Вчитися прощати від щирого серця заохотив вірних Святіший Отець, проповідуючи під час Святої Меси у вівторок, яку особливим чином жертвував за похилих віком людей.

Серед тих, які найбільше потерпають від карантинних заходів, похилі віком люди, часто приречені на самотність, не маючи змоги бачитися зі своїми рідними. Саме до них Папа Франциск скерував свою думку, розпочинаючи Святу Месу в каплиці «Дому святої Марти» у вівторок, 17 березня 2020 року.

«Я б хотів, щоб сьогодні ми помолилися за літніх людей, які особливо страдають в цей період від дуже великої внутрішньої самотності та, іноді, від великих побоювань. Просімо у Господа, щоби був близьким до наших дідусів і бабусь, до всіх похилих віком людей і посилав їм сили. Вони дали нам мудрість, життя, історію. Ми ж близькі з ними у молитві», – сказав Святіший Отець. Завершилося це богослужіння євхаристійною адорацією та благословенням Найсвятішими Тайнами.

«Диявольський скарб»

В центрі уваги проповіді, яку виголосив Святіший Отець, було прощення. Він зазначив, що навчаючи учнів про важливість єдності, Ісус запевнив їх у тому, що коли двоє або троє з них у згоді зберуться і проситимуть про якусь благодать, то буде їм дана. Адже «єдність, мир і дружба» притягає Боже благовоління. В цій ситуації святий Петро запитав про те, як часто потрібно прощати? Адже буває так, що ближній кривдить мене. Ісус відповів на це притчею, з якої випливає, що потрібно прощати «завжди», «сімдесят разів по сім».

«Завжди потрібно прощати. А це не є легким. Бо наше егоїстичне серце завжди прив’язане до ненависті, до помсти, до образ. Всі ми бачили родини, розбиті сімейною ненавистю, що передається з покоління в покоління. Братів, що перед труною батька чи матері не вітаються між собою, бо носять в собі давні кривди… Здається, що прив’язаність до ненависті є сильнішої від любові, і це є, можемо так сказати, “скарбом диявола”. Він завжди вмощується серед наших образ, серед ненависті, сприяючи їхньому зростанню, підтримує їх, щоби нищити. Щоб знищувати все… І, дуже часто, нищить все через дрібниці», – наголосив проповідник.

«Божа недуга»

За словами Папи, в цій ситуації нищиться також образ Бога. Ми забуваємо про те, що Ісус прийшов не для того, щоб засуджувати, але щоб прощати. Бог наш Бог «здатен святкувати з грішником, який наближається, забуваючи про все». Саме так, прощаючи, «Бог забуває про все сподіяне нами зло». І дехто називає це «недугою Бога», Який в цих випадках «втрачає пам’ять».

«І від нас вимагає лише цього: “Чини так само: навчися прощати”. Не нести далі цього безплідного хреста ненависті, образ, отого “ти мені за все заплатиш”. Ці слова не є ні християнськими, ані людськими. Великодушність Ісуса навчає нас, що для того, аби ввійти до неба, ми повинні прощати. Більше того, Він каже нам: “Ідеш на Святу Месу? Якщо ідучи на Месу згадаєш, що твій брат має щось проти тебе, то спочатку примирися, не приходь до мене, тримаючи в одній руці любов до мене, а в іншій – ненависть із братом”. Бути послідовними у любові. Від щирого серця прощати», – підкреслив Святіший Отець.

Умова, щоби увійти до неба

Однак, вів далі Наступник святого Петра, існують люди, які живуть, постійно осуджуючи інших, говорячи погане про людей, очорнюючи колег у праці чи сусідів, а навіть родичів, бо не простили чогось, або ж не можуть простити речі, яка особисто їм не подобається. Натомість, слід пам’ятати про те, що прощення є «умовою для того, щоб увійти до неба».

«Притча, яку розповів Ісус, дуже однозначна: слід прощати. Нехай же Господь навчить нас цієї мудрості прощення, що не є легким. І зробімо одну річ: коли підемо до сповіді, щоб отримати таїнство примирення, запитаймо спочатку себе: а я прощаю? Коли відчуваю, що не прощаю, то не слід вдавати прохання про прощення, бо не буду прощеним. Просити про прощення означає прощати. Ці дві речі завжди разом, їх неможливо відокремити», – сказав Папа, побажавши: «Нехай же Господь допоможе нам зрозуміти це та схилити голову, не бути гордими, а великодушними у прощенні. Принаймні, прощати “з корисливості”. Як так? Прощати, бо якщо не прощаю, то не буду прощений. Принаймні так, але завжди прощення».