Папа Франциск про зовнішнє служіння Римської Курії
  • Чтв, 21/12/2017 - 15:03

Говорячи попередніми роками про різні аспекти діяльності та реформи Римської Курії з, так би мовити, внутрішньої точки зору, то цього разу, складаючи різдвяні побажання своїм найближчим співробітникам у четвер, 21 грудня 2017 р., Папа Франциск вирішив поділитися думками про зовнішній аспект, тобто, про взаємини Курії із зовнішнім світом.

«Мої роздуми, – сказав він, промовляючи з нагоди щорічної зустрічі з Римською Курією, – ґрунтуються, очевидно, на основоположних і канонічних принципах Курії, на її історії, але також на особистому баченні, яким я, в контексті триваючої реформи, намагався попередніми роками ділитися з вами в промовах».

Святіший Отець навів слова архиєпископа Фредеріка Де Мероде, який у другій половині ХІХ сторіччя займав високі посади в Папській Державі: «Робити реформи в Римі є немовби чистити єгипетського сфінкса зубною щіткою». «Це показує, скільки терпеливості, посвяти й такту потрібно для того, аби досягнути цієї мети, адже Курія – це давня, складна, шанована інституція, що складається з людей, які походять з різних культур, мов та світоглядів, і яка структурно й постіно пов’язана із служінням першості Єпископа Риму в Церкві, тобто, з “священним” служінням, якого бажав Сам Господь для добра всього тіла Церкви», – сказав він.

Тож оскільки «вселенський вимір» служіння Курії походить із «католицькості Петрового служіння», Курія, замкнена у собі, «зраджувала б мету свого існування». Зі своєї природи вона спрямована назовні і на служіння звіщенню Доброї Новини. Як зауважив Папа Франциск, саме беручи до уваги цю «мету служіння», притаманну як Наступникові святого Петра, так і Курії, він, вітаючи на початку жовтня Глав Східних Католицьких Церков, говорив про «першість дияконії».

В світлі давньохристиянських текстів, в яких диякона названо вухами, устами, серцем та душею, а також очима єпископа, Святіший Отець зазначив, що посилання на органи чуття організму з одного боку вказує на сопричастя, символом якого є єдність між органами в одному тілі, а з іншого – допомагає звернути увагу на те, що є зовнішнім. Адже органи чуття є першим зв’язком із зовнішнім світом, «мостом» та «можливістю творити взаємини». Крім того, вони «допомагають нам схопити дійсне та, одночасно, розміститися в дійсному».

«Це дуже важливо, – сказав Папа, – для того, аби подолати оту неврівноважену та руйнівну логіку змов та груп, які в дійсності, не зважаючи на їхні виправдання та добрі наміри, є раковими клітинами, що ведуть до самореферентності, яка проникає також і в церковні організми як такі, так і окремо в людей, які в них працюють. Однак, коли це трапляється, втрачається радість Євангелія».

Далі Святіший Отець поділився думками про ще одну небезпеку, вказуючи на «зрадників довіри», які бувши відібраними для того, щоб «зміцнити тіло та реформу», не «зрозуміли висоти своєї відповідальності», зіпсувавшись «амбіціями та марнославством». А коли їх просять залишити займані посади, оголошують себе «жертвами системи» чи «старої гвардії», замість визнати свої помилки. Поряд з такими існують також особи, яким «дано час, аби повернутися на вірний шлях, сподіваючись, що в терпеливості Церкви вони віднайдуть нагоду для навернення, а не використають її». «Все це, – додав він, – не забуваючи про величезну більшість вірних людей, які трудяться із гідною похвали заанґажованістю, вірністю, компетентністю, посвятою й також з великою святістю».

Отож, повертаючись до образу тіла, Папа підкреслив, що ці «інституційні органи чуття» повинні діяти згідно зі своєю природою та відповідно до своїх завдань. Вони покликані бути в Церкві «немовби вірними чутливими антенами», які передають та приймають сигнал.

Бути «передавачами» вказує на призначення «вірно передавати волю Папи та настоятелів». Слово «вірність», як зауважив Святіший Отець, набирає особливого значення для тих, які працюють в Апостольській Столиці. Але образ антени вказує на такий важливий аспект, як отримування сигналу: «Мова йде про те, щоб збирати запити, прохання, вимоги, волання, радощі й сльози Церков та світу, аби передавати їх Єпископові Риму, щоб він міг ефективніше виконувати свої завдання та свою місію».

«Дорогі браття й сестри, я вдався до вислову “першість дияконії”, до образу тіла, органів чуття та антени, аби пояснити, що саме для того, аби досягнути теренів, на яких Дух промовляє до Церков (історія) й для здійснення мети діяння (спасіння душ), потрібно, більше того, обов’язково треба практикувати розпізнавання знаків часу, спільність в служінні, любов у істині, слухняність Святому Духові та довірливий послух настоятелям», – вів далі Папа, переходячи до представлення різних аспектів діяльності Курії назовні.

Насамперед, йдеться про стосунки з державами, де особливу роль відіграє Ватиканська Дипломатія, що є «щирими й постійними старанням зробити Святий Престол будівничим мостів, миру й діалогу між країнами». Її «єдиним інтересом» є «бути вільною від будь-яких світських чи матеріальних інтересів». «Святий Престол присутній на міжнародній арені, щоб співпрацювати з усіма людьми й народами доброї волі, аби завжди наголошувати на важливості збереження нашого спільного дому від будь-якого руйнівного егоїзму, аби стверджувати, що війни несуть лише смерть і знищення, аби черпати з минулого необхідні повчання для того, щоб краще жити сучасним та надійно будувати майбутнє, зберігаючи його для майбутніх поколінь», – сказав Святіший Отець.

Наступним аспектом є стосунки Курії з місцевими Церквами. За словами Глави Католицької Церкви, взаємини Курії з дієцезіями та єпархіями «мають першочергову важливість». Вони ґрунтуються «на співпраці та довірі», й у жодному випадку не «на вивищуванню чи ворожості». «Отож, орієнтиром для Римської Курії є не лише Єпископ Риму, від якого вона черпає свій авторитет, але й місцеві Церкви та їхні Пастирі в усьому світі, для добра яких вона працює та діє», – сказав Папа, вказуючи також на «велику нагоду для зустрічі», якими є візити ad limina Apostolorum, і на діяльність Синоду Єпископів.

Далі Святіший Отець говорив про стосунки зі Східними Католицькими Церквами, які є «конкретним прикладом багатства відмінностей для всієї Церкви». Він нагадав, як під час вже згадуваної зустрічі з Главами Східних Католицьких Церков було заторкнуто тему обрання єпископів, яке повинно відповідати як автономії цих Церков, так і «духові євангельської відповідальності та прагненню дедалі більше зміцнювати єдність в Католицькій Церкві». «В дійсності, – додав він, – Римська Церква не була би по-справжньому католицькою без неоціненного багатства Східних Церков і без героїчного свідчення багатьох наших східних братів і сестер, які очищають Церкву, приймаючи мучеництва та віддаючи своє життя, лишень би не зректися Христа».

Ще одним аспектом зовнішньої діяльності Римської Курії є екуменічний та міжрелігійний діалог. Щодо першого, то Папа наголосив, що єдність між християнами є «суттєвою вимогою нашої віри», а діяльність Курії в цій ділянці спрямована на «сприяння зустрічі з братом, розплутування вузлів непорозумінь і ворожості, подолання упереджень і боязні іншого, які ставали на перешкоді розгледіти багатство різноманітності та в різноманітності». Врешті, діалог з іншими релігіями будується на трьох фундаментальних орієнтирах, якими є «обов’язок ідентичності, не боязнь іншості та щирість намірів».

Розпочавши свою промову до Римської Курії нагадуванням про те, що Різдво є святом віри, Святіший Отець підсумував її, вказавши, що Різдво пригадує нам про те, що віра, яка не викликає в нас стану кризи, є вірою, що перебуває в кризовому стані, що віра, яка не спричиняється до нашого зростання, – це віра, яка повинна зростати, що віра, яка не викликає в нас запитань є вірою, щодо якої ми повинні запитувати себе; віра, яка не оживляє, – це віра, яку слід оживити, що віра, яка не розворушує нас, є вірою, яку слід розворушити.

«В дійсності, – підсумував Папа, – тільки інтелектуальна чи літепла віра є лише задатком віри, що може здійснитися лише тоді, коли дійде до залучення серця, душі, духа й усього нашого буття, якщо дозволяється Богові народжуватися та відроджуватися у яслах серця, коли дозволяємо Вифлеємській зорі провадити нас до того місця, в якому нас очікує Божий Син, не серед царів та розкоші, але серед бідних та смиренних».

Святіший Отець також вручив своїм співробітникам дві книжки, як різдвяні подарунки. Це були духовні роздуми «Хочу побачити Бога» блаженного Марі Ежена Ґрілу та підручник Апостольської Пенітенціарії про сповідь та відпусти.