Інтерв'ю з префектом Конгрегації у справах духовенства
  • Птн, 18/10/2013 - 20:29

Новий Префект Конгрегації у справах духовенства досі живе в історичній будівлі на Пьяцца делла Мінерва − будинку Папської Церковної Академії, 300-літньої «фабрики дипломатів» Святого Престолу, якою він керував до свого призначення в Курію.

Пропонуємо невелике інтерв'ю з архиєпископом Беньяміно Стеллою.

− Жодна стаття, яка описує закулісні інтриги у Ватикані, не згадує вас. Це можна вважати досягненням.

З тих пір, як я повернувся до Риму, я казав собі, що повинен повністю зосередитися на роботі Папської Церковної Академії, якою я був покликаний керувати. Спочатку мені було складно звикнути до життя в Римі, мене не було тут 20 років і багато чого змінилося, як у мені, так і в місті. Але я вдячний за останні кілька років тут.

− Ви звикли до товариства і сім'ї ще з дитячих років...

У моїй сім'ї нас 12 дітей, і всі, слава Богу, ще живі. Ми були виховані батьками, які були фермерами, важко працювали на землі, щоб ростити нас. Ми багато чого перейняли від них. Церква, парафія, Католицька Акція... Це завжди було частиною нашого життя. Я вдячний нашому парафіяльному священикові за те, що зміг потрапити в римську семінарію після школи. Я вивчав богослов'я і філософію, а також почав відвідувати курси при Латеранському Університеті.

− Папський Інститут «безпечної доктрини», яка в той час усунула єзуїтів з Біблікума...

Серед професорів були Антоніо Пйоланті, Франческо Спадафора, Роберто Мазі − видатна «Римська школа». У 1965 році мені подзвонив єпископ Вітторіо-Венето Альбіно Лучані (в майбутньому − Папа Іван Павло I), який теж перебував у Римі, приймаючи участь у Другому Ватиканському Соборі:

− Беньяміно! Ваше ім'я рекомендовано для вступу до Папської Церковної Академії. Я дав згоду. Що ви думаєте? − запитав єпископ.

− А що ви очікуєте? Якщо ви вже погодилися, то мені залишається лише прийняти це, − відповів молодий священик.

Ось так працював майбутній Папа у той час, підкреслює Стелла.

− Так майбутній Папа вплинув на ваше життя.

Я завжди пам'ятав про це. Я був студентом Академії з 1966 по 1970 рр.. У ті часи ми, молоді священики, переживали період після Собору, повний стурбованості й критики. Після цього я відбув на свої перші дипломатичні місії. Спочатку в Санто−Домінго, потім до Кіншаси, Конго. Наступні два роки був у Римі, в 1976−78 рр.. працював у Другій Секції Держсекретаріату, після чого поїхав на п'ять років на Мальту. Складний був час... Нунція відіслав прем'єр−міністр Домінік Мінтофф. Я залишився там повіреним у справах.

 

− Після Мальти ви повернулися на роботу в Курію в період 1983−1987 рр.. На що був схожий Держсекретаріат в ті дні?

Агостіно Казаролі був «прем'єр−міністром». Друга Секція Держсекретаріату була під управлінням мого начальника архиєпископа (в майбутньому − кардинала) Акілле Сільвестріні, про якого я досі зберіг теплі спогади. Той період був подарунком долі. Я працював пліч-о-пліч з такими постатями як Жан-Луї Торан і Клаудіо Марія Челлі. Команда чоловіків, поглинена роботою і церковними роздумами.

− Пізніше ви стали єпископом і Вас відправили в кілька африканських, а потім і латиноамериканських країн. Що було найважливішим досвідом тоді?

Час на Кубі. Я був там з 1993 по 1999 рр.. Коли я приїхав туди, то знайшов маленьку Церкву, без ресурсів і структур, і це нагадало мені про перші спільноти християн. Були сильні почуття братерства, відчуженості та бідності. Я пам'ятаю, що священики полюбили зустрічі на велосипедних прогулянках, вони всі були мокрі від поту, але мирні й щедрі. Вони були дуже щасливі й прагнули поділитися своєю бідністю, працею і навіть приниженням зі своїм же народом. Ми допомагали і любили один одного.

–  Як йшли справи з Кастро?

Спочатку було складно. Єпископи написали пасторське послання під назвою «El amor todo espera» («Очікування загальної любові»), в якому були пасажі про політику і владу, і це викликало деякі проблеми. Але серед нас ніхто не претендував на роль антагоніста. Ніхто не просив нас втручатися в політику безпосередньо. Візити ну Кубу кардиналів Бернардена Гантена і Роже Етчегарая, сильно допомогло змінити ситуацію на краще.

− Навіть Папа відвідав

Спочатку його візит був забороненою темою. Я добре пам'ятаю, як  місіс Карідад Дієго, яка відповідала за релігійну політику і протистояла візиту, почала в один день робити свої замітки. Це був знак того, що все змінилося. Ми запитали, чи можуть священики перед візитом опублікувати заяву або дві, і наші прохання схвалили.

− Коли ви познайомилися з кардиналом Бергольйо?

Я зустрівся з ним на конференції СЕLAM в Апаресіді в 2007 році. Тоді я був Нунцієм в Колумбії. Я прийняв участь в асамблеї, яка йшла в Святилищі місяць, там я його й зустрів. Він був стриманим, зосередженим на основному, сказав лише кілька слів. Але ці слова завжди вражали своїм символізмом. Після цього випадку я кілька разів просив його виступити в Академії, коли він бував у Римі. Мої студенти і я досі пам'ятаємо прекрасні символи й образи, які Бергольйо використовував у своїх роздумах.

− За якими критеріями Папа робить свій вибір?

У мене таке враження, що він завжди шукає людей, яких виділяє певне почуття батьківської духовності. Батьківство − і материнство − є термінами, які він дуже любить. Батьківська духовність призводить до добра, близькості, милосердя і всіх інших чеснот, на яких він будує своє вчення на щоденних Літургіях в домі Святої Марти.

− Чи є ці проповіді важливими для вас?

Звичайно. У проповідях заховані серце і душа пастиря. Три або чотири точки, спираючись на які, Папа намагається достукатися до народу Божого, єпископів і навіть політиків. Його проповіді в домі Святої Марти просто знахідка, адже вони повертають нас на землю, вчать, що Ісус і Євангеліє не можуть бути самі по собі, без нашої молитви і віри. Папа Франциск малює цю картину прямо перед нами, використовуючи привабливі образи, щоб описати динаміку традиційного аскетичного богослов'я і духовного життя в сучасних умовах.

− Франциск часто говорить про священиків, що вони не повинні бути «державними кліриками», але народними пастирями.

Я думаю, що сьогодні, коли ми звершуємо Службу Божу і проповідуємо з катедри, всі наші священики на всіх континентах повинні думати про Бергольйо. Це те, що відбувається зі мною. Я думаю про те, як він говорить про тих, хто страждає. Ми зустрічаємо страждаючих людей у всьому світі. Ми завжди стикаємося з ними. Слабкі та нужденні не з'явились у березні. Сьогодні слова Папи змушують нас думати про них. У цьому немає нічого нового, це те ж саме Євангеліє, саме тому він так інтенсивно говорить про це. Папа є привабливим прикладом, в якому говорить серце кожного через його людяність.

− Що ви будете робити як Префект Конгрегації? Які будуть ваші пріоритети?

Я вважаю, що ще дуже рано, щоб говорити про завдання, які мені дали. Папа пояснив деякі рекомендації. Але поки ви не увійшли в святилище, ви ж не знаєте, як будете молитися.

− Значить, у вас немає готового плану стосовно священиків?

Ні, звичайно, немає... Мій план не є моїм власним, цей план потрібно мати кожному священикові, і полягає він у службі Богові, Церкві й Папі з щирим серцем і заохоченні священиків та семінаристів жити за Євангелієм до самої його глибини.

Підготував: Анатолій Максимов

За матеріалами http://icatholic.ru