Любов – це не закоханість. І, тим більше, не секс
  • Пон, 14/02/2022 - 17:44

«Свято закоханих» чи «день святого Валентина» завдяки потужному впливу ЗМІ і масової культури стало дуже популярним серед різних поколінь сучасності. На превеликий сум, святкування цих «ніжностей» зазвичай завершується сексом. Не відкриємо Америку, якщо скажемо, що слово «любов», яке часто в цей день використовується у різних формах, не є ані закоханістю, ані, тим більше, сексом.

У 1496 році Папа Олександр VI оголосив св. Валентина покровителем закоханих подруж і наречених. Мало хто знає, що він також вважається покровителем хворих на епілепсію та хворих із психічними розладами. У цьому контексті можуть розвеселити висновки сучасних дослідників, які спостерігають у стані закоханості хворобливу особливість, яка навіть має свій номер: захворювання, яке ВООЗ класифікує під номером F63.9.

На початковому етапі «хворий» виглядає здоровим і навіть може бути прийнятним для оточення. Для нього характерними є неадекватно добрий настрій і збудження. Зменшується потреба у сні, і людина в цьому стані може працювати довго і без виснаження. Наступні прояви повинні бентежити, оскільки особа «яка потерпає від цієї хвороби» вважає увесь світ красивим, усіх людей симпатичними і добрими, а обрану особу – ідеалом. Своєрідним підходом для встановлення діагнозу може бути почервоніння шкіри обличчя, надмірна пітливість, розширення зіниць, перепади артеріального тиску, поганий апетит, а за ним слідує втрата ваги. З медичної точки зору, причини цього стану слід шукати у змінах мозку, що провокують виділення фенілетиламіну, який часом називають гормоном любові. А він, в свою чергу, спричинює вироблення допаміну (гормону щастя) і серотоніну. Враховуючи це, відомий нейробіолог, проф. Єжи Ветулані, в типовому для себе стилі називав закоханих «бандою наркоманів».

Мабуть, те саме мав на увазі Платон, кажучи, що «любов є важкою психічною хворобою». Але чи справді тут ідеться про любов? Краще тут було б розмежуватись між закоханістю і любов’ю. Перехід з одного стану в другий, хоча він не завжди наступає, також можна пояснити з медичної сторони: рівень наркотичного допаміну спадає, нервові зв’язки послаблюються, хвиля піднесення протікає рідше. Період діяльності фенілетиламіну триває від півтори року до максимально чотирьох років, з часом організм чинить опір. Зменшується захоплення і сексуальне пожадання, які дуже характерні для цієї фази «психічної хвороби».

Мабуть, саме з цього приводу, масова культура спровадила цей етап любові до сексу. Візьмімо для прикладу поради інтернету який фільм переглянути на вечір для закоханих. В переважній більшості це романтичні комедії, в яких безперечно розміщені сцени в ліжку. В численних порадниках як провести «свято закоханих», які знаходимо в мережі, не бракує підказок як «приправити» проведений спільно час. Чи в тому ж ключі писав Вільям Шекспір у «Гамлеті», вкладаючи в уста Офелії фрагмент народної пісні: «Добрий день, сьогодні святого Валентина. Тільки світає; юнак лежить у сні, і стукає до нього дівчина. Підскочив коханець, одягнув шати, двері відчинив перед своєю єдиною. І увійшла дівчина до хати, Але чи вийшла з хати дівчина?» Оце запитання! Можна всьому цьому навіть не дивуватись, бо ніщо так добре не продається як секс, про що писав у своїй книзі «Секс, еволюція і споживацька поведінка» еволюційний психолог Джефрі Міллер.

Але закоханість – це не любов. Гарним вступом до любові, яка поєднує двох, найчастіше є етап закоханості. Однак це не є абсолютне правило. Згаданий вище проф. Ветулані в одному з інтерв’ю на тему «Нейроеротика. Розмови про секс і не тільки» казав, що його родоначальниця описувала у своїх спогадах, що покохала чоловіка лише з часом, побачивши його турботу про неї і доброту. Бо Любов нерідко зароджується у великій праці і виснаженні. Сенека Молодший писав: «Те, що ми зробили з найбільшими зусиллями, любимо найбільше».

Любов ніколи не дається людині як готовий продукт, її слід навчитись. Любов вважається даром себе, який проявляється у «невидимих» жестах кожного дня, часто має присмак гіркоти відречення і посвяти, які хтось робить заради іншої особи, але й також дає радість, що надходить з розуміння того, що я люблю кожного дня, місяця, року все більше. Від дрібниць до все повніших і багатших форм. Краса любові не раз полягає на вбогих і скромних засобах, якими обдаровуються люди. Тому ця любов, яку сьогодні багато хто відчайдушно шукає, є любов’ю, яка пишеться з великої «Л». Найбільш відповідним описом цього типу розважань завжди буде «Гімн про любов» св. Павла і його: «Любов - довготерпелива, любов – лагідна. Вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає»… Нічого додати, нічого забрати.

То ж чи відкрили ми Америку, говорячи, що закоханість ще не є любов’ю? Звичайно, що ні. Однак, варто про це нагадати, особливо в цей час численних ніжних зізнань через валентинки з написами «Я тебе кохаю».

Анна Новоґродзка, pch24.pl