Єпископ про становище сімей переслідуваних християн на Близькому Сході
  • Суб, 14/11/2015 - 19:23

Тяжке становище переслідуваних християнських сімей на Близькому Сході було розглянуто під час Синоду з питань сім'ї, що відбувався в Римі з 5 по 25 жовтня. Отці Синоду визнали особливі та гострі обставини, з якими багато католицьких родин стикаються щодня. Отці висловили братнє співчуття сім’ям, вимушеним покинути свої домівки, і вдячність тим країнам, які щиро прийняли сім’ї біженців.

Щоб краще зрозуміти пережиті труднощі, видання «Catholic World Report» нещодавно взяло інтерв'ю у Антуана Набіла Андарі, титулярного єпископа маронітів у Тарсі.

 

Розкажіть, будь ласка, якою є політична і духовна ситуація на Близькому Сході?

Ви знаєте, в Лівані і на Близькому Сході ми вже багато років живемо в ситуації, яка не є нормальною, нестабільність є часткою відсутності економічної і соціальної безпеки. Це почалося в Лівані після  війни 1975 року і продовжується в Сирії, Іраку та інших країнах Близького Сходу. І це відбивається на жителях як цивільної, так і церковної громад, а особливо на сім'ї. Сім'ї вигнано з їх будинків, їх переміщено і як наслідок часом стаються  розпади, а ще є еміграція, в значній мірі спричинена переслідуванням християн через їх віру.

З цієї причини такі сім'ї слід підтримувати не тільки локально, але і на міжнародному рівні чи то політично, чи з боку Церкви. На теперішньому Синоді про сім'ю розглядався такий підхід. Ми говоримо про проблеми. У плані соціальних, культурних і антропологічних проблем, ми говоримо про біженців, переслідуваних, кожного. Тим не менш, як можна реалізувати, впровадити цю підтримку? Для цього необхідною є доброзичливість, допомога, солідарність.

Отже, маючи ці три істотні моменти, як реалізувати їх? Для цього потрібна підтримка усіх. Суспільство і Церква можуть щось зробити. Але не лише сама Церква. Дипломатична підтримка теж необхідна  для поширення інформації, підтримки християнської присутності на Близькому Сході, який, без Христа, без християн, не є колискою християнства.

То як можна допомогти? З одного боку, прийом біженців є доброю справою, але це палиця з двома кінцями. Ми приймаємо, ми перев’язуємо рани, але в той же час ми спорожнюємо Близький Схід. Знайти правильний баланс не є легко. Ми тільки можемо допомогти на місці. Ліван приймає багато біженців, останнім часом переважно усі вони є з Сирії. Ліван є невеликою країною – 4 млн. мешканців. Він приймає більше 1,5 млн. (це офіційні дані, справжня кількість набагато більша) сирійців. То як прийом біженців узгодити з ризиком для Лівану втратити свою власну ідентичність? І хоча є багато біженців, що втікають від війни, але є і такі, що, можливо, мають інші плани. ... А тепер є 1,5 мільйона сирійців. Що вийде з усього цього?

Зараз багато ліванців, а особливо християни, живуть в країнах, які їх прийняли - немає в світі країни без жодного ліванця -  в Європі, в Америці, в Австралії, вони всюди. А з еміграцією завжди пов’язана інкультуризація. Існує теж ризик втратити свою ідентичність. Багато проблем піднімає задане вами питання.

Як на практиці можуть католики Америки допомогти маронітам-католикам сьогодні?

Я вважаю, що поряд з практичними заходами є також і етичні. Етичними та християнськими є солідарність, молитва, поширення інформації, а також підвищення обізнаності з цією проблемою, а практичною допомогою є прийом, фінансування, діла доброчинності. Є різні шляхи, в першу чергу через установи для досягнення цих цілей, і з обережністю, щоб ці зусилля не використовувались для  маніпулювання, а щоб вони дійсно допомагали потребуючим. Ці церковні організації включають «Caritas», «Catholic Relief Service», різні благодійні організації, засновані в Америці та інших країнах. Я думаю, що це певний спосіб, він не є єдиним, але, як я сказав, допомогти можна морально, релігійно, а також практично.

Поміж цих великих труднощів, переслідувань і насильства, можливо, ваші родини є в безпеці від руйнівних світських ідеологій, розглянутих на Синоді, чи ні?

Культура життя і смерті. Ви знаєте, світ став великим селом завдяки глобалізації. Засоби масової комунікації зараз є скрізь. Від ноутбуків, мобільних телефонів, інтернету, планшетів, супутників, радіо, телебачення - все це може зіграти дуже важливу роль у підвищенні обізнаності, що базується на реальності і об'єктивності. Але коли це торкається основних ідей, може бути руйнівним.

Ми є свідками нової мови стосовно сім'ї; менше говорять про "сім’ю", ніж про "партнера", що означає менше зобов'язаності. Існує менше розмов про чоловіка і дружину, а, скоріше, про співжиття. Сімейними цінностями ..як ми [на Синоді] описуємо і зазначаємо, маніпулюють в ім’я релятивізму, гедонізму, релігійної байдужості. Заради секуляризації та інших факторів, сім'я піддається нападу. Гендерна ідеологія та інші підірвали концепцію сім'ї.

Сім'я є уособленням Пресвятого Сімейства, Ісуса, Марії та Йосипа. Воно є втіленням істини - Божої сім’ї, Отця, Сина і Святого Духа. Таким чином, ми опиняємося перед нападом на основну концепцію сім'ї. І все це стосується близькосхідного суспільства, бо ми живемо в цьому світі, і всі ці технічні ресурси є в нашому розпорядженні, і, на жаль, ми сприймаємо, але не здатні до діалогу, навіть з "що там" і "в чаті" і таке інше. Іноді чат призводить до шлюбу, навіть якщо люди не знайомі між собою! То яке весілля, яка сім'я?

Так багато речей, багато проблем; як впоратися? Але досі сім'я на Близькому Сході збереглася набагато краще, ніж в інших місцях. Тим не менше, ми бачимо зміни. І ми налякані, ми не повинні допустити - краще попередити, ніж лікувати. Нам треба бути напоготові. Це роль школи, університету, церкви, кожного і суспільства також. На жаль, в деяких країнах існує законодавство проти сім'ї. На сьогоднішній день все зберігається. І міжрелігійний християнсько-мусульманський діалог є гарантією збереження сім'ї. Але є людське лицемірство; говорити одне, а робити інше.

Патріарх Єфрем Йосип Юнань III глибоко зворушений тим, що відбувається в Сирії та Іраку. Він сказав: "Християни хочуть залишити це пекло, бо їх переслідують". Він огірчений тим, що з початку 1960-х років католики з більшості стали меншістю. Чи поділяєте Ви його думку?

По-перше, Патріарх Єфрем Йосип Юнань III є патріархом Католицької Церкви. Патріархом Церкви маронітів є Патріарх Моран Мор Бешара Бутрос аль-Раї. Еміграція до Лівану не є нічим новим. Історія Лівану є історією еміграції. Є причини. Є економічні проблеми, є війни, нестабільність впродовж століть. Тепер є також зріст народжуваності – хоча і не серед християн. Велика народжуваність серед мусульман робить різницю, що становить диспропорцію.

Тим не менше, ми не можемо говорити про християнську меншину в Лівані в даний час в звичайному сенсі. Вони менш численні, ніж раніше, але вони не є меншиною. Чисельно, це правда, за оцінками в Лівані є 35-40% християн; що менше, але не меншість. Крім того, еміграція є продовженням Лівану. Тільки в одній Бразилії є дев'ять мільйонів мешканців ліванського походження. Таким чином, є занепокоєння з приводу цієї тенденції. У 2006 році було проведено Синод маронітів для вивчення міграції. На рівні Церкви ми маємо всесвітний реєстр всіх емігрантів, який працює для підтримки зв'язку. Не експатріювати наш народ, а сприяти зв'язку з батьківщиною, з усіма членами Церкви так, щоб інкультурація не дала нам забути про нашу релігійну і національну самосвідомість. Бо там, де є вони, є приватні ініціативи, деякі в дуже доброму стані, деякі в гіршому, то як зберігати рівновагу? Тут присутня небезпека. Ми виявили, що є прагнення мінімізувати роль християн, і це буде зашморгом. Таким чином, це ще один з основних викликів, яким нам треба зарадити.

Ви хочете втручання західної влади чи Організації Об'єднаних Націй?

Гуманітарного, а не військового втручання: гуманне, солідарне, політичне і гуманітарне. Саме цей вид втручання ми потребуємо найбільше. Між церквами, єпископськими конференціями, партнерськими стосунками між громадами. Це укріплює зв'язки, і коли ви відчуваєте підтримку ззовні, ви дістаєте дихання, чините опір, залишаєтесь в рідній землі замість того, щоб емігрувати.

Чи в нинішній військової інтервенції щось допомагає стабілізувати певні частини на Близькому Сході?

Реальність є невдалою. Вона існує. Дві великі наддержави присутні. Що станеться? Була розмова про новий Близький Схід. Чим ця розмова стала? Близьким Сходом, який розчленовано? Є кілька сценаріїв: відповідно до релігій, до етнічних груп, і т.д. Це не на постійно ... ми повинні зміцнювати діалог і поміркованість в боротьбі з тероризмом і екстремізмом. Ми повинні будувати, а не руйнувати. Ми руйнуємо церкви, мечеті і культурну спадщину. Яка культура? Звірі, вполювавши і наївшись, зупиняються. А людська істота завжди прагне ще. Те, що відбувається є неймовірним.

Переклад "Католицького Оглядача" за матеріалами "The Catholic World report"