Отець Ігор Колісник: У діаспорі Церква має бути джерелом Віри, а не «клубом»
  • Чтв, 09/04/2015 - 17:09

Українська діаспора у Новій Зеландії не є надто великою, втім, навіть та невелика кількість емігрантів прагне відтворити у далекому краї частину своєї Батьківщини.

Нещодавно в Окленді було урочисто відкрито парафію блаженного Миколая Чарнецького (УГКЦ). Душпастирем української громади став отець Ігор Колісник,ЧНІ, котрий в лютому цього року прибув до Нової Зеландії із церковною місією. Раніше отець Ігор був протоігуменом Львівської провінції редемптористів.

Про особливості та духовне життя української громади в Окленді – у розмові з ним.

Свого часу Ви були протоігуменом Львівської провінції редемптористів. Що змусило Вас скласти ці повноваження?

З кінця грудня 2010 року до кінця грудня 2014 я виконував служіння протоігумена Львівської провінції редемптористів – монашого згромадження, яке є частиною Вселенської Церкви, а Львівська провінція діє в Українській Греко-Католицькій Церкві. До неї належать спільноти редемптористів не тільки в Україні, але й в Білорусі, Росії, Бельгії і США. Крім того, члени Львівської провінції душпастирюють в Канаді, Іспанії, Італії та Новій Зеландії. На уряд протоігумена співбрати обирають одного з нас на чотири роки. Отож, я власне завершив чотирьохрічний термін свого служіння і, згідно з нашими уставами, було обрано нового настоятеля на наступні чотири роки.

Ще перед завершенням чотирьохрічного терміну, після консультацій з нашим провінційним урядом, я прийняв рішення, що на запрошення владики Петра Стасюка, ЧНІ, який є ординарієм єпархії УГКЦ в Австралії, Новій Зеландії і Океанії, поїду в Нову Зеландію, для духовної опіки українців в цьому далекому краї.

Чи це перша Ваша церковна місія закордонного характеру?

Нова Зеландія не є першим місцем поза межами нашої Батьківщини, де я буду перебувати тривалий час. З 2006 по 2008 рік я вже душпастирював для українців в канадських преріях Манітоби. Окрім того, в часі моїх довгих років навчання в Австрії я був задіяний у місцеве душпастирство для вірних латинського обряду. Отож, досвіду праці за кордоном в мене, мабуть, більше, аніж в Україні.

В чому головна відмінність цієї місії від попередніх?

Українська громада Нової Зеландії дуже цікава. Велика кількість наших співвітчизників походить не з західних регіонів України. Вони не є класичними «західняками», які звикли кожної неділі бути в церкві. Окрім того, стабільного українського «церковного» життя тут ніколи не було. Кілька разів на рік приїжджали священики з Австралії, які відвідували вірних і посвячували себе цілковито служінню нашим людям. Але це були лише поодинокі дні протягом року. Тому зараз ми усі разом стараємось збудувати церковну громаду. Без «тиску» і «мусу», але, пробуючи відчути радість спільної молитви і життя Святими Тайнами нашого Спасіння. Наша громада є щирою і відкритою, тому я впевнений, що нам це неодмінно вдасться.

Чи сприяє місцева влада діяльності вашої церкви?

Влада ані сприяє, ані перешкоджає діяльності греко-католиків. Загально, Нова Зеландія є одною з найбільш світських країн світу: близько 40% населення вважає себе «нерелігійними». Католицька громада Нової Зеландії складається з вірних різних обрядів: латинського, сиро-малабарського (вихідці з Півдня Індії), греко-католиків. Католиків приблизно 11% населення країни, а ми, греко-католики – крапля в океані. Тому держава не звертає на нас уваги. А ми – не просимо цієї уваги.

Дозвольте запитати Вас, не як священнослужителя, а як представника української громади у Новій Зеландії. Чи можливо, що українська церква для емігранта є не настільки символом віри, наскільки шляхом до самоідентифікації?

Це правда, що для багатьох людей в еміграції Церква перетворюється на «соціальний клуб». Якоюсь мірою це зрозуміло. Однак, моїм завданням є допомогти людям відновити свій зв’язок з Богом-Отцем, а не створення ще одної народницької організації. На щастя, у сьогоднішньому світі можливостей для спілкування є достатньо. Українці Нової Зеландії створили активні спільноти в Фейсбуку, які дозволяють їм збиратись з різних нагод, проводити разом час, організовувати різні культурні акції і навіть спільно ходити в туристичні походи. Тому, маю надію, що Церква стане для всіх нас тут місцем і джерелом Віри, а не «народним клубом».

Відомо, що значним поштовхом для становлення себе як громади, новозеландським українцям, стала «Помаранчева революція». Отже, наскільки обізнані Ваші парафіяни із теперішньою ситуацією в Україні та чи надихнула Революція гідності українську діаспору?

На мою думку, Революція гідності стала для більшості членів нашої громади тим моментом, коли вони усвідомили собі, що не тільки мають свою історію і корені на території, яку називають Україна. Наші земляки в особливий спосіб відчули себе Українцями. Кожен з них в різний час і зрізних причин опинився за 17 тисяч кілометрів від дому. Однак, всі вони живуть і терплять тут (в новій Зеландії – прим. авт.) разом зі своїми рідними і цілою Батьківщиною, допомагаючи і матеріально, і інформаційно Україні. Те, що Нова Зеландія є проукраїнською в часі нашої боротьби проти агресора – це також і їхня заслуга.

Пасху в Окленді Ви святкували вже 5 квітня. Чому так, якщо греко-католики цьогоріч відзначають Великдень аж через тиждень, 12 квітня?

Громада в Окленді вирішила, що ми будемо святкувати Великдень за Григоріанським календарем. Це дасть мені можливість відвідати на Великдень за Юліанським календарем наші спільноти в Веллінгтоні і Крайстчорчі. Взагалі, питання церковного календаря є завжди складним. Я втішений тим, що наші люди поставили, однак, на перше місце саме свято і його духовне значення, а не день в календарі. Та й святкувати з усіма іншими християнами Нової Зеландії приємніше.

Чи надовго Ви затримаєтесь у Новій Зеландії і який подальший шлях Вашої місії?

Ситуації і обставини міняються надзвичайно швидко. Ще близько рік тому я не збирався до Нової Зеландії, а тепер я тут. Тому єдине, що на цьому етапі мого життя після 33 днів мого перебування в Новій Зеландії можу сказати – з Божою поміччю, побачимо, що з того вийде.

Розмовляла Ірина Вихрущ, для IA ZIK.