Мандрівка сторінками Книги книг: Перша Книга Царів
  • Втр, 02/06/2020 - 13:54

Дорогі брати та сестри! Сьогодні ми продовжимо наше читання Божого Слова і приглянемося до наступної частини Старого Завіту, а саме до І Книги Царів. Проте перш усього треба зробити короткий панорамний вступ до двох Книг Царів та згадати, що в єврейських текстах вони мали номер не І і ІІ, але ІІІ і IV, оскільки були продовженням двох попередніх Книг Самуїла. Проте між цими двома блоками є певна відмінність. Книги Самуїла розповідають про заснування Ізраїльського царства з монархічним устроєм, а Книги Царів про послідовний його розвиток та занепад. Усі ці тексти називались Книгами Царств, оскільки охоплювали період від започаткування монархії, єдиного царства, період його поділу на дві частини і занепад та початок вавилонської неволі. Варто також наголосити, що блок історичних книг: Ісуса Навина, Суддів, І та ІІ Самуїла та І і ІІ Книги Царів продовжує розповідь останньої книги Тори, тобто Книги Второзаконня, а тому його називають второзаконною або девтерономною історією, де описаний перший історичний період вибраного народу в обіцяній землі та історія ізраїльської монархії. Девтерономна історія намагається наголосити на тяглості та необхідності вірного зберігання союзу, про який йдеться у Книзі Второзаконня. У двох Книгах Царів Богом натхненний автор описує не лише історію кожного царя Ізраїля, але історію релігії, зокрема збереження чистого монотеїзму. Із тексту можемо почерпнути оцінку кожного царя, яка ґрунтується передусім на його ставленні до правдивої віри та культу єдиного Бога. Задумом автора було також наголосити читачеві на важливості вірності Господеві. Доки Ізраїль вірно тримався укладеного з Богом союзу, визнавав Ягве як єдиного правдивого Бога і поклонявся Йому в Єрусалимському храмі, відкидаючи поганські впливи, то Господь благословив Свій народ і той жив щасливо. А коли втратив віру, зійшов з праведного шляху, то й Бог віддав його на поталу ворогам та піддав іншим покаранням.

Події, які охоплені двома Книгами Царів, відбуваються у Х ст. до Христа, а точніше, від смерті царя Давида, про що розповідається у 1-му розділі, яка датується приблизно 970 р., до знищення міста Єрусалиму і початку вавилонської неволі, про що описується на останніх сторінках ІІ Книги Царів.

Увесь текст двох Книг можна поділити на три більші секції: від 1-го до 11-го розділу І Книги Царів, де розповідається про царювання царя Соломона; від 12-го розділу І Книги Царів до 17-го розділу ІІ Книги Царів, де описується історія поділу царства на Південне царство, царство Юди, та Північне царство, царство Ізраїля, і аж до падіння Самарії; від 18-го до 25-го розділу ІІ Книги Царів є розповідь про Південне царство аж до зруйнування Єрусалиму.

Сьогодні ми зосередимо нашу увагу лише на перших 11-ох розділах І Книги Царів, де йдеться про помазання на царя та мудре управління царя Соломона, який символізує золоту добу монархії і розквіт об’єднаного Ізраїльського царства, що орієнтовно датується 970-930 рр. до Христа. У тексті цар Соломон представлений як визначний політичний діяч, що в тих часах передбачало дотримання Божого закону, взірцевий стратег, який вміє адмініструвати свої землі та, найважливіше, як той, хто зведе Єрусалимський храм, в якому зосередиться все Богопочитання вибраного народу. Тут йдеться про централізацію культу в Єрусалимі.

Ім’я Соломон ще до сьогодні асоціюється із мудрістю. Нам неодноразово доводилось чути – «Соломонова мудрість» чи «розумний як Соломон». І справді, цей біблійний персонаж вважається наймудрішим ізраїльським царем, а навіть одним із наймудріших людей історії, адже він отримав свою мудрість не з книжок, а від самого Бога. Про що читаємо в 3-му розділі Книги Царів: «З'явився Господь Соломонові вночі у сні. Бог сказав йому: «Проси, що маю тобі дати!» Соломон відповів: «Ти зробив твоєму рабові, моєму батькові Давидові, велику ласку за те, що він ходив перед тобою по щирості, по справедливості й правотою серця. Ти зберіг йому цю велику ласку й дарував йому сина, щоб сидів на його престолі, як воно і є нині. А тепер, Господи, мій Боже, ти зробив царем раба твого замість батька мого Давида; та я ще дуже молодий, не знаю, як поводитися.… Тож дай рабові твоєму розумне серце, щоб він судив твій народ та розбирав між добрим та лихим, бо інакше хто зможе правити тим великим народом». Вподобав Господь, що Соломон просив цього. І сказав йому Бог: «За те, що ти просиш цього, що не просив для себе ні довгого віку, ні багатства, ні смерти твоїх ворогів, а просив розуму для себе, щоб уміти судити, то я вволю твою волю: дам тобі мудре і розумне серце, що нікого, як ти, не було перше тебе, ані після тебе не з'явиться. А навіть дам тобі те, чого ти не просив: і багатство, і славу, так що рівні тобі не буде між царями, покіль віку твого. А як ходитимеш моїми путями, пильнуючи моїх установ та моїх заповідей, як ходив батько твій Давид, то дам тобі й вік довгий»» (І Цар. 3, 5-7; 9-14).

Дорогі брати та сестри, це є чудовий приклад для кожного із нас, про що треба просити у Господа в молитві. Просячи мудрість, цар, як результат, отримав усе: і багатство, і славу, і довгий вік. Але мусимо наголосити, що, незважаючи на всі ці Божі дари, Соломон має перед Господом певні зобов’язання, а саме дотримання заповідей та установ, даних Господом народові.

Як розповідає текст 11-го розділу, цар Соломон не впорався із цим завданням. Маючи такі великі дари, зокрема дар мудрості, він зійшов із Божої дороги і втратив Господнє благословення. Але що ж трапилось насправді? «Цар Соломон полюбив, крім дочки фараона, багато чужоземних жінок: моавитянок, аммонійок, едомійок, сидонійок, хеттиток, з тих народів, про яких Господь сказав синам Ізраїля: «Не ходіть до них і вони до вас хай не ходять, бо інакше прихилять ваші серця до своїх богів». Та Соломон прив'язався до них любов'ю, і було в нього 700 жінок княжого роду ще й 300 наложниць, і жінки оті зіпсували його серце. Коли Соломон постарівся, жінки його привабили його серце до чужих богів і його серце не було вже повнотою віддане Господеві, як серце його батька Давида» (І Цар. 11, 1-4).

Отож, пристрасть царя до жінок звела його з дороги Божих заповідей і Соломон згрішив перед Господом. Мабуть, найважчим його гріхом було ідолопоклонство. Жінки, яких цар любив, але які належали до інших народів, що поклонялися іншим божкам, спонукали таки царя до культу тим неправдивим божкам. Може здаватись дуже дивним, як таке могло трапитись? Соломон, який сім років посвятив на спорудження Єрусалимського храму, будівництво якого завершено приблизно у 960 р. до Христа. Тобто скільки сил і засобів він витратив на спорудження культового місця Бога Ягве, згодом потрапляє у гріх поклоніння божкам. Полігамія в часах Соломона була чимось звичним, хоча й не відображала Божого задуму, про який ми роздумували, читаючи Книгу Буття. Проте головною проблемою, як наголошує текст, є непослух. Господь закликав не приставати до жінок з поганських народів, однак цар надмірно покладався на свої сили. Скільки гріхів також і в нашому житті трапляється саме тоді, коли ми не прислуховуємось до Божого голосу, який звучить з уст священника, братів, добрих друзів, із сторінок Святого Письма тощо. Зокрема сучасній людині Божий закон здається архаїчною традицією, яка несумісна із ритмом модерного життя, а тому можна собі дозволити вільну інтерпретацію того закону, а той взагалі на його переступ. Який наслідок мав гріх царя Соломона? Про це розповідається також в 11-му розділі, де читаємо: ««За те, що ти так поводився і не пильнував мого союзу ані моїх установ, як я наказав тобі, то я вирву у тебе царство і віддам його твоєму слузі. Однак, заради батька твого Давида не вчиню я цього за твого життя; я вирву його з рук твого сина. Та й не вирву всього царства: одне коліно дам синові твоєму заради слуги мого Давида та заради Єрусалиму, що я вибрав собі»» (І Цар. 11, 11-13). 

Кара за невірність, за непослух, за ідолопоклонство – це поділ та знищення могутнього царства, яке переживало період свого великого розквіту, золотий період. Однак також із цих слів бачимо велике Боже милосердя, бачимо велике серце Бога, Який бажає якомога більше зменшити ту кару для царя Соломона.

Дорогі мої, а про поділ ізраїльської монархії на Південне та Північне царство ми поговоримо під час нашої наступної зустрічі.

Розшифрування аудіо: "Католицький оглядач"