«Дуже важлива довіра до Бога. Він і з найтяжчих ситуацій виведе на добре», – Митрополит Ігор Возьняк
  • Птн, 14/03/2014 - 18:11

Цього року виповнюється 25 років виходу з підпілля Української греко-католицької Церкви. З цієї нагоди пропонуємо Вашій увазі інтерв'ю з Архиєпископом Ігорем Возьняком, Митрополитом львівським УГКЦ.

 

– Високопреосвященний владико, чи вбачаєте Ви певну невипадковість в тому, що 25-та річниця легалізації УГКЦ випала у такий важкий для українців період? Чи можемо черпати сили, споглядаючи на шлях, який пройшла наша Церква?

– Я гадаю, що такого розвитку подій і такої драми ніхто не очікував, але, як молимося після кожної Літургії, в молитві, яку постановив молитися Синод єпископів УГКЦ, – це нам не кара Божа, а як досвід. Спершу люди вийшли на майдан мирно, розбили намети і стояли за євроінтеграцію. Так виглядало, що вони ще трошки побули б і розійшлися б. Але їх почали бити. І багатьох це заболіло, бо можуть бити кожного з нас. Заболіло всіх людей доброї волі. Знаємо як воно відбувалося: побиття людей, обливання, насмішки, а вкінці стрілянина і вбивство. Болить нас також неспокій в Криму. Чим все закінчиться? Ми уповаємо на Господа Бога. Надіємося, що все закінчиться добре, по Божій волі, бо Господь Бог завжди за віруючими людьми.

Ми знаємо як ізраїльський народ попадав у різні полони і небезпеки, але коли він повертався до Бога, то Він його рятував у дуже важких обставинах. Так само і ми думаємо, що коли люди навернуться до Бога, будуть щиро Його просити, довіряти, то Він врятує від небезпеки. Дуже важлива довіра до Бога. Він і з найтяжчих ситуацій виведе на добре, це вже не раз показувала історія. Віримо, що Господь Бог поблагословить наш народ. І ця ситуація, коли російські війська прийшли до Криму – очевидно, ми вболіваємо через це, не хочемо пролиття крові, молимося і довіряємо Богові. Добре, що наш уряд не наказує стріляти, сподіваюся, що способом мирних переговорів це все залагодиться. Хочеться, щоб виступили зовнішні держави, піднесли свій голос ті, хто давав гарантії Україні.

Надіюся і вірю, що Господь Бог наших молитов, закликів, молінь, посту не відкине, а прийме, і наш народ буде жити в іншій державі. Повинна початися боротьба з корупцією і влада має по іншому дивитися на свій народ. Це справді має бути свій народ, вся надія на Бога.

– Зараз  багато говорять про те, що самі люди повинні жити по іншому. Великий піст – це звиклий час, коли ми хочемо щось  у собі змінити. З чого варто почати?

– Кожен повинен почати від себе і подивитися на своє життя, чи воно згідне з Божими заповідями – яка моя любов до Бога і до ближнього. Часто люди живуть кривдами у стосунку одні до одних. На початку Великого посту ми читали євангеліє про прощення. Людина завжди повинна контролювати, щоб її серце було вільне від образ, а Великий піст цьому ще й допомагає, бо накладає певні обмеження. Піст завжди для того, щоб переглянути своє сумління, подивитися що зле, зробити постанову виправитися і почати працювати над цим. Це не означає, що після посту маємо взятися за старе.

Коли ми подивимося на Майдан, то кількість убитих і поранених людей сягне понад тисячу. А також їхні сім′ї. Тим, що залишилися, важливо, щоб вони простили, щоб не тримали зла в серці на кривдників і вбивць, які стріляли. Батькам і дружині чи дітям, якщо вбили чоловіка, простити таких це зовсім нелегко, але людина повинна здобутися на це, бо Ісус Христос каже: любіть ворогів ваших. Не тільки як ви не будете прощати і вам не проститься, але сказав більше: любіть ворогів ваших. А тут ворожість очевидна. В тому «любіть» дуже багато закладено, насамперед перемога. Людина, яка на це здобувається, може у цього вбивці викликати стан покаяння, навернення до Бога і осмислення своїх вчинків. Подібно як розбійник на хресті: він вбивав людей, але біля нього була любов і він відкрив своє серце. Ісус сказав йому: будеш сьогодні зі мною в раю. Я гадаю, тут дуже важливо, щоб перемогти у своєму серці несправедливість, ненависть, простити і не тільки, але просити Бога, щоб полюбити. Очевидно, що вчинок поганий, поганих вчинків ми не можемо любити, але для людини Господь створив безсмертну душу і дуже важливо, щоб ми могли розрізняти вчинки і людську душу.

– Як би Вам хотілося, Високопреосвященний владико, щоб було вшановано 25-ту річницю легалізації УГКЦ, зважаючи на події в державі?

– Очевидно, що не треба забувати, що якраз в ці березневі дні відбувалися заходи з ліквідації нашої Церкви. Я б не сказав, що в 46-му році, після псевдособору ліквідували нашу Церкву, її радше загнали в укриття, бо Церква це є люди. Існували і єпископи, і священики, і вірні, збереглися монастирі в підпіллі. Церква не завмерла, просто жила в інший спосіб і так проіснувала від 1946 до 1989 року, коли Горбачов поїхав до папи Івана Павла ІІ і домовилися, що буде дозволена діяльність нашій Церкві. Після цього наша Церква стала дуже стрімко розвиватися, єпископів зараз маємо значно більше, ніж їх було перед ліквідацією. Священиків тоді було три тисячі, думаю, що скоро ми цієї цифри досягнемо. Вірних у нас є від 4,5 до 5 мільйонів. Бачимо скільки нових церков побудовано і вони не стоять порожні. Тішимося католицьким університетом, який був мрією ще митрополита Андрея і патріарха Йосифа.

Святкування 25-ї річниці виходу Церкви з підпілля збираємося святкувати у всіх єпархіях, бо такі дати треба пам′ятати. Насамперед як подяку Господу Богу за те, що Він не забув про свій народ, як колись про ізраїльтян, що сорок років ішли по пустині, а він дбав про них і їх виховував. За роки підпілля Господь за нас також дбав і виховував нас. І ця дата – це вдячність Богові за Його руку і провидіння.

Розмовляла Юлія Овсяник

За матеріалами ЛОДТРК

Джерело: http://stryi.ugcc.org.ua