробляти зображення поганських божеств. Якщо він є солдатом, то не може виконувати вирок смерті, навіть якщо йому дано наказ. Не міг стати катехуменом «священик чи сторож поганських законів» (це очевидно), а також керівник цирку, гладіатор чи інший працівник тогочасного римського цирку, який був, як відомо, кривавим і жорстоким видовищем. Крім того, до хрещення не міг готуватись актор – цьому важко не здивуватись, враховуючи, що тогочасні вистави були переважно релігійного змісту і вшановували поганських божків…

А, зрештою – християнин не лише не повинен робити те, що б суперечило Божому закону (закону Любові), але й повинен відмовитись від занять, що можуть бути згіршенням, відтягувати людей від пізнання Христа чи бути хоча б натяком на ідолопоклонство чи богохульство.

Коли я читав ті слова Іполіта, то подумав собі, що наші часи з багатьох точок зору є набагато складнішими, ніж ІІІ ст. після Христа…

Чи сьогодні існують абсолютно «нейтральні» професії і заняття? Такі, які християнин-мирянин може виконувати без закидів совісті і з повним переконанням, що не робить нічого неприйнятного чи такого, що суперечить науці Христа?

Моя знайома працювала в крамниці. Звичайній, середньої величини крамниці самообслуговування, що продавала споживчі товари. Сиділа «на касі». Крамниця – це місце, яке відвідує кожен з нас. В багатьох кошиках замість (або крім) хліба, молока чи ковбаси були також презервативи, а на стійці для преси, крім газет і журналів лежали кольорові видання «для дорослих». Ну, і…? Знайома розповідала, що кожного разу, коли пропускала через касу такий товар, почувалась некомфортно. Завжди мала сумніви. З одного боку, вона була лише касиром, люди платили їй за хліб і молоко – не вона вирішувала яким є асортимент, не вона була відповідальна за те, що лежить на полицях. З іншого боку,… От власне.

Я знав одного столяра. Він, разом з кількома іншими працівниками, працював на невеликому виробництві. Робив столи, крісла, столики… Чи можна до цього причепитись? Одного разу його виробництво отримало замовлення на цілу партію гарних крісел і три столи. Робота на два тижні, усі раділи… Коли перші вироби були готові, шеф попросив його завезти їх до замовника, «щоб клієнт оцінив, чи все в порядку». Він взяв службове авто, поїхав за вказаною адресою і… виявилось, що це відоме в околиці «супровідне агенство». Тобто, кажучи менш політкоректною мовою, публічний дім. І що…? Цей чоловік – простий, неосвічений робітник, але теж глибоко віруюча особа – розказував мені, що дуже довго замислювався над тим, чи це нормально. Ну, так, він лише робив крісла. Але йому не давало спокою усвідомлення того, що ті гроші, які йому в кінці місяця вручив шеф, є тими ж грошима, які раніше хтось заплатив за використання тіла іншої людини як предмет.

Чи християнин повинен працювати в газетному кіоску, де крім звичної преси, є ще й «журнали для дорослих»? Чи християнин повинен працювати на фабриці, де виробляють цигарки? Чи християнин повинен працювати в книгарні, в якій крім доброї літератури є й книжки, характер яких суперечить тому, у що ми віримо? Чи християнин може працювати на телеканалі, припустимо, ведучим культурної програми чи випуску новин, але на якому «після 23:00» транслюють фільми «для дорослих»?  Чи християнин – водій таксі, повинен обслужити клієнта, котрий подав адресу «супровідного агенства»? Якщо він приватний таксист, то може сказати «ні» - і втратить в найгіршому випадку один рейс. Але якщо він працює на фірмі – за відмову його можуть вигнати з роботи. Так само, як може втратити роботу продавець газетного кіоску, якщо відмовиться продати журнали «для дорослих», чи касирка, яка відмовиться проводити через касу презервативи…

Зрештою, навіть не маючи нічого спільного з такого типу проблемами, можна мати поважні сумніви моральної природи щодо своєї праці. Бо ж в сучасному світі різноманітні фірми – переважно ті, що є частиною великих, міжнародних концернів і корпорацій – поєднує велика мережа залежностей. Чи хімік, котрий дістав ідеальну роботу у польському відділі великого фармацевтичного концерну, думає про те, що інше відділення цієї фірми виробляє протизаплідні таблетки? Чи електронік, який працює у серверному відділі відомого інтернет-провайдера, розуміє, що на сервері, який він обслуговує, функціонує не один порнографічний сайт? Чи касирка в кіно є вірною євангелії, коли продає квитки на антихристиянський, антицерковний фільм, чи такий, що несе брехливе послання?

До усіх цих дилем часто додається ще одна: навіть якщо я насправді не роблю нічого поганого і є абсолютно чесним – чи мій працедавець сповідує такі ж принципи? Дуже давно, коли я ще працював журналістом, один із моїх колег в редакції написав статтю про певну фірму, власники якої цільово завищували вартість своїх послуг (йшлось про будівельно-інжернерну сферу), щоб витягувати більше грошей з «публічної каси» у випадку ремонту доріг. Це було, очевидно, невідповідно. І якщо я опинюсь в ситуації працівника такої фірми і дізнаюсь про таку практику – чи я повинен звільнитись? Чи я маю моральне право працювати (чесно!) на фірмі, в якій «креативний облік» дозволяє податкові махінації? Чи повинен я працювати на фірмі, яка поза «офіційною» діяльністю має «на стороні» ліві, невідповідні чи морально сумнівні інтереси? Звісно, я працюю чесно – але…?

Зрештою, що тут далеко ходити: раз на кілька днів я отримую для перекладу короткі тексти для потреб великого, відомого інтернет-порталу – йдеться про типовий огляд преси. Перекладаю статті з британських і американських газет. В цих текстах немає нічого поганого – якісь біжучі політичні коментарі, культурні події, огляд нових фільмів чи книжок, туристичні тексти про подорожі в різні екзотичні місця. Але на тому ж порталі, на якому є розділ огляду світової преси, можна знайти і матеріали зовсім іншого змісту, певні «побачення», певні посилання на еротичні сайти… То ж чи повинен я взагалі з ними співпрацювати?..

Дуже часто люди погоджуються на такі двозначні моральні ситуації лише через те, що підходять до життя – а тому і до своєї роботи – цілком бездумно. «Мені платять, я працюю, не роблю нічого поганого, нікого не обікрав, нікого не вбив». Однак часом є і так, що хтось має сумніви, його гризе совість, в ньому наростає опір – але «реальність» приводить до того, що людина продовжує жити в цій двозначній ситуації. Бо ця людина мусить годувати сім’ю, дітей треба одягнути і вивчити, «а як мене звільнять, то де я знайду нову роботу»…

Колись, під час однієї з моїх подорожей автостопом, мені випало вислухати таку «сповідь» водія вантажівки, котрий віз мене кілька десятків кілометрів. Він розповідав про свою роботу – і це була дуже сумна розповідь. Він був віруючою людиною, вихований в родині з традиційними цінностями. За кілька місяців до того він дізнався, що шеф експедиторської компанії, в якій він працював, крім «звичайного» транспортування, займався ще нелегальною діяльністю – йшлося про якість махінації, пов’язані із переробкою мастила, оминаючи акцизи і податки, якщо я правильно зрозумів. «І що я маю робити?», - запитував водій. «Я живу в маленькому містечку, де половина мешканців не має роботи. Маю жінку, її власне недавно звільнили з роботи, і трьох дітей. Ну, от відважусь я і скажу шефові: це – злочин, я з вами не працюю»… То з чого я буду жити?..»

От власне: «з чого я буду жити…». Без сумніву, є речі, важливіші від грошей – і до них належать звичайна чемність і порядність, а тим більше наші відносини з Христом. Однак, що робити людям, котрі – як мій співрозмовник – мають на утриманні дітей і жодних інших перспектив роботи?

Не знаю. Не думаю, що на таке запитання є легка відповідь. Мені на думку спадають лише вільні думки:

По-перше, напевно, треба старатись довіритись Богові («…ви цінніші від багатьох горобців…») і чесно у власній совісті оцінити, чи можу я – як людина і християнин – робити те, що роблю.

По-друге, навіть якщо я вважаю, що не мушу йти з роботи, напевно, я завжди можу зробити щось, що хоча б трохи змінить реальність. (Якщо працюю в кіоску – можу докласти зусиль для того, щоб журнали «для дорослих» не лежали на видному місці…). Часом, зрештою, виходить так, що, діючи зсередини, можна змінити більше, ніж просто звільнившись.

По-третє, чи ми, християни, не можемо зробити щось разом? Існують ж підприємці-християни… чи могли б ми, наприклад, створити власну мережу крамниць, вільних від порнографії і цигарок? Знаю, що все це не просто і т.д. – але якщо хоча б спробувати?..

І, по-четверте, чи знаєте, як вирішували схожі проблеми християни в перших століттях? Бо ж вони також мали дітей на утриманні і мали з чогось жити… Отож – хто б подумав! – вони допомагали один одному навзаєм. Якщо хтось був змушений покинути роботу, з якої жив, тоді Церква (ні, не «установа», з якою нам зараз часто пов’язується це слово, а братерська спільнота!) допомагала йому у важкій ситуації. Брати у вірі допомагали йому знайти інше заняття, а коли було необхідно – допомагали йому утримуватись пожертвами і подарунками (про це писав серед інших в ІІІ ст. св. Кипріян, єпископ Карфагену). 

Так, це так просто. Достатньо любити і любов до братів реалізовувати в конкретних діях. Якщо людина матиме впевненість, що у випадку проблем вона знайде підтримку у спільноті – їй буде легше прийняти важке рішення звільнитись з роботи, яку вважатиме морально невідповідною. Людині буде легше виступити проти зла, буде легше сказати «ні!» непорядному працедавцю.  

Проте це не змінює той факт, що на більшість поставлених в цьому тексті запитань, я не вмію дати відповідь. Кожна ситуація – особлива, кожен повинен сам оцінити своє життя, свою відповідальність і самому прийняти важке рішення. Інші можуть нам в цьому допомогти – чи добрий сповідник, чи духовний наставник – але вирішити замість нас вони не можуть. Совість і розмова з Богом, вслуховування в Його волю – це єдині методи, щоб знайти відповіді. Ми маємо лише пам’ятати, що усе, що ми робимо – також  і на роботі – має вплив на інших людей і на якість світу, в якому ми живемо

Коли часом мені здається, що я є всього лиш маленькою особою, незначним елементом великої машини сучасного віту, що я нічого не можу, що моє «так» чи «ні» нічого не змінить – пригадую собі фрагмент «Морального трактату» Чеслава Мілоша:

Ти не є такий пасивний.

А навіть якби ти був такий, як камінь,

Лавина свій напрям змінює в залежності від того,

По якому камінні пробігає.

І, як вже казав хтось інший,

Ти - можеш, тож вплинь на перебіг лавини.

Втихомир її дикість і жорстокість,

Для цього теж потрібна відвага…

Автор: Ян Гальберштат, психолог, теолог, редактор сервісу oaza.pl, Рух Світло життя

 

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами deon.pl


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць