Еклезіальна роль сім’ї у формуванні екологічної відповідальності людини
  • Пон, 03/10/2016 - 21:56

Через сім’ю протікає історія людства, історія спасіння людини, через сім’ю реалізується майбутнє світу і Церкви. Саме цьому союзові Бог довірив землю і всяке живе і неживе створіння, пропонуючи тим самим взяти участь у „довершенні” свого творива. Тому Церква серед багатьох доріг, якими невпинно йде, щоб служити спасінню людини, вбачає, у сім’ї найпершу, і з багатьох чинників, найважливішу дорогу[1]. Церква завжди підкреслює надзвичайно велику і важливу роль сім’ї як в Церкві, так і у світі загалом. Вічне добро людини, людського та християнського суспільства, тісно пов’язане з добрим становищем подружжя і подружньої спільноти[2].

Одне з найважливіших завдань, яке Христос доручив своїй Церкві – це виховниче завдання. Бо Христос сказав до своїх учнів, щоб вони навчали всього, що отримали від Нього[3]. Церкві від самого початку притаманний педагогічний вимір, який в особливий спосіб реалізується через катехізацію. Виховання є завданням для цілої  Христової Церкви, праця якої охоплює всіх людей[4].  Церква, як мати, має обов’язок давати своїм дітям таке виховання, щоб усе їхнє життя наповнювалось духом Христовим, допомагати зростати до повної досконалості людської особи на благо земного суспільства і для розбудови більш гуманного світу[5].

Сім’я як еклезіальна спільнота, яка народжується з Таїнства і глибоко вписана в таїнство Церкви, по особливому включена у вселенське завдання Церкви, у тому числі і у виховниче. Чоловік і жінка, ставши одним тілом, розділяють обов’язок виховання своїх дітей. Таким чином, завдяки Божій благодаті, батьки долучаються до участі у владі і любові самого Бога Отця і Христа Пастиря, а також у материнській любові Церкви. Збагачуються дарами мудрості, ради, мужності та всіма іншими дарами Святого Духа, щоб допомагати дітям у їхньому людському та християнському зростанні[6].

Папа Бенедикт ХVІ у книзі Місце Бога у світі говорить:

„І сьогодні сім’я – це головне і найважливіше місце виховання особи, через батьків, які допомагають дітям найкраще зрозуміти самих себе”[7].

Виховувати означає правильно вводити іншу людину в дану їй свободу. В свободу, яка є одночасно великим даром, але і великою відповідальністю.

Перше виховання належить до природнього середовища, в якому людина приходить на світ, тобто сім’ї. Воно випливає з первісного покликання подружжя до участі в творчому ділі Бога: зроджуючи в любові і для любові нову особу, яка сама в собі має покликання до зростання та розвитку, батьки тим самим беруть на себе завдання забезпечити їй у повноті людське життя[8]. Так сім’я охрещених, зібрана воєдино Словом і Таїнством як домашня Церква, є так само, як і Вселенська Церква, вчителькою і матір’ю[9].

Сім’я покликана бути в особливий спосіб тим місцем, в якому всі її члени зростають у чеснотах. Кардинальні чесноти справедливість і поміркованість, які постійно оживлюються Божими чеснотами віри, надії і любові, допомагають також дбати і віддавати кожному те, що йому належить[10]. Зокрема плекання чесноти справедливості формує відповідальність, щоб кожен міг отримати те, що йому належить. Справедливим є те, що все, що нас оточує, всі багатства землі, подаровані людині Богом не є тільки для якогось окремого народу, чи окремої людини, не є вони тільки для якогось окремого покоління. Чеснота справедливості закликає завжди дбати про те, щоб наступні покоління могли користати, насолоджуватись тими благами, тою красою, яку маємо ми. У свою черну чеснота поміркованості забезпечує рівновагу у використанні створених благ, дозволяє дотримуватись здорової стриманості[11].

 В адгортації Familiaris Consortio Папа закликає, аби сім’ї краще могли розпізнати своє покликання, звернутися до початків. До того часу, коли була сотворена перша сім’я[12]. Він закликає нас почути слова Ісуса, який говорить „на початку ж так не було” (Мт 19,4). Так цим рядком Христос пригадує про нерозривність подружжя, даючи відповідь, що „на початку так не було”. Але тими словами Христос також наголошує, що і завдання сім’ї не змінилось і його також чітко можна побачити в першій главі книги Буття, яка описує сотворення, коли людина була сотворена на образ і подобу Божу як союз чоловіка і жінки і які отримали всього дві заповіді: народжувати собі подібних і доглядати, впорядковувати землю[13].

На батьках лежить завдання створити таке середовище в сім’ї, яке би було оживлене любов’ю і пошаною до Бога, людей і всього створіння, щоб воно сприяло повноцінному вихованню людей. Сім’я є тою першою школою суспільних чеснот, яких потребує кожна спільнота[14].

В дидактичних книгах св. Письма можна на багатьох місцях побачити, що саме той, хто пізнав Божий закон, пізнав мудрість, яка походить з гори, пізнав зміст свого життя. Пізнав ту мудрість, яка дозволяє жити йому в свободі Божої дитини. Св. Письмо говорить до батьків, щоб вони використовували кожну нагоду в повсякденному житті, аби навчити дітей бачити волю Божу.

„Навчи їх ваших дітей, розмовляючи про них, коли сидітимеш у хаті й будеш у дорозі, лягаючи та й устаючи” (Вт 11,19).

Спільне сімейне читання св. Письма, роздумування над його рядками здатне закладати міцний фундамент у сім’ї, у її як наймолодших, так і найстарших членах. Глибокі роздуми над першими главами книги Буття, над ділом сотворення здатне відкривати дітям як Бог кожну найдрібнішу рослину і тварину створював саме для людини, щоб її всюди оточувало все найпрекрасніше. Бог все творив з великою любов’ю і все передав у користування людині, очікуючи від неї, щоб вона з радістю, з почуттям любові і відповідальності піклувалась про все. Перші рядки книги Буття показують, що все, що Бог створив було гарне.

Родина покликана бути школою любові, яка готує людину до реалізації головних життєвих завдань. Саме в родинному колі діти вчаться приймати і дарувати любов[15]. Ця любов відноситься не тільки до батьків, братів і сестер, але в особливий спосіб до Бога, а також до всякого створіння, яке Бог з любові подарував і довірив людині. Бог доручає підпорядковувати землю, панувати над тваринним і рослинним світом Адамові та Єві – першому подружжю. Ці рядки з книги Буття свідчать, що Бог кличе кожну сім’ю до відповідальності за землю і все, що на ній сотворене. Кожній сім’ї говорить рядками першої глави книги Буття:

„Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі” (Бут 1,28).

Бог кличе сім’ю бути на сторожі життя у всіх його формах. Християнська сім’я здатна створити атмосферу просякнуту любов’ю до Бога, яка в свою чергу породжує і любов то всього, що є Боже, у тому числі і нашу землю. І ця атмосфера не може не поширюватись дальше, зокрема на середовище, в якому живе сім’я. Теперішній час чи не найвиразніше вимагає, аби сім’я була місцем де говориться про Бога, де передається віра новим поколінням. Чи не найвиразніше саме від сім’ї вимагається, щоб вона по новому відкривала свою місію, беручи на себе відповідальність за виховання, за формування такого сумління в дітей, яке здатне чути Божий голос. У цьому завданні важлива є перед усім чуйність і вміння використовувати повсякденні ситуації, щоб переживати їх з вірою, розпізнавати знаки часу, що є таким необхідним у теперішньому історичному періоді[16].

Сім’я є місцем, в якому вчаться не тільки самої інформації, як це часто є на різних семінарах чи курсах, а місцем, в якому всі мають можливість виробити певні навики. Дар з себе в справі екології є можливий тоді, коли людина розвиває в собі чесноти. Великим внеском людини в екологічний добробут є, коли вона через дрібні щоденні справи намагається не зловживати тими природніми ресурсами, які їй доступні. Сім’я є тим місцем, в якому в усіх її членів виробляється певний стиль життя. Для прикладу, коли вирішують якомога менше використовувати штучних засобів, паперу, води, електроенергії, газу, опалення, мудрого використання автомобіля, одягу, їжі і т.д[17]. Такі дрібні речі насправді є тими дрібними зернами, які готові проростати і які є зернами добра для суспільства. Крім того, такі вчинки дозволяють нам зростати і розуміти відповідальність, яку ми отримали від Творця[18].

Діти вже від самого початку вчаться триматися золотої середини, бо сім’я є тим місцем, де кожен її член починає добре розуміти, що коли хтось один надуживає тими чи іншими сімейними благами, то тоді терплять інші її члени. І той хто це робить, то фактично спричиняється певною мірою до можливої сімейної катастрофи[19]. Здорова сім’я – це спільнота, в якій діти мають нагоду вчитися бути вірними в малому, щоб потім могти брати відповідальність за велике. Сім’я є первинним місцем, в якому формується моральність людини, формується здатність бачити потреби найменших і найстарших її членів. Саме глибоке моральне виховання здатне відкривати в людині готовність брати на себе відповідальність за те, що її оточує. Жити в гармонії з Богом, з самим собою, з тими хто є і що є навколо нас[20].

Батьки, формуючи здорові погляди в своїх дітей, не повинні почуватися самотніми, а проявляти ініціативу, об’єднуватися в ширші спільноти, щоб донести до всього суспільства, що будь-який загарбницький і егоїстичний вплив на світ природи і тварин є опосередкованим впливом на людину. Бо світ – це середовище, в якому живе і здійснює свою діяльність людина[21].

Сімейна спільнота дозволяє чудово бачити, що коли немає співчуття до потреб найменших з людського роду, чи то убогого, чи неповносправного чи людського ембріона – неможливо почути крик природи[22]. Екологічна криза є наочним свідком кризи етичної, духовної, моральної, є її зовнішнім проявом. І ставлення людини до навколишнього середовища не може змінитись, коли не зміниться ставлення до іншої людини. Сім’я покликана давати розуміння, що неможливо боронити природу і одночасно не боронити гідність навіть найменшого, але людського життя.

Батьки покликані навчити дітей дивитись крізь світло Божого слова. Св. Письмо розкриває справжню причину кожного катаклізму. І цією причиною є гріх. Це підтвердження ми вже знаходимо на самому початку Біблії, коли читаємо історію сім’ї Адама і Єви, яка має своє продовження в історії Каїна і Авеля. І в обидвох випадках гріх призводить не тільки до порушення стосунків між Богом і людиною, не тільки між людиною і людиною, але і між людиною та природою:

„Тепер же проклятий ти від землі, що відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого з твоєї руки. Коли оброблятимеш землю, вона вже більше не дасть тобі свого врожаю” (Бут 4,11-12);

„За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини” (Бут 3,17).

Бенедикт ХVІ закликав до глобального іспиту совісті. Підкреслюючи, що порятунок нашого духовного озонового шару, наших духовних дощів є передумовою до порятунку екології. Адже причина всякого забруднення є забруднення нашого мислення, наших душ. Бо коли наш духовний організм отруєний, то неможливо побачити як вберегти від отруєння все те, що нас оточує. Християнська сім’я, як мала еклезіальна спільнота, покликана говорити і на власному досвіді показувати, що навернення не є старомодним і застарілим, а єдиним правильним виходом[23].

Батьки мають у теперішньому часі чудову нагоду, використовуючи засоби теле- і інтернет комунікації, щоб допомогти дітям розкривати красу видимого світу, яка, на жаль, з кожним роком змінюється не в кращу сторону. Сучасні технології дають можливість бачити, яку красу створив для людини Бог чи не в кожному куточку землі. Правильний підбір таких фільмів художніх чи документальних є добрим матеріалом, щоб заохотити берегти це все і для інших поколінь. Також спільні виїзди на природу, в яких може брати участь і ширше коло друзів певної сім’ї дає чудову нагоду всім насолоджуватись красою через призму рядків з послання до Римлян чи книги Мудрості:

„Бо з величі та краси створінь через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх” (Мудр 13,5);

„невидиме ж його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: його вічна сила і божество, так що нема їм оправдання” (Рим 1,20).

Спільні сімейні поїздки є чудовою нагодою, аби не тільки разом провести час, а й через навколишню красу звернути свій погляд з подякою до Бога. А батьки є тими, хто покликаний задавати правильну атмосферу таких поїздок. Такі поїздки чи походи здатні не тільки сприяти загальному розвитку дитини, але і розвивати в неї бажання берегти природу, щоб і інші могли нею насолоджуватись. Атмосфера таких поїздок здатна пригадувати також велику любов Бога до людини і надихати людину до глибокої вдячності.

Християнські батьки, завдяки своїй гідності й місії, мають особливе завдання молитовного виховання. Чи не найважливіше для батьків є виховати дітей, які би були дітьми молитви. Поступово відкривати їм Божі тайни і допровадити їх до особистої розмови з Ним[24]. Молитовний час – це чудова нагода дякувати і прославляти Бога за всю красу і дари, які нас оточують. Це час, коли батьки і діти знову пригадують, що кожна тваринка і кожна рослинка – це дар Отця для людини. Багато псалмів, які можуть бути однією з найкращих форм молитви[25], у чудовий спосіб розкривають красу Божого творіння, яке також своїм існуванням прославляє Творця. Псалми, які часто проголошували в родинному колі ізраїльського народу, описують не тільки велич, красу, справедливість, милосердя Бога, а й красу видимого світу.

Молитва не тільки єднає нас з Богом, а також формує в кожного члена сім’ї єдність з усім Божим народом, формує співчуття і свідомість, що так як я можу насолоджуватись багатьма природніми дарами, так того потребують і всі люди. Молитва за тих, хто терпить переслідування чи ті народи, які живуть в умовах крайньої убогості не тільки здатна допомагати тим людям, але і формувати в тих, хто молиться почуття глибокої відповідальності за природні ресурси, за екологічну ситуацію як в своєму середовищі, так і на всій землі. Молитва перед їжею – це чудова нагода, де діти вчаться не тільки довіри до Бога і співчуття до ближніх, а також є часом, коли всі члени сім’ї розуміють, що всі мають право доступу до плодів землі.

Сьогодні сім’ї потрібно не тільки користати з нових можливих способів формування відповідальності за навколишнє середовище, а й відновлювати старі, якими Церква користується вже багато століть. Одна з таких практик – це читання історій з життя святих:

„Варто пригадати з якою ніжністю ставились до тварин такі святі як Франциск з Асижу чи Філіп Нері”[26].

Вони по особливому показали, що тварини є Божими створіннями, яких Бог оточує своєю турботою. Своїм існуванням вони прославляють Творця і віддають Йому славу. Історії життя святих здатні формувати добру людську поставу, здатні навіть допровадити до переосмислення і навернення. Для прикладу маємо св. Ігнатія Лойолу. У його житті саме читання про життя святих відіграло важливу роль у його наверненні[27].

Сьогодні на сім’ї лежить відповідальність, аби людина не втрачала зв’язок з іншими людьми, не втрачала зв’язок з природою, замикаючись у світі комп’ютерів, інтернету, соціальних мереж і тому подібне. Щоб не жила в світі замінників, забуваючи до чого вона покликана. Світ новітніх комунікацій подібний до води, яка може одночасно бути джерелом життя, але може нести і небезпеку потопу, небезпеку смерті[28].

Християнська сім’я також вершить свою виховну функцію, коли щедро розділяє свої як духовні, так і матеріальні блага спільно з іншими родинами. Сім’ї, які завдяки вірі визнають усіх людей дітьми спільного Небесного Отця, великодушно йтимуть на зустріч дітям з інших сімей, надаючи їм підтримку і виявляючи любов – не як чужим, а як членам єдиної сім’ї Божих дітей. У цей спосіб батьки розширять своє виховне служіння і служіння любові поза межі власної сім’ї, розвиваючи його шляхом конкретного служіння дітям з інших сімей, які часто позбавлені найнеобхіднішого[29]. Така ставлення сім’ї вчить всіх її членів вмінню ділитися, а також усвідомлювати відповідальність за правильний розподіл земних ресурсів.

В енцикліці Святішого Отця Івана Павла ІІ про людську працю можна прочитати, що сім’я є також спільнотою, яка існує завдяки праці і є рівно ж першою внутрішньою школою праці для кожної людини. Праця становить основу формування сімейного життя, що є природнім правом і покликанням людини. Сім’я є тим місцем, в якому дітям прищеплюється бажання і потреба працювати. Адже людина створена на образ і подобу Божу, одержала також завдання підпорядковувати собі землю і упорядковувати з праведністю і святістю.

Праця є інколи умовою, щоб родина могла заіснувати і могла отримувати засоби для існування. Вона зумовлює також увесь процес виховання в сім’ї, тому що кожен стає людиною і завдяки праці. Таким чином праця в сім’ї відіграє важливу роль, а саме вчить виконувати будь-яку роботу через призму Божого слова (працювати так, щоб не завдавати шкоди навколишньому середовищу, пам’ятаючи, що найвищим нашим господарем є Бог) і можливість забезпечення життя[30]. Усі члени сім’ї завдяки своїй праці стають учасниками діла свого Творця. Мірою своїх можливостей подекуди і далі його розвивають і доповнюють.

Сім’я, працюючи і виховуючи до праці, бере участь у місії Церкви, яка навчає, що наша праця має бути наслідуванням Бога, який шість днів працював, і побачив, що все Його діло гарне, а сьомого відпочив. Християнська сім’я, виконуючи навіть і повсякденну працю, але виконуючи це на Славу Божу і усвідомлюючи, що бере участь у Божому ділі, не тільки виховує себе з середини, але служить вихователем для інших людей. Дає свідчення того, що проголошує Церква, щоб свої здібності, освячені Христовою благодаттю у різних сферах науки і діяльності щораз більше використовувати для добра людини[31].

Виховання до життя в родинній спільноті і Церкві тісно пов’язане з вихованням до суспільного життя, до здатності брати на себе відповідальність за батьківщину яка пишеться як з малої так і з великої літери[32]. Відповідальність за батьківщину включає також в себе відповідальність за землю, за все, чим Бог обдарував цю землю.

Бібліографія:

Святе Письмо Старого і Нового Завіту (пер. І. Хоменко), Львів 2007.

Іван Павло ІІ, Апостольське повчання про завдання християнської сім’ї в сучасному світі  Familiaris Consortio, Львів 2008.

Franciszek, Енцикліка Laudato si, в: http://w2.vatican.va/content/francesco/pl/encyclicals/documents/papa-fra... (29.08.2016).

Другий Ватиканський Собор, Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes, в: Документи Другого Ватиканського Собору, Львів 1996, с. 499-621.

Другий Ватиканський Собор, Декларація про християнське виховання Gravissimum educationis, в: Документи Другого Ватиканського Собору, Львів 1996, c. 287-305.

Катехизм Католицької Церкви, Жовква 2002.

Іван Павло ІІ, Послання до родин?? Gratissimam sane, в: Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю. Вибране від Лева ХІІІ до Бенедикта ХVІ, Львів 2008, с. 369-436.

Іван Павло ІІ, Енцикліка Laborem exercens, Львів 2008.

Папська рада у справах сім’ї, Правда про людську сталевість та її суть, в: Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю. Вибране від Лева ХІІІ до Бенедикта ХVІ, Львів 2008, с. 437-507.

Бенедикт ХVІ, Місце Бога у світі, Львів 2014.

Бенедикт ХVI, Світло світу. Папа, Церква і знаки часу, Львів 2015.

Бенедикт ХVI, Школа молитви, в: http://catholicnews.org.ua/shkola-molitvi-benedikta-xvi-7 (20.08.2016).

 Лойола І., Заповіт прочанина, Львів 2004.

Зволінський А., Заклик до милосердя, тобто заклик ділитися з іншими, в: Заклик до уяви милосердя у соціальній роботі, Л. Дердзяк, Б. Карч (ред.), Вінниця 2015, с. 7-30.

Gajosz-Burzyńska A.E., Burzyński T., Wychowanie do miłości w nauczaniu Jana Pawła II, в: Przyszłość ludzkości idzie przez rodzinę, M. Ryś (ред.), Warszawa 2013, c. 39-57.

Lechowicz W., Rodzina szkoła wiaryKościołem domowym, в: Przyszłość ludzkości idzie przez rodzinę, M. Ryś (ред.), Warszawa 2013, c. 71-78.

Malcher G., Wychowanie do miłościrodzina szkołą miłości, в: „Chrześcijanin w świecie” 4-5/42-43(1976), с. 133-150.

 

[1] Іван Павло ІІ, Послання до родин Gratissimam sane, в: Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю. Вибране від Лева ХІІІ до Бенедикта ХVІ, Львів 2008, 2.

[2] Пор. Другий Ватиканський Собор, Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes, в: Документи Другого Ватиканського Собору, Львів 1996 (далі: GS), 47.

[3] Пор. Мт 28,20.

[4] A.E. Gajosz-Burzyńska, T. Burzyński, Wychowanie do miłości w nauczaniu Jana Pawła II, в: Przyszłość ludzkości idzie przez rodzinę, M. Ryś (ред.), Warszawa 2013, c. 48.

[5] Пор. Другий Ватиканський Собор, Декларація про християнське виховання Gravissimum educationis, в: Документи Другого Ватиканського Собору, Львів 1996 (далі: GE), 3.

[6] Пор. Папська рада у справах сім’ї, Правда про людську сталевість та її суть, в: Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю. Вибране від Лева ХІІІ до Бенедикта ХVІ, Львів 2008, 37.

[7] Пор. Бенедикт ХVІ, Місце Бога у світі, Львів 2014, с. 47-48.

[8] Пор. Іван Павло ІІ, Апостольське повчання про завдання християнської сім’ї в сучасному світі  Familiaris Consortio, Львів 2008 (далі: FC), 36.

[9] Пор. там само, 38.

[10] Пор. Катехизм Католицької Церкви, Жовква 2002 (далі: ККЦ), 1813.

[11] Пор. там само, 1809.

[12] Пор. FC 17.

[13] Пор. Бут 1,28.

[14] Пор. GE 3.

[15] Пор. G. Malcher, Wychowanie do miłościrodzina szkołą miłości, в: „Chrześcijanin w świecie” 4-5/42-43(1976), c. 135.

[16] Пор. FC 6.

[17] Пор. Franciszek, Енцикліка Laudato sì (Рим 2015), в: http://w2.vatican.va/content/francesco/pl/encyclicals/documents/papa-fra..., (далі: LS), 211.

[18] Пор. там само, 212.

[19] Пор. там само, 8.

[20] Пор. там само, 10.

[21] Пор. А. Зволінський, Заклик до милосердя, тобто заклик ділитися з іншими, в: Заклик до уяви милосердя у соціальній роботі, Л. Дердзяк, Б. Карч (ред.), Вінниця 2015, с. 18.

[22] Пор. LS 117.

[23] Пор. Бенедикт ХVI, Світло світу. Папа, Церква і знаки часу, Львів 2015, с. 58-59.

[24] Пор. FC 60.

[25] Пор. Бенедикт ХVI, Школа молитви, в: http://catholicnews.org.ua/shkola-molitvi-benedikta-xvi-7 (20.08.2016), 7.

[26] ККЦ 2416.

[27] Пор. І. Лойола, Заповіт прочанина, Львів 2004, с. 5-7.

[28] Пор. Бенедикт ХVІ, Місце Бога у світі, Львів 2014, с. 137.

[29] Пор. FC 41.

[30] Пор. Іван Павло ІІ, Енцикліка Laborem exercens, Львів 2008, 10.

[31] Пор. там само 27.

[32] Пор. W. Lechowicz, Rodzina szkoła wiaryKościołem domowym, в: Przyszłość ludzkości idzie przez rodzinę, M. Ryś (ред.), Warszawa 2013, c. 75.