Нунцій Клаудіо Ґуджеротті: Мене дуже вразила відвага вашого народу
  • Суб, 03/09/2016 - 10:15

Від 30 серпня по 2 вересня в Обухові в Реколекційному домі імені блаженного Йосипа Жерарда відбувся з'їзд 11 італійських єпископів, які приїхали за запрошенням Апостольського Нунція архієпископа Клаудіо Ґуджеротті. Натомість за місяць (7 жовтня) - отець Клаудіо Ґуджеротті буде святкувати свій день народження вперше в Україні. Отже, ми вирішили взяти у нього інтерв’ю, в якому він ділиться своїми першими враженнями про нашу країну та розповідає про свого святого.

Ваше Преосвященство, у нас зараз важка ситуація, а Ви, менше ніж за рік від дня призначення, встигли зробити багато добра в Україні. Відвідували окуповані території, збираючи інформацію про ситуацію в Україні, організували акцію «Папа для України», провадили неодноразово зустрічі по всіх дієцезіях, зустрічаючись з бідними та потребуючими. Де Ви берете сили на це?

-  Іноді ми говоримо, що Господь нам дає сили. Але я вірю, що це насправді є реальністю нашого життя: це Господь надихає і дає нам сили. І крім того, для мене працювати в Україні і для українського народу, насправді є чимось дивовижним і прекрасним. Зрештою, я співпрацюю з українським народом біля 30 років, слідкую за його кроками, тішуся його досягненнями, успіхами. І це надихає мене й далі бути поруч з українськими людьми.

Якою була Ваша думка про Україну перед початком Вашого служіння тут, і чи змінилася вона за цей час?

-  Мій перший контакт з Україною був, коли вона виходила з періоду «катакомб». І цей мій контакт відбувся у Римі, коли греко-католицькі єпископи України, вперше з часів переслідування, змогли разом зібратися у Римі. І тоді мене це дуже вразило, відповідно мій перший такий дотик до України був дотиком до країни, яка терпіла, страждала і розповідала про часи переслідувань і часи своїх страждань. Ці зустрічі та розмови мені дуже допомогли для особистого зросту духовного і особистого – людського. Впродовж пізнішого часу я слідкував за Україною, незважаючи на інші місця мого мешкання. І в ті роки мене дуже вразила відвага цього народу. Передусім ваше прагнення шукати і пробувати нові шляхи. Також, власне, шукати і докладати зусилля для того, аби будувати справедливішу і правильнішу Україну. Також і молодь України є жвавою, пізнавальною і прагнучою нових горизонтів, вона має прагнення природного відкриття на духовність і на Святого Духа. І попри те, що у більшості людей немає релігійної культури через комуністичні часи - водночас немає і глибокого почуття антиклерикалізму і неприйняття Церкви. Мене глибоко вражає здібність українського народу платити власним життям за те, щоби досягти чогось доброго. Також і Церква за ці роки досить зміцніла, що, безперечно, дозволило процвітати цілій державі. Тому що раніше все було індивідуальне, з огляду на те, що разом було небезпечно. А зараз не небезпечно і можна зустрічатися. І це привело до одного доброго результату, що тепер люди можуть довіряти своїм ближнім. Бо перед тим, знаємо, був величезний страх. І тепер люди, нарешті, починають думати, що ближній не є насправді таким небезпечним. Що він не обов’язково має бути шпигуном, але що людина є насправді така, яка приймає тебе таким, як ти є, і тоді люди можуть дивитися один одному в очі.

А як щодо акції «Папа для України», чи є якийсь прогрес? На якій стадії знаходиться справа? Чи виникли якісь труднощі, чи навпаки, з допомогою звідти, звідки її не очікували?

- Насправді я дуже тішуся, що можу сьогодні з вами спілкуватися. Бо власне сьогодні (1 вересня) починається активна фаза проекту «Папа для України». Власне, сьогодні вперше Технічний комітет, який очолює єпископ Ян Собіло , збирається для того, щоби вже передивитися повністю всі проекти і запити, які надійшли. І тому сьогодні, нарешті, почне бути видимим результат тієї допомоги, яку Католицька Церква зробила . Ми, безперечно, знаємо, що це буде складно. І що будуть труднощі бюрократичного характеру і в зв’язку з військовими діями. Але є величезне бажання і цілковита посвята для того, аби добре провести, власне, всі ці заходи для допомоги потребуючим, і ми сподіваємося на добрий перебіг акції. 18 вересня я зустрінуся зі Святішим Отцем Папою Франциском для того, щоби розказати йому про ті кроки, які вже зроблені, а 7 листопада я буду мати більш тривалу зустріч, власне, на цю ж тему зі Святішим Отцем.

На Пасху Ви їздили до Донецька і там провадили Святу Месу. Який був настрій місцевих прихожан, як вони це все переживали?

 - Мої перші враження від тої маленької спільноти у Донецьку як Східного, так Латинського обряду , це те, що це насправді спільнота, яка страждає. Тут щодо бідності – її не видно простим оком , тому що ви маєте дуже глибоке почуття самоповаги і гідності. А там є таке почуття нервової втоми. Люди вже не витримують того щоденного і щонічного бомбардування і пострілів, і вони не знають, що робити. Багато хто виїхав, але багато хто повернувся . Це та частина населення, яка не бачить якогось свого майбутнього. І це відчувається серед людей. Це я відчував тоді, коли я зустрічався з ними, коли мав особисту можливість спілкування і обіймів, і благословень, власне, в ті дні побуту. Наприклад, цілонічне Богослужіння закінчилося о другій ночі, але люди не змогли вийти з храму, тому що був комендантський час. І, з іншого боку, пасхальні кошики, які були зовсім маленькими, в яких майже нічого не було, але вони все одно засвідчували ту велику ніжність і любов.

І ще запитання : який святий є Вашим покровителем, до якого Ви заносите свої молитви?

 - Що стосується святого, до якого я найбільше наближений, це, безперечно, Свята Богородиця. Я народжений на свято Пресвятої Діви Марії Цариці Розарію, (7 жовтня - ред.). І моя мати, власне, коли відбувалися тяжкі пологи, казала: «О Маріє, я доручаю його Тобі і захищай його протягом всього його життя». І я цю присутність Богородиці відчуваю продовж усього мого життя. Перша річ, яку я роблю, коли мене переводять до іншої країни у моєму служінні, я йду до якоїсь марійної святині, щоби доручити Їй увесь свій шлях і також, коли залишаю чергову країну, – я повертаюся до тої марійної святині, щоби подякувати Їй. Так я роблю і в Україні.

Підготували: Олександр Патока, Ірина Островська

EWTN, КМЦ