Культурний марксизм – загроза для сім’ї. (частина 3)
  • Чтв, 26/05/2016 - 10:52

Третя частина доповіді Президента Товариства католицьких лікарів Румунії д-р медичних наук Анка-Марія Цернеа, румунська греко-католичка, виступаючи на Римському форумі «Life Forum». Першу можете прочитати ось тут, а другу ось тут.

Переслідування християн під комунізмом. Християнський опір. Культурний марксизм ламає опір християн. Нам потрібна Реконкіста.

Папи засуджували комунізм з самих початків його виникнення. Пій ІХ, Лев ХІІІ, Пій ХІ і Пій ХІІ радикально засудили комунізм. Вони також попереджали, що комунізм є загрозою для сім’ї. В часі ІІ світової війни і потім у 50-х роках ХХ ст. безкомпромісний антикомунізм Пап і Церкви надихнули мільйони католиків на опір комунізму в Європі. […]

У Східній Європі ціле покоління християн виросло в опозиції до комунізму. Християни під комунізмом зазнавали страшних переслідувань і мучеництва. Церква Своїм синам і дочкам, підтримуючи у вірі і надаванням морального проводу, давала мужність і силу. І християни йшли за Церквою, довіряючи їй до кінця. 

Мій батько Йоан Барбус був студентським лідером християнської прозахідної румунської партії. За це комуністи запроторили його до в’язниці. У той час мої батьки були зарученими. Моя мати чекала мого батька 17 років. Чекала і молилася. Він дивом вижив. Вони одружилися коли його випустили з в’язниці. […]

З величезної папки Секурітате (румунська комуністична таємна поліція), до якого мали доступ я і моя сестра, ми довідались інформацію про поведінку батька у в’язниці. […] В’язні совісті знали, що мій батько – греко-католик, вони поважали і слухали його. І він говорив їм, що Католицька Церква – найсильніша духовна сила у світовій боротьбі проти комунізму. Він свідчив про те, що його віра і довіра до Церкви дає йому мужності, він підтримував своїх спів’язнів, хоча більшість із них не були католиками. 

Наша Румунська Греко-Католицька Церква була переслідувана в часі совєтської окупації. Наші єпископи відмовились йти на будь-який компроміс із комуністами. Єпископи приготували стадо в проповідях проти комуністичної ідеології та підготовлювали їх до мучеництва. Вони самі дали приклад стійкості перед терором, тортурами і в’язницею. Жоден з 12 греко-католицьких єпископів Румунії не відмовився від своєї вірності Святішому Отцеві. Семеро із них померли у в’язниці. Папа Пій ХІІ мав більше щастя, як наш Господь – серед 12 апостолів був один зрадник, а серед 12 румунських греко-католицьких єпископів – жодного. […] 

На жаль не всі католицькі єпископи зробили те саме. Деякі із них навіть активно пропагували комунізм в Латинській Америці у форму теології визволення, цієї дуже успішної спецоперації КГБ. Тож не дивно, що християнські демократи у Латинській Америці не тільки не виступили проти комунізму, а навіть стали його знаряддям у власній країні. Комуніст Сальвадор Альєнде прийшов до в лади у Чилі при підтримці Едуардо Фрея. Рафель Кальдера був хрещеним батьком Уго Чавеса, як в буквальному так і в політичному сенсі. […]

Завдяки Папі Івану Павлу ІІ і президенту Рональду Рейгану класичний комунізм впав у більшості країн у 1989 році. Але, як виявилось, ця поразка насправді стала мутацією. Комунізм мутував у культурне явище – культурний марксизм, яке знову може перейти до насильницьких методів класичного марксизму. 

Помилки Росії, згадані у фатімському пророцтві й надалі поширюються.

Той факт, що протягом десятиліть боротьба з марксизмом перестала розглядатися в якості пріоритетного завдання католицького соціального вчення, послабив здатність католиків, особливо політиків, розпізнавати і боротися з культурним марксизмом. […]

Одним із наслідків проповідування «проти тіла і крові» стали звинувачення тільки капіталістичного індивідуалізму та споживацтва, але не й ідеології є те, що люди починають думати, що досить обмежити капіталізм великою кількістю правил з боку урядів та міжнародних організацій. Це є однією з причини електоральних перемог лівих, завдяки тому, що католики тепер голосують за них. Ліві перемагають, реалізовуючи революційні зміни, потім церковні лідери звинувачують їх за споживацтво. Потім католики голосують за лівих, які обіцяють обмежити капіталістичні індивідуалізм і споживацтво і спіраль продовжується. Таким чином у багатьох країнах світу католики приводять до влади культурних марксистів. 

Католицькі політики у 50-х роках ХХ ст. твердо протиставлялися насильницькому марксизму. Але  кілька десятиліть пізніше уже допомагають культурному марксизму у власній країні. Християнський демократ італійський прем’єр Джуліо Андреотті у 1978 ратифікував закон про аборти. Християнський демократ Вільфрід Мартенс підписав у 1990 році аналогічний закон у Бельгії. Християнські демократи в Німеччині з гордістю приймають участь у гей-парадах. Французький християнський демократ Жан Марк Айро стає соціалістом, легалізує гей-пертнерства і жорстоко придушує рух в обороні традиційної сім’ї.

ЄС відкинув своє християнське коріння, відкинув фундамент, закладений християнськими політиками Робертом Шуманом, Альчіде де Гаспері, Конрадом Аденавером. Його ідеологічним натхненням тепер стала супер-держава на чолі з колишніми радикалами 60-х років ХХ ст. (ті ж лібералами та соціал-демократи), які постійно накидають культурну марксистську програму державам-членам ЄС через законодавство, а також й іншим країнам через політичний та економічний тиск. 

У Латинській Америці в 60-х роках ХХст. Комуністам терором не вдалося перетягнути людей на свою сторону. Але  протягом наступного десятиліття вони перейшли до культурного марксизму, створили партії, які вони не називали комуністичними, вони змагалися на демократичних виборах і вигравали їх. Це сталось завдячуючи тому, що мова та програма лівих партій співпадала з мовою Церкви в Латинській Америці: соціальна справедливість, боротьба з нерівністю, імперіалізм, забруднення навколишнього середовища. Після того, як колишні марксистські терористи із 60-х отримали владу, як Мухіка в Уругваї, Ділма в Бразилії, Кішнер в Аргентині, вони запровадили у своїх країнах аборти та одностатеві «шлюби». […]

Насправді в сучасному світі проблемою є надлишок регулювання економіки, а не його відсутність – дуже важко знайти країну де уряд не регулює економіку в деталях. Але, як це не парадоксально, де уряд менше втручається в економіку – там менше бідності. Найбільша різниця між бідними і багатим в Латинській Америці зараз є на Кубі і в Венесуелі, якраз там де економіка найбільше регулюється. 

Ми стурбовані тим, що зараз бачимо, як Церква спускається до земних ідеологічно забруднених активностей, що заохочується деякими «прогресивними» групами, які мають «ідеальний» побудови ідеального світу. […]

Сьогодні Міжнародний Карітас співпрацює з організаціями, які просувають аборт, гомосексуалізм і марксизм в усьому світі. […]  Співпраця католиків з марксистами навіть з чисто практичних питань, без викриття зла марксистської ідеології, перетворює католиків на співучасників марксистської революції. […]

Багато душ зваблено через сексуальну похіть та жадання влади. Але ще більше втрачається коли і гріхи стають пробою сатанинських сил, які намагаються поставити людей на місце Бога. Вони стаю елементами гігантської всесвітньої системи поширення образ і ненависті в громадах, морального збочення цілих суспільств, масових вбивств, грабежу і матеріальної корупції в небачених раніше розмірах. 

Для вічного спасіння мільйонів душ Церква просто мусить стати в проводі боротьби з ідеологією культурного марксизму, через голошення соціального вчення так і віри. 

Ісус сказав апостолам: «дайте ви їм їсти». Це принцип субсидіарності, сформульований Євангелієм. Він інколи не казав їм «йдіть попросіть Цезаря організувати імперську систему соціального забезпечення і забезпечення соціальної справедливості».

Сім’я є першим і найкращим інститутом для боротьби з бідністю та соціальною ізоляцією. Якщо хочемо дійсно допомогти людям вибратися із бідності, ми повинні захищати сім’ю і християнську мораль, бо католицький карітас не може бути відірваним від євангелізації. Ми не можемо захистити людське життя і сім’ю і той же ж час просити державу збільшувати свою роль чи створити всесвітній уряд. Християни ніколи не повинні підтримувати, ні приймати концентрацію влади в руках небагатьох, не залежно від того, який чарівний світ вони обіцяють. […]

В такому випадку (коли християни підтримують концентрацію влади – прим. переклад.) ми не маємо дивуватися тому, що суспільства стають секуляризованим, що благодійність замінюється соціальним забезпеченням, що освіту замінюється ідеологічною індоктринацією і збоченням, догляд за хворими замінюється евтаназією, свобода совісті й висловлювання замінюється політичною коректністю, життя людей до найменших деталей регламентується соціальними інженерами, культура життя і сім’ї втрачає свої позиції. В такому випадку ми не повинні дивуватися, що уряд успішно розбещує християнські благодійні організації, змушуючи їх відмовитися від свого християнського духу в обмін на фінансування, або шляхом запровадження у них практик, які суперечать науці Церкви, в цей спосіб уже багато християнських доброчинних організацій втратило свій християнський дух, відмовившись від євангелізації і зосередившись на наданні соціальної допомоги. 

Якщо ми хочемо захистити сім’ю, ми повинні відібрати цей світ від марксистських революціонерів. Нам потрібна Реконкіста, спочатку в духовному, потім в культурному і нарешті в політичному сенсі. Для того, щоб сім’я була в безпеці, ми повинні виграти велику війну проти нашої цивілізації. Бо сім’я і життя людини будуть у безпеці тільки у нормальній юдео-християнській цивілізації. 

див. Частина 1   див. Частина 2   див. Частина 4