Католицтво – релігія для тих, хто думає, і здатен взяти відповідальність за себе
  • Нед, 15/04/2018 - 18:14

Від самого початку свого існування християнство опинилося у ситуації, коли потрібно було визначитись:  приписи Закону Мойсея зобов’язують новонавернених з поганства чи ні. Собор апостолів у Єрусалимі визначив, що ні, зобов’язавши новонавернених з поганства лише до дотримання скороченого варіанту того, що вже у тогочасному юдаїзмі було відомим, як сім заповідей синів Ноя (див. Ді 15,29). Але що робити із юдейським Танахом (Старий Завіт)? Як його сприймати? В якому ключі тлумачити? В ключі Послання до євреїв, як праобрази і натяки? Чи в ключі Маркіона, як шкідливі вигадки, яких потрібно зректися?

Пізніше виникають нові і нові запитання. Чи можна брати участь у різних святкуваннях, що їх святкують родичі-погани? Як ставитись до римської держави, до держави взагалі? Яка природа Христа? І кількість цих питань не тільки не зменшується протягом історії християнства, а постійно зростає.

Сьогодні християни опинилися в інформатизованому світі, в якому інформаційний цунамі загрожує знести будь-які переконання, посіяти хаос у кожній голові й кожному серці. Сумнів – це вже більше не інструмент критичного пізнання світу, а спосіб буття, який веде до повного релятивізму. Все частіше перед християнами хитромудрими способами постає питання вибору не між добром і більшим добром, а між меншим та більшим злом.

Частина християн ще у ХVІІІ столітті пішли шляхом радикального відкидання сучасної їм культури, шляхом радикальної ізоляції від усього, що навіть приблизно мало натяк на небіблійність. Часто під керівництвом авторитарних провідників ці протестантські групи пішли шляхом меншого спротиву – відкинувши духовно-інтелектуальний пошук відповідей на актуальні питання, щоб вберегти те, що їм виглядало, як чистота християнського правовір’я.

Сьогодні виникли й інші форми відповіді на виклики сучасності: радикальне прийняття сучасної культури, сучасної цивілізації через відкидання основних фундаментів християнської ортодоксії. Від запровадження, під впливом фемінізму, жіночого «священства», до «вінчання» одностатевих пар, під впливом гендерної ідеології. Більше того, типово ортодоксійне християнське розуміння Бога як безконечної Любові й одночасно справедливого Судді сьогодні пропонують радикально зруйнувати на користь Бога, який безумовно, без покаяння, без зміни людиною способу життя всім все прощає.

Попри всі внутрішні пертурбації, які пов’язані із спробами внести в католицтво радикальні ліберальні ідеї, з одного боку, а з іншого – закрити католицтво у своєрідне псевдоортодоксійне ґетто, католицька ортодоксійність вимагає від католика і надалі залишатися у стані розпізнати позитивні елементи не тільки традиційної культури, але й культури сучасного людського суспільства й інтегрувати їх у своє християнське життя, але також і вимагає і надалі залишатися здібним розпізнати підступи зла й радикально їх відкинути. Саме це й відрізняє католицтво від інших форм християнства: здатність залишатися в апостольській науці й одночасно розвиватися, даючи адекватні відповіді на виклики сучасності.

Католицтво, на відміну від інших форм християнства, творить власну католицьку багатогранну культуру, яка залишається здатною модифікуватись під культурні потреби конкретної етнічної чи національної групи вірних. Відштовхуючись від визначення культури, яка свого часу дав Кліформ Ґірц, можемо визначити католицьку культуру як систему знаків і символів, модифікованих відповідно до обставин, через які новому поколінню передається світогляд і спосіб життя, оперті на католицькій ортодоксії. 

В інформаційному хаосі сучасності, коли певні сили в інформаційному просторі й по за ним, стараються католику накинути переконання і норми поведінки, які не тільки руйнують католицьку культуру, але й католицьку ортодоксію, католику, щоб залишатись католиком, необхідно не тільки знати де знаходяться фундаментальні істини його віри, але й у відповідний спосіб могти на основі фундаментальних відповідей, сформульованих у джерелах католицької ортодоксії, дати відповідь на конкретні питання власного життя й щоденного морального вибору.

Сучасний католик, як можливо ніхто з його одновірців до цього в історії, якщо хоче зберегти свою віру й діяти, як вона того від нього вимагає, змушений бути людиною, яка думає і бере відповідальність за власні рішення та вчинки. Беручи до рук Біблію чи Катехизм Католицької Церкви, чи Документи ІІ Ватиканського Собору, чи Компендіум соціальної доктрини, чи навіть Enchiridio symbolorum (який так і не перекладено на українську), сучасний католик мусить вміти знайти там відповіді на питання, які перед ним виникають щодень. І не тільки знайти відповіді, але й знайти той потенціал свобідної волі, яка готова співпрацювати з Божою милістю, щоб діяти відповідно до знайдених відповідей.

Звичайно, набагато легше поставити себе у позу «маленької» людини, яка як може, так і вершить свої релігійні обов’язки: раз в тиждень відмордувати Літургію, нікого не вбити, нічого не вкрасти, помолитися, якщо не забуде, з ранку і у ввечері, кинути на тацу, принести покропити щось до церкви, чи привести священика до хати, чи на цвинтар, чи на поле, щоб покропив. Але цього в теперішньому часі є аж надто замало. І як це не дивно, але саме цей тип вірних спокійно можна назвати охрещеними поганами, які нібито і християни, і добрі люди, однак за першої-ліпшої можливості тягнуться на бік противників Церкви.

Історичні процеси у нашому часі пришвидшилися. Те, що відбувалося колись десятками років, зараз відбувається за лічені дні. І все це пришвидшує процес диференціації у світі – «за» чи «проти» Христа та Його Церкви. На жаль, ця диференціація стосується і Церкви Христової. І в Ній цей процес відбувається. І кожний, хто свідомо і добровільно не ставатиме на сторону Христа щодень, рано чи пізно опиниться у таборі Його противників. Це, на жаль, подобається нам чи ні, реальність нашого часу.

о. Орест Дмитро Вільчинський

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць