Паломницво у Люрд (частина друга)
  • Нед, 11/02/2018 - 10:42

Переліт й переліт

Відліт на Люрд, вірніше на Тулузу. Сіре заґребське небо час від часу жбурляється снігом. Мокрим снігом. Вже тут і там висунулись підсніжники і розквітли братчики. Але погода - не з приємних. На аеродромі доєднуємось до групи. Виглядає, що група зібралася якраз така як потрібно – не занадто побожна, не занадто розхристана.  Взагалі паломництво з хорватами – приємна штука. Нема побожного викаблучування, екзальтованості та інших дивацтв. Хоча хорвати багато емоційніші від нас, галичан, однак в побожності й веселості вміють витримати ту міру, якої нам часто бракує. І головне: відсутність отого нашого бажання справити враження на інших. Тому, зазвичай, в хорватських паломницьких групах панує невимушена атмосфера здорової побожності й здорової радості.

Уже в залі очікувань зустрічаємо сараєвського кардинала Вінка Пулічя. Кардинал – скромна, але не відлюдькувата особистість. Радо пристає до нашого паломницького гурту. Коли довідався, що я з Галичини, почав пригадувати свій приїзд до України, в якості папського легата до Зарваниці. Найбільше його вразила здатність нашої Церкви зберегти віру і народ в умовах підпілля і московитських комуністичної окупації. Його Емінеція зауважив, що Ватикан знає більше про близькість наших народів, аніж часто ми самі про це знаємо. Як влучно зауважив сараєвський Архипастир, Ватикан завжди старається іменувати папським легатом в Україну Хорвата.

Його рідна Боснія жорстоко постраждала в часі ІІ Світової війни, в часі останніх війн на теренах колишньої Югославії. Велика частина його пастви змушена була залишити рідні землі. І зараз, після усіх жахіть війни, Хорвати та інші католики в Боснії стали меншістю, яка зазнає утисків від сильніших і чисельніших сербів та мусульман.

Переліт з Загреба до Мюнхена зайняв яких 50 хвилин. Піднімаємося вище похмурих хмар – і знову сонце! Не помічаєш його, коли воно не ховається за хмарами. Але коли довший час похмурі дні, починаєш відчувати брак денного світла. Чим не картина нашого життя. Коли Бог пропадає з виднокругу нашого життя, ми не зразу це помічаємо. Якось ми самі не помітно, здаючи позицію то тут то там, по-маленько, без зайвого поспіху віддаляємося в сірості щоденного життя від Нього – джерела нашого життя. І тільки з часом помічаємо, що Він десь зник з наших духовних радарів, що ми залишили Його Присутність і, як колись Адам і Єва, сховалися в деревах матерії й щоденних сірих буднів, заплівши самих себе у трьох соснах сучасності: практичному атеїзмі, необмеженому егоїзмі й здичавілому індивідуалізмі.

Летимо над Словенією, Австрією, Баварією, які ховаються від нас під густими хмарами. Щойно над Альпами то тут, то там з'являються серед хмар острівці гірських вершин. Вони – переконливий індикатор того, що ми над Альпами, хоча й не бачимо нічого окрім цих острівців серед моря хмар.

Якось сама собою народжується паралель із життям у вірі. Так і в нашому житті: ми часто не помічаємо щоденного провадження Богом нашого життя. Хіба то тут, то там стаються ситуації, в яких Божа присутність стає в нашому житті такою, що ми просто не можемо її не помітити. І ці випадки нам би мали бути стовідсотковими орієнтирами в житті, які нам вказують на те, що хоча ми часто не бачимо дії Божого Провидіння у нашому житті, проте це не означає, що Він нас не пильнує пильно.

Тим часом сонце хилиться до заходу, й в одному ілюмінаторі усе ще день, а в іншому уже майже вечір. Ми наче летимо між світлом і темрявою.  Як людство, що роздирається між добром і злом, схиляючись все більше до останнього.

Прилітаємо до Мюнхена, коли вже й останній промінь сонця згас. Знову контроль. Цього разу не безпековий, а – паспортний. Коротке чекання і посадка в літак. Злітаємо.

І поринаємо у морок. Морок нас оточує з усіх боків. Не знаю чому не видно зірок. Але попри неодноразові нічні перельоти мені ніколи не вдавалося бачити зірки. Пелена хмар очевидно і надалі кутає землю вдолині під нами, бо жоден промінчик світла не доходить до нас. Ніч. Морок. Але в нас – Світло. Не варто ніколи забувати, що ми носимо у собі Світло світові, Світло, яке морок не здатен заполонити, перемогти, заглушити.

Нарешті хмари зникли. Під нами з'явились купки розширеного золота, яке виблискує серед мороку ночі. Літак, так як би обрав найбільшу, і вирішив спустилися саме там. Тулуз.

Тулуз. Колишнє лігвище катарів, які ненавиділи життя і всіма силами прагнули смерті, проголошуючи людський дух нещасним полоненим у матеріальному тілі. Тоді європейська цивілізація опинилася перед випробуванням: стати цивілізацією смерті, або залишитись цивілізацією життя. Тоді європейці вибрали життя. На жаль, опинившись в другій половини ХХ століття, Європа вибрала смерть – аборт.

Від Тулузи до Люрду яких 150 км і виглядає так, немов сам Бог хотів сказати: йдіть до Марії, йдіть до Пречистої і Пренепорочної, просіть у Неї про заступництво і матимете життя, бо Вона приведе вас до Свого Сина.

Нарешті прибуття до Люрду. Поселення в готелі на березі Ґави. Так називається річка, що несе свої води з піренейських вершин через Люрд.

о.Орест-Дмитро Вільчинський