Після декількох моїх дописів на тему права до вільного володіння зброєю, у багатьох католиків виникають все ще запитання і тому пропоную дещо поглибити цю тему. Пригадаю, що у стародавню епоху та в середньовіччя володіння зброєю (на той час це був переважно меч) було чимсь нормальним і не підлягало якомусь засудженню. Проблемою було не володіння зброєю, а зловживання – навмисне заподіяння кривди, наприклад вбивства. В Ранній Церкві також не спостерігаємо якихось утопічних пацифічних ідей. Єдиними, хто засуджував християнам служити у війську і брати зброю в руки, були Тертуліан і Лактанцій. Хоча той самий Тертуліан згадує про багатьох християн солдатів.

 Ориген, вважав за достойну справу молитися про ПЕРЕМОГУ у слушній війні, яка має на меті захист власної держави. Звернімо увагу, що Ориген заохочує молитися за перемогу, а не за мир будь-якою ціною . Подібно св. Атаназій, який вважав за допустиме вбивство ворога у справедливій війні. Врешті св. Августин сформулював концепцію справедливої війни, яка стала основою християнського вчення у цій матерії. Християнський пацифізм мав місце в історії, однак це переконання проголошувалося переважно єретичними сектами, такими як вальденси, меноніти, чеські брати.

Якщо йдеться про війну і про захист власної батьківщини, то тут справа більш менш зрозуміла. Більше запитань виникає, коли мова про мирний час. Іншими словами: чи можна християнам мати зброю у мирний час і чи можна при допомозі цієї зброї захищати себе, своїх близьких, своє майно.

Церква креслить моральні межі людського діяння.

Церква є мудрою Матір’ю, яка визначає своїм дітям межі, а в тих визначених межах, дозволяє їм самостійно приймати рішення. Які межі накресленні у питанні захисту свого життя. На основі ККЦ можемо виразити їх наступним чином:

- Людина має право захищати своє життя.

- Людина, з огляду на свій стан і покликання, має обов’язок захищати життя інших (батько має ОБОВ’ЯЗОК) захищати життя своєї родини.

- Людина не винна, якщо захищаючи своє життя заподіє комусь смертельну кривду.

- Між піклуванням про свій захист і тим, щоб комусь не заподіяти смертельної кривди, потрібно більше дбати про свій захист.

- Якщо хтось під час захисту свого життя, вдається до більшого насилля, ніж потрібно, то це недостойно.

Тут варто було б запитати: Чи накресленні Церквою межі дозволяють християнину захищати себе зі зброєю. Відповідь очевидна: Звичайно, що так! Якщо католик з добре сформованою совістю вирішить у цих межах захищати своє життя зі зброєю в руках, то добре зробить.

Коли Бог дав людству Десять Божих Заповідей, то ще не було вогнепальної зброї, а вже були… ВБИВСТВА. Вбивство є гріхом, незалежно від того яким способом воно було зроблене: чи каменем чи пістолетом.  О. Джеррі Покорський стверджує: «Ті, хто загинув від масляного ножа, АК-47 або нейтронної бомби, однаково мертві. Це підводить нас до наступного логічного питання: якщо вбивство є неправильним, незалежно від того, як воно відбувається, і при допомозі якого інструменту вчинене, то що є вирішальним критерієм в оцінюванні такого діяння? Очевидно, що Господь буде дивитися на серце, тобто оцінювати намір. Якщо хтось вчинив вбивство з наміром позбавити життя, або заволодіти чужим майном, то вчинив важкий злочин і смертельний гріх. Однак, коли людина захищає себе, своїх близьких, своє майно і теж при цьому завдала смерть нападнику, вона є невинною (ККЦ 2264).

Отже зброя не є злом сама в собі, лише її використання може бути чимось злим, або чимось добрим.

Подібно ніж не є злим сам в собі, бо ним можна позбавити когось життя. Так само не є чимось злим мотузка, хоча нею можна задушити людину ітд.

Пацифісти, виступаючи проти права володіння зброєю, і апелюючи за мир, забувають, що мир часто виборюється саме зброєю. Чи може «меч» служити справі миру? Відповідь на це запитання нехай дасть папа Пій ХІІ, понтифік часів Другої світової війни. Він як ніхто інший розумів, чим є війна і якою цінною здобувається мир. В одній із промов Пій ХІІ сказав наступне:

Меч може, а інколи, на жаль, навіть мусить відкрити дорогу до миру. Тінь меча може тяжіти над переходом від завершення воєнних кроків до формального заключення миру. Погроза меча в правових і морально оправданих межах може бути неуникненою, навіть після заключення миру, для того, щоб запевнити дотримування справедливих зобов’язань і щоб запобігти спокусі нових конфліктів (Папа Пій ХІІ, 1944).

Як бачимо, Папа Пій ХІІ був реалістом. Для нього було ясно, що для збереження миру потрібна ЗБРОЯ!

Солідарність і субсидіарність

Згідно католицької соціальної доктрини, двома основоположними соціальними, культурними та економічними принципами є солідарність і субсидіарність. Солідарність підкреслює колективний аспект людського існування і співвідповідальність один за одного. Натомість субсидіарність означає, що менший суб’єкт може вирішувати ті проблеми, які йому під силу вирішувати, а більший суб’єкт має запевнити меншому це право. Папа св. Іван Павло ІІ неодноразово повчав, що спільнота вищого порядку не повинна втручатися в життя спільноти нижчого порядку, перебираючи на себе її функції .

У разі потреби вона повинна, скоріше, підтримувати меншу спільноту і допомагати їй заради загального блага. Наприклад сім’я (подружжя) може виховувати дітей згідно власних переконань, а держава має запевнити для цього усі можливості і сприяти такому стану. Держава не повинна втручатися у ті питання, які місто або село може вирішити самостійно. Так само держава не повинна перешкоджати родинні у вирішенні її проблем. Може однак цьому допомагати. Тут варто пригадати, що принцип субсидіарності вперше був виражений папою Левом ХІІІ в енцикліці Rerum novarum як відповідь на ідеї соціалізму і комунізму.

Як ці принципи можуть стосуватися дискусії щодо вільного володіння зброєю? Право на вільне володіння зброєю суперечить чи відповідає цим принципам? Згідно принципу солідарності ми повинні захищати не тільки себе, але також своїх близьких, і коли є потреба, то й тих людей, яких Бог поставив на нашому шляху. Згідно ж принципу субсидіарності держава мала би сприяти, щоб родина мала можливість мати інструменти захисту і мати можливість використовувати ці інструменти ще до приїду поліції… Чому родина має бути позбавлена права, яким наділений інститут держави? А що робити родині, коли державу захоплюють автократи, і державний апарат замість захищати, починає тероризувати населення. Вільне володіння зброєю є стримуючим фактором не тільки для злочинців, які хочуть пограбувати будинок, але також і для державних інституцій, якщо вони будуть діяти всупереч людській гідності.

о. Роман Лаба

Джерело: тут