Архиєпископ, який очолює прикордонну з Україною єпархію у Словаччині, розповідає про те, як місцева церковна спільнота реагувала і далі реагує на події в Україні.

«Наша греко-католицька єпархія була першою на кордоні. Пізніше почали прибувати інші волонтери, недержавні організації, а вже згодом – і державні організації з усім своїм масштабним апаратом почали працювати», – зазначив архиєпископ Циріл Васіль S.J., Єпарх Кошицький, згадуючи в інтерв’ю для Радіо Ватикану-Vatican News про те, як очолювана ним єпархія Греко-Католицької Церкви Словаччини, розташована на кордоні з Україною, вже з першого дня широкомасштабного російського вторгнення в Україну влилася у велику ріку солідарності.

Організація волонтерської підтримки

«Моєю першою думкою було зателефонувати до Блаженнішого Верховного Архиєпископа Святослава і висловити своє співчуття і запевнення про солідарність», – говорить ієрарх, згадуючи про те, як у четвер 24 лютого 2022 року прийшов на роботу та почав читати новини, що надходили з України. А вже ввечері почали телефонувати священики з прикордонних сіл, повідомляючи про групи жінок з дітьми. Вранці наступного дня єпархія вже організувала свої пункти прийняття біженців: саме на її території розміщені два з трьох пунктів перетину кордону між Словаччиною та Україною.

Відбулася відеоконференція з усіма священиками єпархії, було розроблено план дій, який складався із трьох пунктів. Перший – це пошук місць проживання, аналіз разом з мерами міст чи старостами сіл того, скільки людей можна прийняти. По-друге – збирання матеріальної допомоги. У цьому пригодився досвід, набутий ієрархом під час праці в Конгрегації Східних Церков, допомагаючи інших регіонам, охопленим кризовими ситуаціями. Третій момент – це створення бази даних волонтерів. «Через наші руки протягом кількох тижнів перейшло коло тисячі волонтерів, які працювали на кордоні, на залізничних вокзалах, автобусних станціях, які приймали людей, допомагали придбати білети, надавали адреси, служили як водії. Я хочу дуже подякувати всім священикам, семінаристам, черницям і дійсно численним волонтерам», – сказав владика Циріл.

Сприяння доставці гуманітарної допомоги

З другого боку, через єпархіальні структури переходило багато допомоги і від інших організацій, зокрема, з Італії. Це також пов’язане з досвідом попереднього служіння архиєпископа, з яким контактували давні знайомі, шукаючи зв’язки на кордоні. «Тож багато вантажівок гуманітарної допомоги переходить через наші руки, хоч вони не є плодом праці нашої єпархії. І також деякі міжнародні організації опираються на наше посередництво», – сказав він.

Духовна підтримка й інтеграція

Коли вже розгорнулася «масштабна державна машина», щоб забезпечувати матеріальні потреби, єпархія присвятила увагу духовній підтримці. У прикордонних пунктах і на вокзалах було споряджено каплиці. Протягом цього періоду кордон зі Словаччиною перетнуло коло 900 тисяч біженців, більшість рухалися далі, на Захід, дехто повернувся в Україну, а приблизно 100 тисяч залишилися в країні.

«В самому місті Кошиці зупинилося приблизно вісім тисяч українців, з яких з яких п’ять тисяч перебувають у контакті з нашими інституціями, як от Карітас чи інші структури, що надають допомогу», – розповів архиєпископ, зазначивши, що вони дбають про душпастирську опіку для тих, хто хоче її прийняти, «бо багато з них – непрактикуючі або православні». Зокрема, в катедральному соборі звершуються богослужіння українською мовою. Громадою опікується о. Пантелеймон, студит, який приїхав з України.

«Ми підготували, відремонтували один дім, де, власне, тепер є пункт матері і дітей, а також є ті, що дотепер живуть в наших єпархіальних будинках чи на парафіях», – розповів Кошицький єпарх, додаючи, що кожен допомагає, наскільки може. Тепер увага зосереджена на допомозі в інтеграції. «Ми не знаємо, яка частина з них залишиться надовго чи назавжди, так як сім’ї є розділені: чоловіки залишилися в Україні, а жінки з дітьми в Словаччині. Але всі чекають на закінчення цього сумного стану, цієї війни», – додає він.

Пам’ятати про довгострокові наслідки війни

Перед призначенням до Кошиць архиєпископ Циріл Васіль був Секретарем Конгрегації для Східних Церков. Завдяки цьому він вже мав досвід контактів з теренами, охопленими війною, такими як Сирія, Ефіопія чи Близький Схід загалом. «Я мав нагоду побачити, що наслідком військових дій є не тільки знищення будинків чи життя людей, але навіть психологічного стану цілого покоління. Я бачив, як у Сирії діти переживали це все з травмами. Й можемо передбачити, що це буде торкатися, мати свої наслідки на сім’ях, на молодих людях в Україні. Тобто війна нищить не тільки матеріальні цінності, але також людські зв’язки, психіку. Тому дійсно, крім гуманітарної безпосередньої помочі, потрібно старатися допомагати людині психологічно, духовно», – зазначив ієрарх.

Ставлення до українців у суспільстві

Ділячись думками про те, як словацьке суспільство загалом сприймає українських біженців, владика Циріл зазначив, що донедавна Словаччина мала репутацію країни, яке не належить до країн, приязних до біженців. «Але з другого боку, треба сказати, що Словаччина дуже щиро і відкрито ставиться до українських біженців. Я думаю, що це дуже добрий досвід», – сказав він, додавши, що й з політичного боку Словацька держава всесторонньо допомагає Україні. Зрозуміло, що «ситуація є не тільки спринтом, але й марафоном», тому потрібно дбати, щоб усе було більше організованим.

«Потрібно також знати, що потрохи працює також така “підземна” пропаганда, яка старається використовувати людський страх чи людські застереження», – зауважує ієрарх, вказуючи на існування наративу про те, що мовляв, не потрібно підтримувати Україну, «але він не є головним». Таке також зустрічається по всій Європі. «Але Церква, і суспільство, і політичні діячі стоять на стороні України як держави, як народу, що зазнає агресії, й інші теми, дискусії не мають місця, тут є конкретна ситуація: одна держава напала на територію другої з метою знищити суспільство і державність. І це абсолютно не може бути прийнятним», – наголошує архиєпископ Циріл Васіль.