Отець Федеріко Ломбарді ділиться своїми роздумами про вплив періоду ізоляції на людські стосунки. Він наголошує на важливості перебуванні в конкретній, фізичній присутності одні з одними, зазначаючи, що Христос не був віртуальним проявом Бога, а його втіленням для того, аби ми могли Його зустріти, а тепер ми можемо побачити Його в наших ближніх.

«Якщо б більше людей з приязню дивилися на інших, то було б менше важких людей і більше людей з добрим серцем» – цитуючи цей уривок з гімну північноамериканської молодіжної організації «Up with people», що була заснована в 60-х роках і поширювала цінності братерства між людьми, отець Федеріко Ломбарді, ТІ, Президент Адміністративної ради Фундації Йозефа Ратцінґера – Венедикта XVI, у своїй статті, опублікованій у Vatican News, пише, що останніми роками він часто згадував ці слова, спостерігаючи за людьми на вулиці, які нерідко виглядали закритими в собі: зі стурбованим обличчям, навушниками у вухах, з поглядом, загубленим в екрані смартфону, іноді, в автобусі вони голосно розмовляли з кимось далеким, зовсім не зважаючи на тих, які стояли поруч.

«Мені здавалося, – пише священик, – що добра звичка дивитися на інших з приязню й уважністю стає дедалі рідкіснішою, а поширене вторгнення нових форм комунікації в буденне життя вчиняє нас майже чужинцями. Після багатьох тижнів, проведених вдома, я відчуваю велике бажання знову зустрічати на вулиці різні обличчя. Сподіваюся, що раніше чи пізніше, в належний час це відбудеться також і без масок і склопластикових перегородок, і сподіваюся, що зможу обмінятися з ними приязним словам, або ж просто щирою усмішкою. Цими місяцями багато з нас, з позитивною несподіванкою, досвідчили можливості, які пропонують цифрові засоби комунікації, і сподіваємося запам’ятати цей урок також на майбутнє, але довгий час, проведений в ізоляції, дав зрозуміти, що їх самих недостатньо».

Отець Ломбарді запрошує замислитися над запитанням про те, як ми будемо дивитися одні на одних на вулиці та в метро після виходу з ізоляції, чи ми знову спокійно ходитимемо вулицями і площами наших міст. «Ми будемо обумовлені страхом і підозрою, а чи за допомогою мудрості науковців та урядовців, на яку розраховуємо, зуміємо зберегти рівновагу між потрібною розсудливістю і бажанням віднайти й знову виткати той елемент щоденного співжиття, – людські взаємостосунки, що є, власне, полотнищем людського світу?» – запитує він.

Автор зазначає, що пандемія змусила нас усвідомити проблематичний аспект глобалізації, тому постає також питання про те, чи людство зуміє зробити рішучий крок в напрямку до братерства серед народів, незважаючи на кордони, до доброзичливого сприйняття відмінностей, до надії жити разом у мирному світі?

«Як ми сприйматимемо власне тіло і як дивитимемося на інших? Як на можливе джерело зараження, як на небезпеку, якої потрібно остерігатися, чи як на вираження душі нашого ближнього?» – це наступні запитання, над якими роздумує отець Федеріко Ломбарді, підкреслюючи, що кожне людське тіло – це конкретний вияв душі людини, що є неповторним, гідним, цінним створінням Бога, Божим образом. Автор знову запитує себе, чи визволення від коронавірусу допоможе нам визволитися від інших вірусів тіла й душі, що перешкоджають нам бачити той скарб, яким є душа кожної людини, а чи ми станемо ще більшими індивідуалістами?

Цифрові технології, за словами священика, можуть опосередковувати та супроводжувати наші стосунки, але фізична присутність людей та їхня близькість залишаються відправною точкою та орієнтиром нашого досвіду та нашого шляху. «Христос не був віртуальним проявом Бога, а Його втіленням, саме для того, щоб ми могли Його зустріти, – наголошує отець Ломбарді. – І Христос сказав нам, що Він присутній і чекає нас в нашому ближньому, в бідному (а кожен в чомусь є бідним, знає він про це чи ні), і що в обличчі ближніх ми можемо і повинні, врешті-решт, розпізнати Його обличчя.

З якими очима, з яким серцем, з якою усмішкою ми знову ходитимемо вулицями та зустрічатимемо багатьох людей, які хоч і здаються нам незнайомцями, але яких нам бракувало протягом цих останніх кількох місяців, і які, так само, як і ми, відчували бажання знову зустріти нас на щоденних стежках свого життя, на дорогах нашого спільного світу?».