Культурний марксизм – загроза для сім’ї. (частина 4)
  • Чтв, 26/05/2016 - 11:48

Остання, четверта частина доповіді Президента Товариства католицьких лікарів Румунії д-р медичних наук Анка-Марія Цернеа, румунська греко-католичка, виступаючи на Римському форумі «Life Forum». Першу можете прочитати ось тут, другу ось тут, а третю ось тут.

Потреба християнської Реконкісти. Як її провести?

Якщо ми хочемо захистити сім’ю, ми повинні відібрати цей світ від марксистських революціонерів. Нам потрібна Реконкіста, спочатку в духовному, потім в культурному і нарешті в політичному сенсі. Для того, щоб сім’я була в безпеці, ми повинні виграти велику війну проти нашої цивілізації. Бо сім’я і життя людини будуть у безпеці тільки у нормальній юдео-християнській цивілізації. 

Наша боротьба за життя і за сім’ю мають життєво важливе значення. Але, якщо ми тільки зосередимось на цій боротьбі і не дбатимемо про інші аспекти, ми ніколи не будемо в змозі цю боротьбу виграти. 

Якщо ми дозволяємо ворогові управляти мовою, культурою, медіаосвітою, законодавством, економікою, суспільним життям, державним управлінням, охороною здоров’я, то ми не повинні дивуватися тому, що будь яка перемога у захисті життя і сім’ї у кращому випадку буде короткотривалою. 

Очищення мови є надзвичайно важливою умовою для перемоги у духовній та культурній боротьбі: «Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні, – а що більше цього, те від лихого.» (Мт. 5,37). 

Християнський словник має всі слова, які потрібні для опису реальності. Ми повинні говорити як християни. Ми не повинні брати мовні інструменти ідеології, якій протистоїмо – це дозволяє їм займати високі моральні позиції і ставити нас у ситуацію оборони, перш ніж дискусія почнеться. 

Навіть такі терміни з християнського лексикону, як мир, справедливість і свобода, тепер використовуються ідеологічно таким чином, що спотворено їхній правдивий зміст. І обов’язком пастирів є ясно вказувати на ці відмінності. Вони повинні проповідувати Царство Боже та його праведність, а не соціалістичну «справедливість», яка розуміється як державний контроль над економікою та перерозподіл доходів. 

Вони повинні проповідувати мир, який звістив Христос, а не той мир, про який звіщає ООН. 

Вони би не мали проповідувати проти свободи, так, неначе, приймають, що свобода означає сексуальну розбещеність, або як її називають культурні марксисти сексуальне визволення, або так, неначе свобода – це фінансова безпринципність, як її визначають класичні марксисти. 

Пастирі Церкви мали би проповідувати правдиву свободу, а це – визволення від гріха і рабства Сатани. Veritas liberabit vos. Правдива свобода – це Спасіння, яке ніколи не може бути поганим чи надмірним. 

Використовування заплутаної, політично коректної, ідеологічно засміченої мови пастирями Церкви, замість слова Божого провадить багато католицьких громад до морального і політичного хаосу та поразки у культурній війні. Вірні стають нездібним ідентифікувати джерело нападів на життя і сім’ю та успішно боротися проти цих нападів. 

Така мова, коли вона використовується пастирями Церкви є сигналом для мирян, які беруть активну участь у політичному житті, що вони мають звернути ліворуч. Це унеможливлює католицьким політикам підтримування ідей вільного ринку, протиставлятись соціалістичній державі-нянці, протиставлятись масовій мусульманській імміграції, бути скептичними щодо істерики стосовно кліматичних змін, септичними до ролі ООН. Бо як би вони так робили і говорили про ці речі інакше, або й протилежно, то вони опинились би у ситуації того, що вони би говорили щось інакшого, аніж світ тепер чує з церковних амвонів. Тобто. вони поставлені в ситуацію, що мусять або дискредитувати себе як католиків, або підтримати лівацьку політику. 

Однією з причин чому в більшості католицьких країн католики не мають свого політичного представництва є саме такий стан речей. Це також пояснює чому сьогодні у більшості католицьких країн при влад є культурні марксисти. І це попри те, що суспільний простір виступає проти революційної антихристиянської ідеології. І суспільства у цих країна не є у так поганому стані, як це подають ЗМІ.

Існує мовчазна більшість нормальних людей, про існування якої у ЗМІ не говорять. Ці мовчазні мільйони прийшли на похорон Івана Павла ІІ, що стало великою несподіванкою журналістам і аналітикам. 

Це мільйони людей, які тут на вулицях Риму протестували проти гендерної ідеології. Це мільйони людей, які згортувались в Бразилії проти комунізму. 

Ці мільйони потребують тільки одного: щоб духовні пастирі провадили їх в духовній боротьбі. 

Потрібно більше молитись за пастирів Церкви. Потрібно більше молитись за Церкву.

Нещодавно ми бачили перемогу в Польщі, де пастирі проповідують навернення і провадять народ у масових «молитовних атаках»; де пастирі у стані розбивати магію сучасних ідеологій, просто їх показуючи такими, якими вони є, як це свого часу робив св. Іреней з гностицизмом. 

Таємницею успіху в Польще не є те, що Церква підтримала якусь партію. Там Церква надихнула і створила довкола Себе цілий всесвіт життя, який складається з безлічі благодійних і культурних товариств, клубів, ЗМІ, громадських ініціатив. Таке середовище може зродити політичні партії, які ефективно захищатимуть християнство, сім’ю і людське життя.

Отож, як ми можемо ефективно справити світ?

«Шукайте перше Царство і праведність його, а все решта вам додасться!» (Мт. 6,33).

Земна нормальність християнської цивілізації з усіма її перевагами є лише вторинним продуктом євангелізації. Саме це належить до отого що буде додане, якщо ми дійсно шукаємо найперше Царство Боже і його праведність. 

Реальним пріоритетом Церкви мав би бути провід в духовній боротьбі, щоб спасати душі. І зараз коли нас один рік відділяє від сторіччя указань у Фатімі мусимо актуалізувати заклик: «Покайтесь, бо наблизилося Царство Небесне» (Мт. 3,2). Царство Небесне, яке не є від цього світу. 

Рай неможливо осягнути на землі, добро і зло всеодно будуть співіснувати в земних реаліях, аж поки Господь не прийде у Славі, щоб судити світ. Але, принаймні, певний ступінь нормальності може бути осягнений через євангелізацію та навернення осіб і суспільств. Це є те найкраще що ми можемо зробити для виправлення світу. 

Коли в нашому суспільстві буде досить святості й чеснот, коли достатня кількість людей поділятимуть ті ж самі моральні критерії (Десять заповіде Божих), тоді нема потреби опиратися на управління всемогутньої бюрократії, щоб не дати суспільству перетворитися на беззаконні джунглі. Тоді люди зможуть довіряти одне одному і громадяни, а також і суспільства в цілому зможуть насолоджуватись свободою. Тоді інституції зможуть чесно виконувати свою роботу, а сім’я буде безпечною і культура життя переможе ідеологію смерті. 

Тоді цивілізація стане морально сильною, здатною боронити себе перед варварами, а також і проповідувати Євангеліє варварам і навертати їх у християнство. 

Церква створила християнську культуру і цивілізацію, Церква це мусить продовжувати робити.

див. Частина 1   див. Частина 2   див. Частина 3