Єпископ Радослав Змітрович: про красу Церкви, сатану у Дубліні та нашу відповідь на зло
  • Пон, 17/09/2018 - 11:49

Нещодавно українська делегація повернулася з Ірландії, де відбувалася Всесвітня зустріч родин. Під час виступу на зустрічі сімей у Хмельницькому Його екселенція коротко озвучив своє бачення форуму у Дубліні. Ми звернулися до  єпископа Радослава з проханням розгорнуто прокоментувати подію, ЛГБТ пропаганду о. Джеймса Мартіна та лист-свідчення колишнього нунція арх. Вігано.

– Отче Єпископе, які Ваші враження від цьогорічної Світової Зустрічі Родин у Дубліні?

– Передусім це був досвід Церкви, її сучасного стану. Перш за все красу цієї Церкви було видно на обличчях стількох присутніх там людей. Приїхало чимало осіб задіяних у родинне життя і душпастирство родин. Прибули родини, щоб отримати Духа, укріпитися, зустрітися з іншими. Очевидно, більшість учасників походила з Ірландії, але також було багато представників з інших країн. Там об’явилася Вселенська Церква у своїй різноманітності. Але також і проявилося зло, яке диявол завжди сіяв у житті віруючих.

– Що доброго і позитивного запам’яталося найбільше?

– Вразило мене великі зусилля Церкви в Ірландії, щоб добре приготувати і провести цю зустріч. Окрім конгресу з десятками конференцій і зустрічей було також заплановано триденну програму для дітей і молоді. Було зрозуміло, що для ірландців, які є в Церкві, ця зустріч була дуже важливою. Далі були зворушливі свідоцтва світських, чудовий приклад дії Бога у житті людини.

Наведу два приклади. Перший стосується родини з дитиною, що має синдром Дауна. Особливими були слова цього хлопця, як Христос допомагає йому прийняти самого себе і дає відвагу жити повнотою життя.

Інший приклад – це історія юнака з Африки, який був викрадений бандитами, досвідчив страшних речей і вже нічому і нікому не вірив. Але коли звернувся цілим серцем до Христа, Господь перемінив його життя.

– А як Вам фестиваль родин у суботу ввечері?

– Дійсно, ірландці представили все, що є в них найкраще. Чудові пісні, танці, вражаючі свідоцтва родин. Справді, незабутнє видовище, хоча як для мене за цим всім Господь Бог був трохи схованим. Мені особисто бракувало такого безпосереднього прославлення Господа Бога. У цьому плані дійство врятував Святіший Отець, який мав дуже гарне і вичерпне слово, у якому багаторазово підкреслив значення віри і відносин з Христом у родинному житті.

– Чи було щось, що затьмарило це свято родин?

– Найбільш болючою була присутність і конференція, виголошена отцем Джеймсом Мартіном SJ. Він говорив фальшиві речі. Проголошував, що гомосексуальні відносини є добрими, але це повністю суперечить Катехізму Католицької Церкви (ККЦ 2357) і свідоцтву Святого Письма. Якщо гомосексуалізм є морально добрий, тоді будь-яка інша форма сексуальної активності також стає доброю.

Говорив також антинаукові речі, буцімто гомосексуалізм є вродженим. Посилаючись на статистичні дані про високий рівень самогубств серед практикуючих гомосексуалістів, прийшов до висновку, що це спричинене неприйняттям їх зі сторони суспільства. У дійсності осудження, неприйняття виходить передусім з середини людини, з її сумління та природи, яка мовчки осуджує та не сприймає гріх.

У відчуттях та розумінні нашої української делегації це було щось страшним, адже таким чином о. Джеймс Мартін міг схиляти молодих людей до експериментування з гомосексуалізмом.

Можна також сказати, що у певний спосіб він вкрав цю Світову Зустріч у родин та подружжів, адже увага ЗМІ була зосереджена на ньому.

– Як думаєте, хто несе відповідальність за цей інцидент?

– Не можу конкретно відповісти, хто з людей прийняв рішення запросити цього священика, але напевно за цим стоїть диявол, батько брехні, який завжди маніпулює людьми, переконуючи, що це робиться для блага інших. Думаю, що ті, хто приймав рішення щодо о. Мартіна, бажали добра, але розуміли добро викривлено. Звичайно, треба бути відкритим на кожну людину, також і ту, яка має зламану сексуальну орієнтацію і допускається падінь. Але ніколи допомогою для людини не є утвердження її в грісі. Те, що говорить о. Мартін – це схиляння молодих людей до неморального життя, до втрати тотожності внаслідок експериментів з власним тілом і сексуальністю. З цього народжуються великі страждання, які часом ведуть до самогубства.

– Лунають голоси, що потрібно допасувати вчення Церкви до світу, адже нині люди по іншому дивляться на гомосексуалізм, ніж це було 100 чи 200 років тому.

– Ти добре сказав, що 100 чи 200 років тому у нашому культурному середовищі, просякнутим досвідом християнської віри, розуміння гомосексуалізму було іншим, ніж тепер його подає світ. Тоді це було згідно з тим, що пише св. Апостол Павло у першому розділі до Римлян: «Вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали, і служили створінню радше, ніж Творцеві… За це ж і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні; так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду» (Рим. 1, 25–27).

Дуже важливо зрозуміти, що християнство, приносячи правду про людину, об’явлену через Сина Чоловічого, увійшло у тогочасну культуру, яка допускала майже будь-яку форму сексуальної активності. Нещодавно був на кладовищі стародавнього міста Салона. Там знаходяться надгробки з часів поганських римлян, як і з римлян, які повірили у Христа. Саркофаги язичників були пишно оздоблені ліпнинами, які представляли різноманітні форми сексуальної поведінки. Тоді як надгробки християн були скромними з молитвами та закликами до відваги. Можна сказати, що ми повертаємося до античних часів, коли оточуюча нас культура все більше пронизується манією сексуального задоволення. Хоча 2000 років тому була схожа ситуація, як і сьогодні, проте християни не мали сумнівів щодо природи гомосексуалізму. Вони проголошували спасіння, що також стосувалося і людської сексуальності. Мали досвід, що завдяки зустрічі з Христом і отриманню дару Святого Духа, який живе у них, їхні тіла, статевість та відносини могли бути так як на “початку” знаряддям особистого сопричастя чоловіка та жінки, які будуть приносити плід.

Нині ведеться битва про щось дуже важливе, адже людину не можна відірвати від її сексуальності, статтевості. Чудово про це говорив Св. Йоан Павло ІІ у своїх катехезах про теологію тіла.

– Значить варто триматися Божого Слова?

– Звичайно. Буває так, що коли людина закрита на Христа і не вміє жити згідно Його Слова, то намагається у своїй гордині змінити Боже Слово. Символічним знаком драми, яка діється у Церкві, була маніпуляція Божим Словом під час Євхаристії, у той самий день, коли о. Мартін мав свою конференцію. Євангеліє було про запрошених на весілля /Мт. 22,1-14/ і закінчувалася словами царя до чоловіка, який прийшов на учту без весільного одягу. Його викинули у темряву. Так закінчувалося читання Євангелії з четверга 23 серпня у всіх католицьких храмах світу. Винятком була Свята Меса у Дубліні, де хтось вилучив останнє речення. Забракло цього Божого Слова і у книжках до молитви Магніфікат, надрукованих з нагоди Світової Зустрічі Родин.

– Чи можна знайти в історії спасіння подібну боротьбу добра зі злом, між правдою і брехнею?

– Бачимо цю спокусу у історії Ізраїлю не бути дивним в очах світу, стати таким, як інші народи. Мені здається, що сьогодні ця спокуса багатьох схиляє до компромісу зі світом, але цей світ потребує спасіння, а не дешевої потіхи.

Другий приклад – це єресь аріанства, яка була спробою полегшити прийняття християнського послання. Вона стосувалася правди про те, ким був Ісус Христос. Важко було збагнути, що той чоловік з Назарету, був Богом. Сьогодні для деяких, здається, дуже важко прийняти спосіб життя, який запропонував наш Господь. Це означає брак віри у Нього, як справжнього Спасителя людини. Вважають, що Христос не має сили спасти людину від нечистоти. Грішний спосіб життя видають за стандарт і не пропонують людині цілющих відносин з Господом. Хочуть таким чином полегшити перебування у Церкві слабким і невіруючим, але смію сумніватися, чи це дійсно Божа воля. Ми є слабкими, падаємо, але важливим є напрямок, у якому йдемо. Падаємо, встаємо, але прямуємо до святості та чистоти. Книга Второзаконння говорить про слово, що є близьким для кожної людини (Вт. 30, 14). Це Слово, втілена Любов, Ісус Христос, як пише святий Павло (Рм 10, 8) є близько серця кожної людини. На це Слово будь-яка людина чекає, також і та, що занурена у своїх гріхах нечистоти. Треба мати відвагу пропонувати життя у чистоті та любові, життя з Богом. Треба бідній людині дати надію, це її визволить, збереже від думок про самогубство.

– Хотів би ще торкнутися однієї важкої проблеми, яка є причиною страждання і сум’яття для багатьох католиків в Україні. Під час Світової Зустрічі Родин було опубліковане свідчення арх. Вігано. Що Отець може сказати на цю тему?

– Розумію це страждання і неспокій, який з’явився у серці. Я прочитав його свідоцтво і теж сильно це пережив і переживаю досі. Воно з’явилося у контексті багатьох інших сумних фактів про сексуальне зловживання духовних осіб щодо неповнолітніх і пасивності деяких єпископів, які поглибили страждання людей і згіршили Церкву і світ.

Ясно, що з цим треба йти до Бога і шукати у Нього розраду. Хочу поділитися деякими думками, що, надіюся, походять від Святого Духа, і які допомагають мені перебувати у мирі і надії.

Передусім це заклик до інтенсивної молитви за Церкву, Святішого Отця і за нас самих. Для мене ця історія є знаком існування диявола і що ми дійсно є грішниками. Порожнеча всередині нас, є наслідком первородного гріха, вона  невпинно домагається заповнення. Якщо це не відбувається через реальні відносини з Богом, а через використання Божих дарів, то породжується гординя. Коли ж гординя бере гору, бо маю пошану від людей, гроші, є важливою особою, стара людина в нас росте и вона хоче все, у тому числі сексуальних приємностей та гріхів.

Майже ніхто не приходить до семінарії чи монастиря, щоб грішити, зробити кар’єру у Церкві і використати свою позицію, щоб заспокоїти «Я» через почуття влади і приємності. Але ми є грішниками і наше «Я» швидко може приклеїтися до всього, що не є Богом. Чим вище ми є, тим легше втратити контакт з реальністю і відчути себе богом. Це стосується кожного, також єпископів і кардиналів, включно зі мною. Тому потребуємо упокорень, правди, щоб наше «Я» десь не загубилося. Щоб було у пошуках відносин з Господом, а не з божками цього світу, неважливо за яким побожним виглядом вони ховаються. Я потребую впокорень, щоб не загубився, як єпископ.

У відкритті правди про гріх бачу також волю Господа Бога, для Нього найважливішим є спасіння кожної людини. Як говорить Святе Письмо: «все, що виявляється, стає світлом» (Еф. 5, 13).

Основною правдою і фундаментом нашої надії є факт, що Бог існує. Він увійшов у нашу історію і веде спасіння людства і кожної людини. Ми не повинні боятися, але йти з довірою дорогою Євангелія, падаючи і встаючи, падаючи і знов встаючи. Але завжди перебувати у правді про свій гріх і Його милосердя.

Бучковський Олександр


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць