Католицька Церква і ЗМІ: складні стосунки
  • Пон, 11/03/2013 - 17:59

У ці дні, насичені очікуваннями як в Церкві, так і за її межами, з особливою актуальністю постає питання про взаємини між Церквою і засобами масової інформації, про те, яким чином світські мас-медіа висвітлюють життя Церкви.

Ці відносини з найперших контактів - тобто з кінця XIX століття - були складними. Але вперше ця проблема стала обговорюватися лише наприкінці ХХ століття, сто років потому. У 1994 році американський богослов Авері Даллес висвітлив цю тему на диво вдалим прикладом. Невідомо, чи відбулася ця історія насправді, але в будь-якому випадку вона дуже точно відображає те, як ЗМІ говорять про Церкву. Історія ця звучить так: на одного європейського єпископа, який щойно прибув до США, «нападає» журналіст з питанням про те, чи буде він відвідувати в Америці нічні клуби. Єпископ жартома відповідає: «А що, тут є нічні клуби?» На наступний день прелат знаходить в газетах заголовок, надрукований великим шрифтом, – але  ж нема до чого придертися: «Перше питання єпископа: чи є в Нью-Йорку нічні клуби?»

Католицька Церква вступила на повних правах у світ мас-медіа в 1861 році, коли почала виходити газета «L'Osservatore Romano». А Радіо Ватикану, спроектоване Гульєльмо Марконі, почало висвітлювати новини 70 років потому - у 1931 році. Саме в тридцяті роки минулого століття присутність Церкви у ЗМІ стала очевидною. Окрім розвитку радіостанції Папа Пій XI дав важливий імпульс різним ініціативам для висвітлення життя Церкви. У період вакантного престолу після його смерті - тобто в 1939 році - при газеті «L'Osservatore Romano» був створений особливий відділ, що передував сьогоднішній Прес-службі Святого Престолу.

У 1950 році Монтіні, який в ті часи працював у держсекретаріаті Ватикану, ділиться з французьким філософом Жаном Гіттоном своїм занепокоєнням: «Треба вміти бути старомодними і сучасними, говорити згідно з традицією, але у відповідності до сьогоднішнього сприйняття. Навіщо говорити про те, що істинне, якщо сучасні люди цього не розуміють?»

Більше ста років тому Папи почали давати інтерв'ю журналістам. Перше, яке датується 1892 роком, - про антисемітизм. Інтерв'ю Папи Лева XIII журналістці Северин (це псевдонім Каролін Ремі) було опубліковано на першій сторінці газети «Фігаро». Папа дав це інтерв'ю, перед тим підготувавшись до нього, однак сама публікація його не задовольнила і спровокувала медійну бурю, тому наступного інтерв'ю довелося чекати більше 70 років: у 1965 році Павло VI відповів на запитання Альберто Кавалларі. Інтерв'ю було опубліковано в газеті «Corriere della Sera» та стало початковим матеріалом для широкого журналістського дослідження «Мінливий Ватикан», що вийшло рік потому. Зокрема, Павло VI тоді сказав: «Багато людей запевняють, що Церква думає так і так, а насправді вони не запитували у Церкви, що вона думає. Адже наша думка, врешті-решт, повинна щось означати, коли мова йде про релігію», - з іронією зауважив Папа і додав:« Ми усвідомлюємо, як важко зрозуміти те, що відбувається і обговорюється всередині Церкви. Знаєте, і Папі іноді важко зрозуміти сьогоднішній світ».

Після цього цікавого інтерв'ю вийшла енцикліка «Humana vitae», яка викликала обурення сучасників. Папа, якого спочатку прихильно прийняли мас-медіа, повинен був зіткнутися з ворожістю, яка супроводжувала і його другого наступника Івана Павла II, першого за п'ятсот років Папу-іноземця.

На жаль, сьогодні бажання з боку ЗМІ зрозуміти Церкву ще менше, ніж за часів ІІ Ватиканського Собору.

Невипадково в своєму останньому інтерв'ю, даному Петеру Зеєвальду, Папа Бенедикт XVI, дуже чуйний до проблем комунікації, намагається говорити зрозуміло для всіх, і не тільки для католиків. З однією лише метою: говорити про Бога, єдину реальність, яка дійсно необхідна.

За матеріалами http://ru.radiovaticana.va