Нетерпимість і євангелізація
  • Чтв, 02/06/2016 - 17:41

Кардинал Роберт Сара є однією з окрас Католицької Церкви, хоча дуже малоймовірно, що ця людина віри, гумору, інтелекту і глибокого смирення погодилась б з такою моєю оцінкою його особистості.

Його книга «Бог, або нічого» з 2015 року уже зараз є перекладеною на дванадцять мов. Книга розповідає про його історію. Історію сучасного ісповідника віри, який прийняв свячення, усвідомлючи собі, що за це він може бути убитий навіженим марксистським диктатором. Але суть «Бог, або нічого» не реклама достоїнств кардинала Сари. Книга є запрошенням до віри, яке є адресованим усім, але особливо людям з тієї частини світу, які помирають від задушливої байдужості до речей духу.

Кардинал, якого Папа Франциск призначив Префектом Конгрегації у справах дисципліни Богослужінь і Святих Таїнств, щоб продовжити літургійні реформи, розпочаті Папою Бенедиктом ХVІ, нещодавно відвідав Вашингтон, де взяв участь у Національному католицькому молитовному сніданку.

Кардинал Сара не шоу-мен, але він справив глибоке враження на більш як 1300 присутніх своєю вірою і усвідомленням своєї місії. Він емоційно говорив про здатність людей до солідарності, оскільки ми сотворені на подобу фундаментальної Солідарності спілкування – Пресвятої Тройці. У цьому контексті він наголосив на потребі захисту найбільш слабких та незахищених на всіх етапах їхнього життя. Він нагадав американській нації ті цінності, на яких заснована американська незалежність.

Він абсолютно справедливо ствердив, що «смерть Бога» призводить не до поховання Бога, а до поховання добра, краси, любові та істини, призводячи до викривлень коли добро проголошується злом, гарне – відразним, любов зводить до задоволення примітивних сексуальних інстинктів, а істина проголошується відносною.

Це точний опис коріння сучасної культурної війни, який викликав чергову порцію закидів на адресу кардинала Сари у ліберальній католицькі блогосфері, де панує банальний парад гидоти – маніхейства, культурної війни, а не програми-Франциска. Як це не дивно, але нападки на адресу кардинала Сари у ліберальній католицькій блогосфері більш-менш співали з огидними написами у блозі професора Гарвардської юридичної школи Марка Ташнета.

Так професор Ташнет пише: «Дійсно культурна війна завершилась, вони програли – ми перемогли… Для лібералів тепер виникає питання: як далі боротися з переможеними у культурній війні, а це в основному питання тактики. На мою думку, необхідно зайняти жорстку позицію, а не намагатися пристосуватися до переможених. Ліберали мусять пам’ятати, що переможені взагалі не намагаються бути добрими… і що коли було взято після громадянської війни благу лінію це не привело до добра… коли була обрана жорстка лінія після перемоги над Німеччиною і Японією у 1945 році уе дало добрий результат».

Це - лице нетерпимості й агресії «богопоховавшого» секуляризму в кількох словах: ті, що вірять в шлюб, як це було протягом тисячоліть, що вірять в право на життя ненароджених та літніх людей, що виступають за те щоб біологічні чоловіки використовували чоловічі, а не жіночі туалети та виступають за свободу віросповідання мають біти лінчовані на рівні нацистів та японських мілітаристів.

Лев Троцький, старий більшовик, ліквідований потім Сталіним, казав, що «ви можете бути незацікавлені діалектикою, але діалектика зацікавиться вами». Замініть слово «діалектика» на словосполучення «культурна війна» і ви отримаєте правду про сучасну ситуацію, таку, як її описав кардинал Сара.

Джордж Вайґель