Паломництво у Люрд (частина третя) | Католицький Оглядач 
Паломництво у Люрд (частина третя)
  • Пон, 12/02/2018 - 08:46

Перший день в Люрді

Ранок. Типовий сніданок у французькому готелі: круасан, французький батон, масло, мармуляда, помаранчевий сік, кава або чай. Ніколи не забуду свого жаху, коли в часі попереднього паломництва до Люрду в готелі в Ніцці я помітив, що сніданок складається з двох круасанів, того ж таки помаранчевого соку, масла, мармуляди і чогось подібного на каву... раз пробував круасан в Україні й отримав відразу до цієї штуки на все життя. А тут.... А йой! Жах! Тоді я з жахом помилував французький круасан. І, о чудо! О, не зрозумілі міракули! Круасан насправді виявився ніжним, смачним печивом. І що тут думати чи говорити... в Україні нам підсовують різноманітну гидоту, називаючи її гарними західними іменами. А насправді те, що нам підсовують, настільки подібне на оригінал, як діамант на свій відбиток у глині. І так в нас в Україні не тільки з харчами. Так в нас зі всім. Замість оригіналів – симулякри. Країна симулякрів і навіть гірше – країна-симулякр. Є щось диявольського у тому. Наша еліта і наш народ, на жаль, єдині у продукуванні симулякрів. Тепер в нас в моді реформи-симулякри.... Без фундаментального навернення народу і його еліти ми і надалі залишатимемося країною-симулякром.

Але... Потрібно повертатися з цих невеселих роздумів. Потрібно снідати. Снідати і спішити. Інакше можна спізнити на Службу Божу.

Надворі дощ. А парасолі нема... Богу дякувати, майже в кожному магазині можна придбати парасолі. Правда, ціна... доводиться вибирати: парасоля або мокрий і промерзлий до кісток. Вибір цілком зрозумілий. Гобіт в мені переміг гнома. Парасолю куплено! Переходимо групою вузькими вуличками і вливаємося в потік людей із всякого народу й племені. І якось вже починаєш смакувати той потік, що в новому Небі й на новій землі потече в Вічний Єрусалим.

І тут на цьому святом місці, де Небо прихилилося до землі, ніби готуючи їх шлюб в кінці часів, відчуваєш, що таке святість. Святість Бога, святість ангелів і святих, святість Церкви – святість народу Божого!

Присуваємось до підземної базиліки св. Папи Пія Х. Майже при самому вході зустрічає нас образ св. Йосафати Гордашевської. Спускаємося до захристії. Чесно кажучи, такої маси священиків, зібраних на одному місці, я ще не бачив. Оціночно десь близько сімсот. І знову ж таки з усякого народу й племені. Мирян же ж десятки тисяч. І саме в часі Служби Божої відчуваєш, що Церква Одна Єдина, зібрана з усіх кінців світу.

Головний целебрант кардинал Лоренцо Балдасарі. Спів, читання, молитва вірних звучать різними мовами. Єдність народу Божого, його пастирів з Богом і між собою! Це – уже наперед дарований присмак раю. Дійсно зворушливо, велично і свято. Здається, Magnificat (Величає душа моя Господа) можна співати без перерви цілу вічність. Нема тут якоїсь зовнішньої величі, блиску золота і мозаїк. Оточує нас цілковита протилежність цього – майже голий бетон. А попри це, відчуваєш себе десь вже майже в Небі, хоча насправді насолоджуєшся лише його далеким відблиском.

На самому кінці Служби Божої місцевий ординарій єпископ Ніколя Бруве зачитує повідомлення комісії медиків про чергове оздоровлення в Люрді. Бог не покинув свій народ – Він і далі живий та діяльний у середовищі своїх синів і дочок. І надалі живим є заступництво Пречистої Діви Марії. «Якщо Бог за нас, то хто проти нас».

Назовні нас знову зустрічає дощисько. Сирий, зимний дощисько. Але настрій не сірий. Величезна маса людей і біля краників з водою з чудотворного джерела, і також найменша кількість стоїть у черзі, щоб діткнутися самого місця указань. До обіду точно не встигнемо.

Після обіду – можливість пройтися вуличками Люрду.  Відчути атмосферу того чарівного острівця католицтва у морі французького секуляризму й галопуючої ісламізації. Відчути трошки ту Францію,  яка готова була повстати Вандеєю на безбожність французької революції чи дати глухий, але рішучий опір масонській владі.

Спостерігаючи за швидким током Ґави, зауважую невеличку гідроелектростанцію. Щось подібного кілька років тому бачив в Канаді біля Ніагарського водопаду. Чому наші чиновники не переймуться досвідом  таких електростанцій у Франції чи Канаді? В принципі, не зовсім розумне питання. Адже такі електростанції, очевидно, дешевші від гігантських монстрів та завдають менше шкоди екології. Отже й з бюджету менше коштів, отже, менше можна вкрасти... Ось так і живемо. Таке враження, що владу в Україні захопили толкінівські орки та гобліни. Але залиш орків та гоблінів за воротами святині. Прямуємо на Євхаристійну адорацію. Мала бути Євхарстійна процесія та дощисько перешкодив.

Чому в нас під гаслом "не східне - викиньмо" , фактично позбавили народ Божий Адорації? Що важніше душпастирська доцільність чи напівміфічна обрядова чистота. Якось та боротьба за чистоту обряду викликає дурну асоціацію з боротьбою за чистоту раси. Латинники, заради користі вірних не бояться запроваджувати в себе східні християнські практики. А в нас у жертву міфічному єдинорогу чи не забагато часом жертвується?

Після Адорації – вечеря, а після вечері вертаємось до санктуарію, щоб прийняти участь у процесійній вервичці. Це дійсно величний молитовний похід. Маса людей молить вервицю, йдучи процесією зі свічками. Спомин про минуле паломництво й процесію підганяє.

Проте, дощ вносить свої корективи. Позакривавшись парасолями, люди, фактично, закрили парасолями й свічки. Процесія цього року виглядає блідою копією тієї, що залишилась в пам'яті.

Здається, що саме так і ми католики сьогодні виглядаємо – світло, яке нам Бог доручив нести народам, ми ховаємо від інших...

О Пресвятая Богородице, вимоли нам у Свого Сина, щоб ми були завжди вірними  Йому.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць