Мандрівка сторінками Книги книг: Про книгу Второзаконня
  • Пон, 06/04/2020 - 13:05

Дорогі брати і сестри! Сьогодні приглянемось чи не до найважливішої частини Тори, Книги Второзаконня, яка є своєрідним підсумком та поясненням укладеного союзу між Господом Богом і вибраним народом. Спершу кілька слів про назву цієї частини Мойсеєвого П’ятикнижжя та про її структуру. Як і перші чотири книги, про які ми вже говорили, Книга Второзаконня отримала свою сьогоднішню назву лише після перекладу грецькою мовою. До цього вона називалась відповідно до першого слова, з якого розпочинався її текст, а саме Дебарім, що в перекладі означає «слова». Саме слово «второзаконня» звертає нашу увагу на те, що йтиметься про другий закон. Хоча, як вважають деякі дослідники Святого Письма, це до кінця не відображає головної думки цієї Книги. Адже центральним у ній є не повторення закону, а його перекопіювання, відтворення, виготовлення копії для царя, про що читаємо у 17-му розділі цієї Книги. Хоча, з іншого боку, така назва дає й іншу інтерпретацію, вказуючи саме на другий закон, що був проголошений для вибраного народу в моавській землі. Бо як було сказано раніше, перший закон ізраїльтяни отримали на Синаї. У 28-й главі читаємо: «Це слова союзу, що його Господь заповідав Мойсеєві заключити з синами Ізраїля, у землі Моав, окрім того союзу, який був заключив з ними на горі Хорив» (Втор. 28, 69). До речі, лише в цьому тексті гора Синай, про яку читаємо в різних книгах Біблії, тут згадується як гора Хорив.

Книгу Второзаконня можна поділити на кілька частин, з яких, без сумніву, треба виокремити три промови пророка Мойсея. Отож, після короткого вступу ще у першому розділі розпочинається перша промова Мойсея, в якій пророк робить історичний огляд життя вибраного народу в часі мандрівки пустелею до обіцяної землі. У другій промові, яка розпочинається у 4-му розділі, провідник Божого люду згадує про союз із Господом на Хориві, про сам момент укладення цього союзу та про його основні вимоги. У цій частині автор подає так званий девтерономний кодекс, що переданий 12-26-им розділами. Він розпочинається такими словами: «Ось установи й закони, що їх будете старатися виконувати в землі, яку Господь, Бог ваших батьків, дав вам, щоб ви заволоділи нею по всі дні, що в ній житимете» (Втор. 12,1). А третя промова пророка – це заклик бути вірними укладеному з Богом союзові, благання, звернене до народу, зберігати вірність. Заключні глави передають прощання Мойсея з народом, який стоїть на порозі обіцяної землі. Адже, як пригадуємо з попередніх наших зустрічей, пророк свідомий, що він не увійде до обіцяної землі, бо згрішив перед Господом браком довіри. А також є опис смерті Мойсея.

Червоною ниткою, що тягнеться упродовж усієї Книги Второзаконня, є тема обрання. Господь Бог серед багатьох народів вибрав один, забажавши вчинити його вірним народом та дарувати йому благодатну землю, молоком та медом текучу. Серцем, осердям девтерономної історії є уривок з її 7-го розділу: «Бо ти народ святий у Господа, Бога твого; тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був для нього вартісним народом поміж усіма народами, що на землі. Не тому, що ви численніші від інших народів, полюбив вас Господь і вибрав вас, ви ж бо найменший з усіх народів, - а з любови до вас і щоб здійснити клятву, якою він клявся батькам вашим, вивів вас Господь потужною рукою й визволив вас із дому неволі, з руки фараона, єгипетського царя. Знай же, що Господь, Бог твій, то правдивий Бог; Бог вірний, що дотримує союз і ласку по тисячні покоління для тих, що його люблять і пильнують заповіді його; а тому, хто ненавидить його, відплачує, гублячи його; не зволікає супроти того, хто його ненавидить, а відплачує незабарно. Отож, пильнуй заповіді та установи й рішення, що їх наказую я тобі сьогодні виконувати. От тоді й буде: за те, що ви слухатиметеся цих розпоряджень і пильно виконуватимете їх, Господь, Бог твій, додержить тобі союз і ласку, якою клявся твоїм батькам. Він полюбить тебе, поблагословить і розмножить тебе; поблагословить плід твого лона й плід твоєї землі, твоє зерно й твоє вино і твою олію, та й приплід твоєї худоби і приріст твоєї отари на землі, про яку він клявся твоїм батькам, що дасть тобі. Будеш благословен понад усіма народами; неплідного чи неплідної не буде в тебе, ані в твоєї скотини. Господь відверне від тебе всяку недугу, й погубні єгипетські пошесті, що їх знаєш, на тебе не нашле, а напустить їх на тих усіх, що тебе ненавидять» (Втор. 7, 6-15).

Із цього тексту бачимо такі важливі елементи: перше – обирає сам Господь. Це не народ вирішує чи бути Божим людом, чи ні, але Господь, Який виходить назустріч людині, робить один із народів привілейованим, тобто Своїм народом. Друге – обрання відбувається не через якусь з особливих характеристик люду. Він не є найбільшим, найчисельнішим, найбільш богобоязким, найпобожнішим, навпаки, він найменший серед усіх народів. Господь його обирає з любові, Бог полюбив цей народ і забажав вчинити його Своїм людом. Таку любов не можна нічим пояснити, її не купиш, нею Господь обдаровує великодушно і безкорисливо, без людської на те заслуги. Третє – таке обрання передбачає союз, тобто дві сторони беруть на себе певні зобов’язання. Бог, зі Свого боку, обіцяє вести людей до обіцяної землі, благословити їх, бути завжди із ними, а від народу, відповідно, вимагається дотримання Божого закону, осердям якого є десять заповідей. У Книзі Второзаконня вони займають дуже особливе місце, адже Господь їх дає Своєму людові безпосередньо, промовивши до Свого народу і записавши їх згодом на кам’яних таблицях. Натомість всі інші приписи, закони, перестороги, накази, Він подає народові через Мойсея, адже люди боялися чути Божий голос, тому і просять у свого провідника бути тим посередником між ними і Всевишнім. Четверте – дотримання цих заповідей і настанов є гарантом благословення та опіки з боку Бога. Якщо народ буде вірний Господеві, той Господня милість не забариться. Всевишній щедро благословитиме Свій люд, який відповідає Йому вірністю на вірність, любов’ю на любов.

Можемо сказати, що дотримання Божих заповідей тут показується, як вияв любові людини до Бога. Також варто наголосити на словах, які читаємо у 6-му розділі. Можливо, вони є найважливішими в історії єврейського народу і його релігії. «Слухай, Ізраїлю!» – ними Господь закликає Свій люд до слухання, до послуху, до постійного пригадування союзу і взятих на себе зобов’язань заповідей. «Слухай же, Ізраїлю, і вважай, щоб ти виконував їх, щоб був щасливий та щоб розмножились ви вельми, як обіцяв тобі Господь, Бог твоїх отців, на землі, що тече медом та молоком. Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» (Втор. 6, 3-5). Це слова, які сам Христос цитував. Із них бачимо як міцно переплетена тема любові до Бога та дотримання Його заповідей. «Слухай і виконуй» – це не звичайне запрошення до уважності, але заклик до вірності у дії, до пам’яті про все те, чим Господь обдарував народ, через що перевів і скільки добра для нього зробив. Ця пам'ять сприятиме формуванню народу, його історії та культури, допомагатиме пам’ятати та почуватися вибраним народом і допоможе передати весь цей цінний скарб наступним поколінням, які чекають на прихід Месії.

Інше, на що хочу сьогодні звернути вашу увагу, є те, що Ізраїль був єдиним монотеїстичним людом в околиці, тому перед ним завжди було дуже багато спокус розпочати поклонятися іншим божкам, як це робили довколишні народи. З плином часу, про що описує Книга Второзаконня, культ і поклоніння єдиному Богові формується у той спосіб, що переростає в централізацію поклоніння: один Бог, один народ, один храм, один первосвященик. Як зазначають дослідники Святого Письма, своїми приписами Книга Второзаконня робить монотеїстичний переворот. Через що згодом відбувається відокремлення самаритян, які до свого закону внесли слова про поклоніння Богові на горі Геразім. Як пригадуємо, жінка-самарянка, зустрівши Ісуса біля криниці, проситиме в Нього пояснити їй про те, де треба поклонятися правдивому Богові.

Підсумовуючи, можна додати лише одне – Книга Второзаконня закликає вибраний народ пам’ятати про союз, укладений з Богом, аби бути свідомими своєї ідентичності, своєї вибраності, свого особливого статусу серед народів, а також своїх обов’язків перед Господом, які можна підсумувати в десятьох Божих заповідях. Однак ця Книга є важливою не лише для вибраного ізраїльського люду, але й для нового вибраного Божого народу, яким є Церква. Щоб кожен з нас слухав і пам’ятав про Божу любов до нас і відповідав на цю любов своєю конкретною любов’ю, що проявляється перш усього у вірності, у дотриманні заповіді любові, у дотриманні десятьох Божих заповідей.

Розшифрування аудіо: "Католицький оглядач"


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць