Міфи. Природа гомосексуалізму або наскільки він природний? | Католицький Оглядач 
Міфи. Природа гомосексуалізму або наскільки він природний?
  • Птн, 10/08/2018 - 18:16

Кожна епоха має свій набір міфів, у яких реальна інформація тісно переплітається з вигадками і псевдонауковими теоріями, які б мали підтримувати встановлений устрій. Так, гомосексуалізм став одним із міфів ХХІ століття не тому, що не існує проблеми людей з сексуальним потягом до власної статті, чи медицина недостатньо описала це явища. Просто дуже важко відділити зерна наукової правди від полови гендерної маніпуляції, яка під приводом боротьби за рівність намагається здійснити сексуальну революцію. Тому представляємо вам комплекс маніпуляцій щодо вродженого характеру гомосексуалізму, у які можливо вірили і ви.

Міф 1. Гомосексуалісти – це 10 % популяції світу.

Твердження, що гомосексуалісти складають десяту частину населення є досить поширеною думкою і майже ніким не дискутується. Це можна зустріти у наукових журналах, під час дебатів про роль ЛГБТ та навіть політтехнологи під час виборів звертаються до цієї цифри. Проте мало кому відомо, що вперше її озвучив сумнозвісний американський дослідник сексуальної поведінки А. Кінсі, який у 1948 р. писав, що «10 % чоловіків щонайменше протягом років були більш або менш гомосексуальні»1. Він навіть розробив шкалу сексуальних вподобань, де під позначкою «0» були особи виключно гетеросексуальні, а «6» – тільки з гомосексуальними вподобаннями2.

Як перші, так і останні на думку Кінсея становили незначну меншість. Так, чоловіки з виключним потягом до власної статі було всього 4 %. Основна маса людей мала бісексуальні вподобання. Для своїх «досліджень» він обрав 20 000 осіб з громадян та осіб, що відбували покарання за сексуальні злочини: педофіли, учасники інцесту, ґвалтівники, які становили 25 % респондентів3, а 5 % були чоловіками-повіями. Як наслідок “наукової” праці виник «Рапорт Кінсі», який призвів до сексуальної революції у країнах Заходу. Проте вже через три роки після публікації її негативно оцінило Американське Товариство Статистики у 1951 р 4.

Натомість більш авторитетними і визнаними у наукових колах є результати досліджень сексуальних практик у США, проведеними National Health and Social Life Survey (NHSLS). Вони показали, що лише 2,8 % чоловіків і 1,4 жінок ідентифікують себе як геї, лесбіянки чи бісексуалісти (тобто в середньому по статі 2,1 %)5.” Інше дослідження показує, що лише 0,6 % чоловічого і 0,2 % жіночого населення має виключний сексуальний потяг до власної статті протягом цілого свого життя6. Соціологічні дані з 5 досліджень, які охоплюють 5 країн, відповідають показнику 1,97 %. Можете сказати, що Америка – це зовсім інша культура і ментальність, проте у сусідній Польщі результати 7 наукових студій показали, що 3,4 % поляків відчувають потяг до власної статті; 4,83 % мають гомосексуальний досвід, і лише 1,33 % декларують себе як виключно гомосексуалісти (505 400 осіб на 39 мільйонів населення)7.

Звичайно, що гомосексуалізм не поширюється повітряно-крапельним шляхом. І що якщо я побачу на вулиці геїв, що цілуються або буду мати одного такого в своєму оточенні, то це не зробить мене гомосексуалістом. Проте бачимо різницю (навіть у декілька разів) між тими, хто декларує свою гей-індентичність та тими, хто має сексуальний потяг до власної статі або мав гомосексуальний досвід. Це дає привід задуматися, як впливає гендерна ідеологія на суспільство. Чи не поповнять ряди геїв і лесбіянок ті, які нині мають проблеми своєю ідентичністю, проте не йдуть за своїми гомосексуальними тенденціями. Або чи не потягне на експерименти за «новими відчуттями» цілком здорових молодих людей з потягом до протилежної статті, якщо всі навкруги будуть стверджувати, що гомосексуалізм – це нормально, а навіть модно і круто?

Міф 2. Гомосексуалізм тварин. 

Прихильники гендерних концепції вказують на факти гомосексуалізму у тварин, що мало б свідчити про його природне походження. А отже і нормальність. Але у природі так само трапляються аномалії у вигляді канібалізму та вбивства власного потомства, що не свідчить на користь їхньої норми. Якщо ж підходити з наукової точки зору, то проведені дослідження вказують, що у тварин немає «інстинкту гомосексуалізму», а є лише окремі прояви статевих актів між особинами однієї статі. Тобто можна говорити про ситуативний гомосексуалізм, а не про системне явище. Так і серед людей до прикладу є частими випадками зґвалтування у в’язницях, проте це не свідчить про нетрадиційну орієнтацію ув’язнених. Так, етолог і професор психології в Університеті Сан Пауло в Бразилії Цезар Адес (Cesar Ades) стверджує, що «коли двоє самців здійснюють секс, то тут йде мова про демонстрацію сили, а не про секс»8 . Схожа поведінка у собак також свідчить про прояв домінації одного самця над іншим9. Тварини також можуть проявляти гомосексуальну поведінку через те, що неправильно розпізнали стать іншої особини. Це може відбуватися через запах самиці, який залишився на самцеві після спарування10.

Читайте також: Топ-4 маніпуляції гендерної ідеології. Міфи і цифри.

Навіть нейробіолог і прихильник ЛГБТ Сімон ЛаВей визнає, що існують лише окремі гомосексуальні акти у тварин, але не явище гомосексуалізму.11 Йому належить цитата: «хоча гомосексуальна поведінка поширена у світі тварин, здається, що тварини дуже рідко проявляють довготривалу предиспозицію до участі у такій активності за виключенням гетеросексульної»12. Більш категорично висловлюється професор біоетики з іспанського Університету Наварра Антоніо Пардо (Dr. Antonio Pardo): «гомосексуалізм не проявляється у тварин. Інстинкт спарування завжди скерований на особину відмінної статті. Тому тварини ніколи не можуть бути гомосексуальні самі у собі. Але у співдії з іншими інстинктами (особливо інстинктом домінації), як наслідок, може відбуватися вдавана гомосексуальна поведінка. Вона не мусить відповідати тваринному гомосексуалізмові. Це лише означає, що поведінка тварини має елементи, що виходять поза межі продовження роду»13. На думку доктора Чарльза Сокарідаза (Charles Socarides) з National Association for Research and Therapy of Homosexuality (NARTH): «Термін гомосексуалізм повинен стосуватися виключно у відношенні до людського ґатунку, адже в тварин можемо спостерігати виключно моторичну поведінку. Пояснення мотивації тварин, використовуючи людську психодинаміку, є ризикованим, якщо не шаленим науковим підходом»14.

Ну і нарешті треба визнати, що люди – це аж ніяк не тварини. І попри схожу будову тіла та інстинкти, ми у своїй діяльності керуємося розумом, відчуттями та притаманною нам волею. Так, людину характеризує не те, що її уподібнює до тварин, а те, що від них відрізняє15. Якщо у всьому ж наслідувати «братів наших меншин», то треба закрити всі будинки похилого віку та лікарні, адже у тваринному світі не притаманно турбуватися про старих і хворих, а, зазвичай, виживає сильніший. Хоча деякі країни Європи після легалізації евтаназії та абортів таки нагадують царства дуже дикої природи.

Міф 3. Знайдено ген гомосексуалізму.

Наприкінці 1993 р. Ден Хамер повідомив, що знайшов «специфічний хромосомний район», який має у собі ген гомосексуалізму16. Дослідження близьких родичів геїв показали більшу частину осіб з гомосексуальною схильністю зі сторони матері. Тому вчена група провела дослідження 40 пар братів, обоє з яких вважали себе геями. У 33 парах виявили спільний набір генетичних маркерів біля хромосоми Xq28. Відразу Д. Хамер повідомив про відкриття гену гомосексуалізму, який мав би бути у зазначеній ділянці ДНК. Проте науковці так і не вказали на конкретний ген, а там їх сотні17. Крім того, виникає питання: чому у 7 парах не було знайдено подібну генетичну схожість? Крім того під час наукових праць не було проведено дослідження контрольної групи, що ставить під сумнів достовірність отриманих результатів18. Щоб виправдати отримані дані вчений Д. Хамер розширив коло респондентів. Він підібрав групу гетеросексуальних чоловіків, які мали двох братів геїв. Результати показали, що 22 % гетеросексуальних і бісексуальних чоловіків мали такі самий генетичний набір у ділянці Xq28, які і їхні брати геї. Крім того дослідницька група не вивчала цю ділянку у гетеро сексуальних братів досліджуваних чоловіків-геїв19. Це ставить під сумнів генетичні причини гомосексуальних схильностей20. Варто знати також, що у той самий час The Orfice of Research Integrity of the Department of Health and Human Services розпочав розслідування діяльності одного з співробітників Д. Хамера, якого запідозрили у маніпуляції даними з метою отримання бажаних результатів21. Висновки слідчої комісії так і не були опубліковані22.

Так, результати Д. Хамера у 1995 р. спростував канадський генетик Джордж Еберс (George Ebers), який не знайшов «жодного зв’язку між сексуальною орієнтацією і маркером Xq28…»23.

Іншою науковою працею про генетичну обумовленість гомосексуалізму є дослідження Й. Байлея (M. Baileya) і Р. Пілларда ( R. Pillarda). Для цього вони обрали групу з 56 чоловіків-геїв, які водночас були однояйцеклітинними близнятами, та 54 гомосексуалістів, які народилися з двох яйцеклітин. Окрім цього спостерігали за 57 геями, які мали прийомних братів. Отож, Й. Байлей і Р. Піллард ствердили, що тенденція до потягу до власної статті спостерігалася у 52% одно яйцеклітинних братів, у групі близнюків від двох яйцеклітин становила – 22 %, а у прийомних була на рівні 11 %. Попри галас медіа про генетичні передумови гомосексуалізму, результати показали, що гомосексуалізм не є спадковим, адже у такому разі, чому лише половина одно яйцеклітинних братів має гомосексуальну схильність, якщо у них однаковий набір генетичних маркерів. Крім того, було доведено, що серед братів не близнюків рівень гомосексуалізму сягав 9,2 %, тобто був подібний до показника у прийомних братів (11 %). Хоча за законами генетики мав бути схожим до двояйцеклітинних близнюків (22 %)24. Сам автор згаданого дослідження, доктор Байлей визнав, що «Повинні бути якийсь вплив середовища, що викликає відмінності у близнят»25. Крім того більша ймовірність виникнення гомосексуальних схильностей у близнюків може бути питанням виховання, а не природи. Адже, зазвичай, їх виховують у спільному середовищі та однаковими методами. Про першочерговий вплив середовища після народження на формування гомосексуалізму нещодавно заявили і дослідники з UCLA (University of California, Los Angeles)26.

Хоча на мою думку безперечно не можна виключити біологічні чинники, які у поєднанні з психологічними та впливом оточення, можуть опосередковано призводити до виникнення гомосексуального сексуального потягу. Наприклад, якщо хлопчик народжуються фізично кволим і з рисами, що нагадують жіночі, плюс відсутній позитивний приклад батька, є неприйняття серед однолітків протилежної та власної статті, то це може викликати відчуття, що він не до кінця чоловік. Звідси виникне ностальгія за чоловіком у середині себе і він буде намагатися заповнити цю порожнечу у сексуальних контактах з особами власної статті. Щодо потягу до власної статті у жінок, то дослідження 36 пар сестер-лесбійок не виявили у них спільних генетичних джерел гомосексуалізму27. Тобто біологічні задатки можуть схиляти до гомосексуальних нахилів, але аж ніяк їх не визначають28. Водночас треба зазначити, що поява гомосексуального потягу не завжди є особистим і вільним вибором. Дуже часто він виникає незалежно від бажання людини, як наслідок неповноцінного виховання у родині або відкинення оточення. І тоді (втім як і завжди) такий потяг пов’язаний з величезними психологічними і емоційними стражданнями. Тому Католицька Церква закликає до таких осіб ставитися «з повагою, співчуттям і тактовністю…» а вони «покликані виконати Божу волю у своєму житті і, якщо вони є християнами, долучитися до жертв Господа на Хресті, віддаючи Йому труднощі, з якими вони можуть зустрітися з огляду на свій стан» (ККЦ 2358), щоб «через чесноти панування над собою, які вчать внутрішньої свободи, інколи через підтримку безкорисливої приязні, через молитву і сакраментальну благодать вони можуть і повинні поступово й рішуче наближатися до християнської досконалості» (ККЦ 2359),.

Міф 4. У гомосексуалістів жіночий мозок

Дуже часто не тільки у публіцистичній, але й у науковій літературі зустрічається твердження, що у чоловіків гомосексуалістів жіночий або відмінний від обох статей головний мозок, що визначає їхній сексуальний потяг до власної статті. Вперше цю тезу озвучив вже згадуваний працівник Інституту біологічних досліджень імені Дж. Едвардса Солка Сімон ЛаВей, який намагався довести, що друге і третє проміжне ядро переднього гіпоталамуса (INAH) відповідають за сексуальну орієнтацію. Він проводив автопсію 41 органа, взятих від померлих пацієнтів. Усіх об’єктів він поділив на три групи: 6 жінок, 16 гетеросексуальних і 19 гомосексуальних чоловіків. Хоча йому не вдалося підтвердити свою гіпотезу щодо другого ядра, він виявив певні відмінності у третій групі. Так, у гетеросексуальних чоловіків ядро було у два рази більш, ніж у гомосексуалістів і жінок. На основі цього він зробив висновки, що «відкриття різниці у розмірах ядра переднього гіпоталамуса у гетеро і гомосексуальних чоловіків вказує, що людську орієнтацію можна вивчити на біологічному рівні.

Читайте також: 6 міфів про ЛГБТ

Подальші інтерпретації результатів цих досліджень є виключно теоретичними»29. Але постає логічне питання: відмінності у мозку є причиною чи наслідком гомосексуальної поведінки? Адже медицина доводить, що наш досвід кодується у неейронах, а отже зміна функціонування має вплив на зміну структури. Крім того, третє ядро на думку самого С. ЛаВея формується у ранньому дитинстві, а отже можна припустити, що зранення та події з життя внесли свій слід у формування головного мозку. Подальший аналіз результатів вченого показав, що там занадто широкий спектр розмірів вказаних ядер і на підставі випадково обраного мозку не можна визначити чи належав він гомосексуалісту чи гетеросексуалісту30. Крім того, всі зразки мозку гомосексуальних чоловіків було взято у померлих від ВІЛ-СНІДу, а вже науково доведено, що цей вірус передусім вражає нервову систему і може змінювати його хімічну будову. У пізніші роки було проведено два аналогічних дослідження, які ані підтвердили, ані спростували результати С. ЛаВея, які досі залишаються гіпотезою. Він сам пише: «Важливо підкреслити, чого не знайшов. Не доказав, що гомосексуалізм є генетично обумовлений, а ні не знайшов генетичних причин бути геєм. Не вказав, що геї є геями від народження»31.

Професор психіатрії у Albert Einstein College of Medicine Чарльз Сокарідес (Dr Charles) висловився наступним чином: твердження, що маленька частина мозку майже невидима під мікроскопом вирішує про вибір сексуального об’єкту є насправді недоречним»32

Відразу хотів би прояснити щодо поняття Гейдару, тобто здатності геїв відчувати осіб з гомосексуальними схильностями на основі ряду зовнішніх ознак чи відчутті. Досі наукові дослідження мають суперечливі результати, що ані підтверджують, ані спростовують це явище. Хоча можна припустити, що гомосексуалісти не володіють жодними незвичайними здібностями. Просто у кожному чоловікові вони намагаються побачити собі сексуального партнера, а помітивши якісь невербальні сигнали чи прояви уваги до себе, далі вже починають розмірковувати про його сексуальні схильності33. Хоча часто і їхні передчуття про гомосексуалізм іншого чоловіка є помилковими і надуманими. Хоча не можна заперечувати, що сприйняття світу і стиль життя у представників ЛГБТ є відмінний від решти населення, але це має не біологічне, а соціальне і психологічне походження. Про фізіологічні і психічні наслідки гомосексуальної поведінки ми поговоримо у наступних статтях.

Замість епілогу…

Вже не одне десятиліття представники ЛГБТ спільноти намагаються довести природне походження гомосексуалізму, який на відмінну від всіх інших гендерів є від народження. Але навіть якби і довели вроджений характер цієї схильності, це б не свідчило, що це робить гомосексуалізм нормальним. Адже є чимало випадків, коли люди народжуються з фізичними вадами, що передаються спадково або є наслідком генетичних мутацій. Навіть, якби й довели, що гомосексуалізм є нормальним і закономірним явищем у суспільстві – це ще не означає, що він не шкідливий, а тим більше корисний для людини. Адже науково доведено, що наслідками гомосексуальної активності є чимало фізіологічних і психічних хвороб. Але це все гіпотези, бо поки що нікому не вдалося науково обґрунтувати, що люди народжуються геями і лесбійками.

Далі буде…

1 Alfred C. Kinsey, Wardell B. Pomeroy, Clyde E. Martin, Sexual behavior in the human male (Philadelphia: Saunders, 1948), s. 650-51; [cytowane w:] Laumann, et al., Th e Social Organization of Sexuality, s. 288.

2 http://www.kinseyinstitute.org/research/ak-hhscale.html

3 Raport zboczeńca Kinseya

4 Globalna кewolucja seksualna Likwidacja wolności w imię wolności

5 Peter Sprigg, „Homoseksualizm10 największych mitów”. Lawrence v. Texas, Docket No. 02-102 (U.S. Supreme Court), oświadczenie amici curiae Human Rights Campaign et al., 16 Stycznia 2003, s. 16 (przypis 42).

6 Edward O. Laumann, John H. Gagnon, Robert T. Michael, Stuart Michaels, Th e Social Organization of Sexuality: Sexual Practices in the United States (Chicago: University of Chicago Press, 1994), p. 312.

7 Beata Wieczorek Homoseksualizm. Przegląd światowych analiz i badań Przyczyny, objawy, terapia, aspekty społeczne. Wydawca Fronda PL. – Warszawa? 2017. – s. 38.

8 Cachorro Gay? Focinhos Online, артикул вже не доступний.

9 Schultz J.L. (2002) Getting Over the Hump, ASPCA Animal Watch

10 Schultz J.L. (2002) Getting Over the Hump, ASPCA Animal Watch

11 LeVay S. (1996) Queer Science: The Use and Abuse of Research into Homosexuality Cambridge, Mass.: MIT Presss 209.

12 LeVay S. (1996) Queer Science: The Use and Abuse of Research into Homosexuality Cambridge, Mass.: MIT Presss. 207

13 Pardo A. (1995) Aspectos médicos de la homosexualidad Nuestro Tiempo, 4: 82-89.

14 Socarides Ch. W. (2002) Exploding the Myth of Constitutional Homosexuality National Association for Research and Therapy of Homosexuality

15 Homoseksualizm zwierząt – mit czy rzeczywistość

16 Dean H. Hamer, et al., “A Linkage Between DNA Markers on the X Chromosome and Male Sexual

Orientation,” Science 261 (1993): 325.

17 D. Hamer, Stella Hu, Yictoria L. Mangnuson, Nań Hu i Angela M.L. Pat-tatucci, A Linkage between DNA Markers

on the X Chromosome and Matę Sexual Orientation, „Science”, 261 (1993):321-27.

18 Ruth Hubbard, False Genetic Markers, [w]: „New York Times” (2 sierpnia, 1993). ss. A-14.

19 Richard Cohen,Wyjść na prostą Rozumienie і uzdrawianie homoseksualizmu

20 John f. Haryey O.S.F.S. Prawda o homoseksualizmie wołanie wiernych. wydawnictwo księży marianów Warszawa 1999.

21 E. Marshall, NIH’s „ Gay Cenę ” Study Ouestioned, „Science”, 268 (ł 995): 1841

22 Richard Cohen,Wyjść na prostą Rozumienie і uzdrawianie homoseksualizmu

23 J. M. Bailey, Sexual Orientation Revolution, „Naturę. Genetics II” (1995):

24 J.M. Bailey i R. Pillard, A Genetic Study of Mole Sexual Orientation, „Archives of Generał Psychiatry”, 48

(1991):1089-96.

25 John f. Haryey O.S.F.S. Prawda o homoseksualizmie wołanie wiernych. wydawnictwo księży marianów Warszawa 1999.

26 Przełomowe badania nt. homoseksualizmu?

27 Stella Hu et al., Linkage between Sexual Orientation and Chromosome Xq28 in Males But Not in Females, „Naturę, Genetics II” (1995):248-56

28 John f. Haryey O.S.F.S. Prawda o homoseksualizmie wołanie wiernych. wydawnictwo księży marianów Warszawa 1999.

29 Richard Cohen,Wyjść na prostą Rozumienie і uzdrawianie homoseksualizmu s. 21-23; David Nimmons, „Sex and the Brain”, D;scoperVol. 15, no. 3 (marzec 1994), 64-71.

30 S. LeYay, A Difference in Hypothalamic Structure between Heterosexual and Homosexual Men, „Science”,

253 (1991): 1034-37.

31 David Nimmons, “Sex and the Brain,” Discover, March 1, 1994, http://discovermagazine.com/1994/mar/sexandthebrain346/.

32 Richard Cohen,Wyjść na prostą Rozumienie і uzdrawianie homoseksualizmu s. 21-23.

33https://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%93%D0%B5%D0%B9%D0%B4%D0%B...(%D0%BF%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D1%8F)&oldid=89218456

Бучковський Олександр


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць