Наділені даром кликати до життя… (моральний погляд на штучні методики запліднення)
  • Птн, 11/12/2015 - 00:43

Кожна доросла людина знає про те, як народжуються діти, і не вірить у казки, що її «принесли лелеки», батьки «знайшли в городі» чи «наскладавши трохи грошей, купили на ринку». Отож люди з’являються на цьому світі через зачаття (запліднення), або, кажучи трохи мудрими словами «через запліднення сперматозоїдом (насінням чоловіка) яйцеклітини жінки», внаслідок чого утворюється ембріон – новий організм, окремий від організму жінки, який, проте, не є самостійним і мусить пройти певний етап розвитку, щоб набути відповідних форм, а відтак з’явитися на світ через народження. Таким є процес появи на світ нової людської особи.

Але є ще інші способи, якими людина прагне довести світові, а може, і самому Богові, що вона «здатна» покликати нову людину до життя. Та про це згодом… 

У храмі святих Кирила і Методія у Крихівцях є ікона Божої Матері Гваделупської, на якій Богородиця зображена вагітною, з Ісусом Христом у Своєму лоні. Перед нею кожної першої п’ятниці місяця збираються подружжя, які випрошують у Господа ласку батьківства і материнства. Наше життя є непростим і ця складність інколи виявляється в тому, що деякі подружжя з певних причин не можуть мати дітей. Кількість таких подружніх пар зростає і багато з них шукає порятунку не лише у лікарів, але й у «лікаря над лікарями» - в Господа Бога. Інколи чоловік і жінка цілком здорові з медичної точки зору, а дітей в них немає. Є випадки, коли батьки мають певні захворювання, які можна вилікувати медикаментозним методом чи хірургічним втручанням. Тут на допомогу приходить саме медицина, яка має споконвіку покликана «лікувати, або, принаймні, не шкодити», бо ж ідеться про людську особу, яка сотворена на образ і подобу Божу, має індивідуальну людську душу і наділена надзвичайною гідністю. Медицина в процесі швидкого технологічного розвитку останніми роками не залишила поза своєю увагою і цю сферу. Медики старалися віднайти спосіб, яким можна було б допомогти тим парам, що не можуть зачати дитину або ж виносити вже зачатий плід – ембріон.

Усе видається дуже класно і просто, чи не так? А як воно насправді? Де межа між допомогою медиків та їх втручанням у щось таємне, куди медицина не мала б докладати своїх рук.

Коли ми говоримо про «нове життя», маємо на увазі людину, яку Господь покликав до життя, користуючись допомогою своїх співпрацівників – батьків. Яке це велике покликання – бути «співпрацівниками Бога» у творенні нової людини! Так, саме так – батьки – шлюбовані (законні перед Богом) чоловік і жінка називаються співпрацівниками Бога: в момент, коли вони дають початок тілу, Бог вдихає душу – і так з’являється нова людина, яка, за звичайних умов народжується майже за 9 місяців.

Оскільки, кожна дитина – це дар, який батьки приймають від Господа Бога, то важливо усвідомлювати, що, по-перше: життя – це найбільша цінність, яку дарує Господь, і на нього ніхто не має права посягати; по-друге: життя починається від моменту зачаття - поєднання чоловічої і жіночої гамет, що відбувається через нормальний статевий акт між законними чоловіком і дружиною, які виявляють любов одне до одного у церковному шлюбі.

Але коли стається так, що законні чоловік і жінка любляться між собою, живуть нормальним статевим життям і не можуть зачати дитинку, то як вийти з цієї ситуації? Які ж, отже, існують інші методики запліднення і як до них ставиться Церква?

Тим подружжям, які не можуть зачати дитини, медицина пропонує різні репродуктивні методи, але між ними є такі, що суперечать Божим законам. Церква як голос Бога у нашому житті і суспільстві виступає проти технологій, які нехтують цінністю і гідністю людської особи, створеної на образ і подобу Божу, цілісністю та ідентичністю людського ембріона і порушують єдність подружнього зв’язку. Церква нагадує медикам про їх покликання лікувати, а в цьому разі йдеться про лікування безпліддя. Церква також закликає не соромитися чинити велику справу милосердя – ставати батьками для дітей-сиріт, а не будь-якими способами досягати мети (мета не виправдовує засобів!!!).

Існують гомологічні і гетерологічні методики запліднення. Гомологічні методики стосуються однієї пари – одне й те саме подружжя, законні чоловік і дружина. Гетерологічні методики – ускладнені тим, що залучається третя особа, чужа подружжю, через донорство сперми чи яйцеклітини або через, так зване, сурогатне материнство – виношування плоду іншою жінкою.

З огляду на це християнам важливо знати таке.

Гетерологічні методики запліднення морально неприйнятні, бо участь третьої особи (т. зв. донора) порушує цінність як подружжя (спільноти чоловіка й дружини, які покликані зачинати і народжувати дитинку через повноцінний статевий зв’язок), так само і зачатої дитини, яка має природне право бути зачатою природним способом і в природному середовищі (лоні жінки) та знати хто її тато та мама.

Що ж до гомологічних методик, то варто навчитися розрізняти інтра-корпоральний спосіб (у тілі жінки) та екстра-корпоральний (поза тілом жінки). Гомологічні екстракорпоральні способи (до них належить методика «in vitro») є морально неприйнятними, оскільки допускають неприродне зачаття поза природнім середовищем – тілом жінки, а відтак і знищення (завмирання) ембріонів при їх використанні для штучного запліднення, а також їхню кріоконсервації (замороження та тривале зберігання) для проведення можливих дослідів. Зазвичай клініки не говорять про те, як знищується, тобто вмирає велика кількість ембріонів, – а це все зачаті людські організми, люди, які мають душі і тіла, хоч і малесенькі, – у процесі «відбору» чи «підсадки».

Гомологічний інтра-корпоральний метод, тобто вкладання насіння чоловіка у тіло жінки, щоб поєднання чоловічої і жіночої гамет відбулося саме там, у тілі жінки, природнім способом, дозволяє вважати його морально прийнятним, оскільки в цьому разі медицина лікує, усуває перешкоди, не нехтується родина – подружжям (гомологічна методика), зважається на людську особу, її момент зачаття природнім способом (через статевий акт) та у природному середовищі (у тілі жінки). Хоча і в цьому методі можна помітити деякі «морально-дискутивні» нюанси, проте саме він вважається найбільш морально допустимим.

Як же християнину реагувати на потужну пропаганду методик «in vitro», винахідник якої, британський вчений Роберт Едвардс, навіть став лауреатом Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини? Йшлося про те, що його досягнення зробили можливим лікування безпліддя. Проте це не відповідає дійсності, бо сама методика аж ніяк не лікує безпліддя, а сприяє штучному створенню людини. Тому Церква висловила незгоду щодо цієї нагороди. Свою оцінку цій події дала й Міжнародна федерація католицьких медичних товариств, у документі якої зазначено: «Як католики, ми віруємо у гідність людини від моменту зачаття. Зачаття in vitro ощасливило багато пар, проте за це заплачено дуже високу ціну – неповага до людської гідності. Використовуючи цей метод, створюється та відкидається мільйони ембріонів. Людей використовують, як звірів, над ними роблять досліди та викидають. Це призвело до культури, яка сприймає ембріони, як товар. Як католицькі лікарі, ми визнаємо страждання, спричинені безпліддям, але вважаємо, що проблеми, з цим пов’язані, варто вирішувати згідно з етикою, шануючи людську гідність ембріонів, що є такою ж, як і у дорослих людей».

Не одна людина може собі завдати таке запитання: чому, власне, Церква не «благословляє» цієї методики? Найперше, тому, що при цьому методі «in vitro» (запліднення у пробірці) гинуть ембріони, які розцінюються як матеріал для осягнення мети, а не як людські особи, зачаті людські організми, які мають право жити, а не просто бути використаними: якщо виживуть – то добре, а як помруть, то нічого не станеться. Інколи, навіть, можна почути таку думку, мовляв тут відбувається щось типу «природнього відбору», бо переважна більшість ембріонів гинуть на фазі імплантації. По-друге, при згаданому методі «зайві» ембріони підлягають кріоконсервації (замороженню та довготривалому зберіганні) для потенційних підсадок у майбутньому або для відповідних дослідів у медицині – тобто йдеться про експерименти над людськими особами. Тут ще є одне питання, яке насторожує – це продаж чоловічої і жіночої «гамет» (сперматозоїдів та яйцеклітин) для осягнення цілі – щоб просто завагітніти. А ще існують дослідження вчених Нідерландського інституту раку, що в Амстердамі, які показують, що жінки, які звертаються до екстра-корпорального запліднення, тим самим збільшують вдвічі свій ризик захворювань яєчників, в тому числі раку.

Тому, дорогі друзі, коли у подружньої пари виникає трудність завагітніти, то насамперед треба просити в Господа дар батьківства й материнства, а відтак звернутися до свідомих християнських лікарів, які діють згідно покликання медика «лікувати, або, принаймні, не шкодити» і які готові усунути всі перешкоди для природнього запліднення і які не втручатимуться у процес зачаття, яким належить керувати Богові. Адже саме Він створив людину і дав їй особливий дар – із Його допомогою «кликати до життя» іншу людину.

о. Йосафат Бойко, ВС

Ліценціат з Біоетики 


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць