Массімо Інтровіньє: «Багато католиків відразу відчули, що зустрілися зі святим»
  • Срд, 23/04/2014 - 11:25

Всесвітньо відомий релігієзнавець Массімо Інтровіньє про Папу Івана Павла ІІ в ексклюзивному інтерв’ю для «Католицького Оглядача»

- Сеньйоре Массімо, розкажіть, будь ласка, яким запам’ятався вам Папа як особа?

- Я познайомився з Папою Іваном Павлом II 1974 року. Тоді виповнилося сімсот років з дня смерті святого Томи Аквінського, який народився 1225 року і помер 1274. У Римі, серед низки ініціатив з нагоди цієї події був також семінар про взаємозв'язок між святим Томою та німецькою філософією, відомою як феноменологія, яку започаткували Едмунд  Гуссерль (1859–1938) і Макс Шиллер (1874–1928). Я був студентом університету в Римі, мене цікавила філософія Гуссерля, тому я пішов на цей семінар. Гуссерль не дуже популярний в Італії, тому було лише кілька десятків осіб. Семінар проводили швейцарський філософ Андре де Mуральт і, на той час ще кардинал, Кароль Войтила, якого тоді в Італії майже ніхто не знав, але який був фахівцем з філософії Шиллера і також глибоко вивчав Гуссерля. Там я мав можливість познайомитись  з кардиналом Войтилою, який мені запам’ятався великою добротою, але й філософською вишуканістю. Від знайомства з Іваном Павлом II залишились спогади, які відрізняються від вражень тих, хто протиставляє Папу «популярного» Івана Павла II і Папу «освіченого» Бенедикта XVI. Звичайно, якщо порівнювати з теперішнім Папою Римським Бенедиктом XVI, Іванові Павлові II більше подобалася філософія, аніж богослів'я. Але його філософська культура була великою і дуже вишуканою. Пізніше я кілька разів бачився з ним, коли кардинал Кароль Войтила вже став Папою Іваном Павлом II, під час загальної аудієнції з меншими чи більшими групами людей. Потім у мене не було таких прямих і особистих відносин, як 1974 року на семінарі. Двоє моїх старших синів формувалися під час понтифікату Івана Павла II. Його велика людяність та навички спілкування не єдине, що викликало той ентузіазм, який вони завжди мали щодо Папи Войтили і що по-особливому характеризує їхню католицьку віру. Це можна потрактувати тут, як "харизму" в тому сенсі, що її вживає соціолог Макс Вебер (1864–1920), тобто те, чому складно дати визначення, але результати чого одразу видно.

 

- Як би ви могли охарактеризувати понтифікат Івана Павла II?

- Я національний віце-директор Католицького Альянсу в Італії, заснованого ще 1960 року. Це асоціація, яку можна окреслити як консервативну, яка поділяє занепокоєння багатьох вірних щодо стану Церкви після II Ватиканського собору, коли вибухнула криза, особливо зі звинуваченнями на адресу Папи Павла VI (1897–1978) з приводу публікації енцикліки Humanae Vitae 1968 року. Іван Павло II дав нам глибоке тлумачення цієї кризи та її причин, а також пояснив, що криза не міститься в документах Собору, а в їх неправильному застосуванні. Іван Павло II був насправді, як його називають, Папою Собору, але в тому сенсі, що він намагався поставити його застосування на правильний шлях – це завдання продовжує Бенедикт XVI – щоб документи правильно інтерпретували, одночасно знали і любили. Католицькому Альянсові в його роботі дуже допомагає книга «До джерел оновлення», яку Іван Павло II написав ще тоді, коли був присутній на ІІ Ватиканському Соборі як архиєпископ Кракова, книга, яку  переклали на італійську мову лише після його обрання на пост Понтифіка. Важливо також зазначити, що Іван Павло II, був Папою, який боровся за життя, видаючи документи і даючи свідчення власним прикладом, зробив більше, ніж будь-хто інший у ХХ столітті в боротьбі проти абортів, евтаназії та інших форм того, що він назвав "культурою смерті".

 

- Чи справді діяльність Папи Івана Павла ІІ суттєво вплинула на розпад комунізму і повернення релігійної свободи на всій пострадянській території?

- Історики досі обговорюють причини падіння радянського комунізму. Звичайно, тут не можна не враховувати політичної ролі президента США Рональда Рейгана (1911–2004), ні тієї фатальної помилки з боку Радянського Союзу, якою було вторгнення в Афганістан. А також низки економічних причин. Я думаю, однак, що основною причиною падіння радянської імперії був саме понтифікат Івана Павла II, який допоміг християнським народам цієї імперії усвідомити свою гідність, свою силу і здатність до змін. Радянські спецслужби не помилилися, коли вони усвідомили небезпеку, яку становив Іван Павло II і організували – як виглядає – напад на площі Святого Петра 1981 року. Напад стався 13 травня, в день Фатімської Богородиці, з об’явленнями якої, звичайно, пов’язана роль Івана Павла II в падінні радянського режиму.

 

- Що, на вашу думку, було причиною того, що багато християн не сумнівалися в святості Івана Павла II, вже під час похорону чимало учасників скандували: «Святий негайно!»?

- Можна багато говорити про святість, але завжди деякі речі, які відчутні і помітні. Багато католиків відразу відчули, що зустрілися зі святим. А те, що Церква бере до уваги репутацію святості та “vox populi” (голос народу) в причинах беатифікації не є чимось незвичайним, дійсно, це прямо передбачено в процедурах, що регулюють такі випадки.

 

- Нещодавно в одному з інтерв’ю ви сказали, що багато християн не читають соціального вчення Церкви. Чи може беатифікація Папи, який видав багато власних праць і енциклік, стати поштовхом до активнішого включення мирян в життя Церкви і вивчення ЇЇ науки?

- Можливо, оскільки у реалізації програми актуалізації документів II Ватиканського Собору, яка була характерна для понтифікату цього Папи, Іван Павло II особливо наполягав на ролі мирян, на їхньому бажанні об’єднуватись в асоціаціях, на різних завданнях, які вони можуть виконувати в Церкві та в суспільстві, цю позицію підтримує декрет Apostolicam actuositatem del Concilio, в якому запропоновано суть інтерпретації та коментарі на апостольський заклик Christifideles laici 1988 року. Іван Павло II постійно нагадував про обов'язок знати Науку Церкви і зокрема ЇЇ соціальну доктрину. Але потрібно нагадати ще раз, тому що багато мирян – і на правду, багато священиків – не знають достатньо Науки Церкви.

 

- Іван Павло ІІ говорив про третє тисячоліття як про нову добу в історії Церкви, добу оновлення Церкви, Hову Євангелізацію.  На якому етапі, на вашу думку, цей процес сьогодні.

- Програму Нової Євангелізації – і правильного застосування документів II Ватиканського Собору – повністю містить вчення Івана Павла II. На разі, ми можемо говорити, що ця наука ще не втілена в життя, щонайменше не систематизована. Ось чому Бенедикт XVI створив Папську Раду для сприяння Новій Євангелізації, завдання якої – організовувати і додавати нового імпульсу цьому процесові.

 

- Оскільки кожен християнин покликаний до святості, а життя кожного святого є прикладом, як її можна досягти, в чому найбільше, на вашу думку, варто  наслідувати  Івана Павла ІІ як святого?

- Існує наука Івана Павла II, яке неодноразово підкреслював Бенедикт XVI, яка полягає в тому, що святість є для всіх, а не тільки для невеликої еліти канонізованих святих. Звичайно, загальний заклик до святості також є важливим вченням II Ватиканського Собору. Я вірю, що своїм прикладом Іван Павло II говорить усім: "Так, якщо ти хочеш, ти теж можеш бути святим". Думаю, що останні роки його життя – це дивовижний урок для нас, що жодна хвороба і жоден біль не може завадити бути святим. Дійсно, хвороби і страждання, можуть стати нагодою для святості.

 

Наталя Гадьо, спеціально для "Католицького Оглядача"  (11.04.2011р.)

Довідка «Католицького Оглядача»:
Массімо Інтровіньє – відомий італійський дослідник соціології та релігії, віце-директор Католицького Альянсу, асоціації, специфічним завданням якої є вивчення і поширення соціального вчення Церкви, директор Міжнародного Центру з вивчення новітніх релігій (CESNUR). Він також є членом «Організації з безпеки і співпраці в Європі», яка бореться проти расизму, ксенофобії, дискримінації християн і представників інших релігій. Автор понад сорока книг, найновіша з яких: «Ти – Петро. Бенедикт XVI проти диктатури релятивізму» (2011), мета якої звернути увагу на вчення Бенедикта XVI.