Кард. Вальтер Брандмюллер: як слід розуміти догму про непомильність папи?
  • Пон, 20/07/2020 - 13:50

“Чи догма про непомильність папи не суперечить принципу синодальності Церкви? Важко сказати, що таке синодальність”, – говорить кардинал Вальтер Брандмюллер. Автентичним католицьким поняттям є радше колегіальність, а не загадкова синодальність, яку нині так пропагують.

Догма про непомильність папи стала темою інтерв'ю кард. Вальтера Брандмюллера для німецького католицького видання “Die Tagespost”. Колишній глава Папського Комітету Історичних Наук зазначив, що навколо цієї католицької правди існує багато непорозумінь.

Багато людей вважають, що папа непомильний як такий. Однак кардинал Брандмюллер пояснює, що таке переконання – просто “гротескне непорозуміння”.

– Якщо подивитися на формулювання догми від 1870 року, то можна побачити, що там йдеться не про папу римського, а про його непомильні рішення. Рішення папи  непомильні самі по собі, якщо папа дотримується дуже конкретних умов.

Далі кардинала запитали, чи внаслідок проголошення догмату про непомильність папи не розвинувся якийсь своєрідний папізм, який мав певну нездорову рису, котра передбачала, що папу начебто слід оточити певним видом культу. Єрарх визнав, що така проблема існує, але по суті йдеться радше про емоційну, а не догматичну реальність. Щобільше, наступники св. Пія IX – це папи, що були надзвичайно сильними особистостями, і саме це могло сприяти можливим перебільшенням і творенню своєрідного папізму. На запитання про коріння мотивації проголошення догми про непомильність папи він вказав на галіканізм та феброніанізм.

– З часів галіканізму та феброніанізму кінця XVIII ст. існувала дуже сильна канонічна, і частково політично натхнена, ворожість не стільки до вчительської непомильності, скільки до повноти влади, до примату (першості) папи. У цьому сенсі Собор був відповіддю на тенденції кінця XVIII ст. 

На запитання, чи догма про непомильність папи не суперечить синодальності Церкви, яку нині так активно пропагують, кардинал відповів, що він не знає, що таке насправді ця знаменита синодальність, тому що конкретного її визначення немає. Кардинал воліє радше говорити про колегіальність, витоки якої сягають апостольських часів, зрештою ж, існувала апостольська колегія. Саме колегіальність, а не синодальність, – насправді католицька.

У свою чергу, вказуючи на конкретні приклади використання догми про непомильність,  кардинал Брандмюллер говорив не лише про догмат Успіння Марії, який Пій XII проголосив 1950 року. Він також звернув увагу на остаточне рішення св. Івана Павла II з Ordinatio Sacerdotalis щодо можливості висвячення на священників лише охрещених чоловіків. Хоча це рішення не було подано в такій урочистій формі, як у випадку з догмою про Успіння Марії, воно все-таки є таким же важливим і настільки ж остаточним.