Приймаючи настоятелів та працівників Ватиканського Секретного Архіву, Папа Франциск оголосив про те, що вже через рік дослідники отримають доступ до архівів, які стосуються понтифікату Папи Пія ХІІ.

«Церква не боїться історії, більше того, любить її», – наголосив Папа Франциск, приймаючи в понеділок, 4 березня 2019 р., очільників та працівників Ватиканського Секретного Архіву й викладачів Ватиканської Школи Палеографії, Дипломатики та Архівістики. В контексті 80-річчя обрання на Петрове служіння Папи Пія ХІІ, що припадало 2 березня, Святіший Отець оголосив про те, що вирішив від 2 березня 2020 року надати доступ до архівів, які стосуються періоду цього понтифікату.

Постать пастиря з непростого періоду

Папа Франциск, насамперед, вказав на те, що його попередникові Пієві ХІІ випало провадити «Петрів Човен» в «один з найсумніших та найтемніших періодів» минулого століття, позначений Другою світовою війною та післявоєнною відбудовою та відновленням європейських країн. Постать цього Папи, за його словами, «досліджували та вивчали під різними аспектами» і навіть критикували «не без деякого упередження та перебільшення».

«Сьогодні її належним чином переоцінюють, виставляючи в справедливому світлі з огляду на його багатогранні якості: насамперед, душпастирські, але також богословські, аскетичні та дипломатичні», – мовив він, вказавши на те, що працівники Ватиканського Секретного Архіву, а також Історичних Архівів Святого Престолу й Держави-Міста Ватикану від 2006 року з доручення Папи Венедикта XVI займаються інвентаризацією документів періоду цього понтифікату, склавши їм подяку за «терпеливу й ретельну працю».

Відкриття архівів Пія ХІІ

«Ця ваша та ваших колег наполеглива й непроста праця дозволяє мені сьогодні, спогадуючи цю значущу річницю, оголосити про моє рішення відкрити для дослідників архівну документацію, що стосується понтифікату Пія ХІІ, аж до дня його смерті в Кастель Ґандольфо 9 жовтня 1958 року», – сказав Папа Франциск, зазначивши, що датою цього відкриття він обрав 2 березня 2020 року.

За словами Святішого Отця, заслухавши думку своїх співробітників, він прийняв це рішення з душевним миром, в переконанні, що «серйозні та об’єктивні історичні дослідження» зуміють у справедливому світлі та з відповідною критикою оцінити «як славні періоди цього Папи, та, без сумніву, також і періоди великих труднощів, виснажливих рішень, людської та християнської розсудливості, яка декому здається ухильністю, натомість, це були по-людськи вистраждані спроби серед найгустішої пітьми й жорстокості зберегти полум’я гуманітарних ініціатив, прихованої, але активної дипломатії, надії на можливість ефективної відкритості сердець».

«Церква не боїться історії, більше того, воно любить її та хоче ще більше та краще її любити так, як її любить Бог! Тож з таким самим довір’ям, яким відзначалися мої попередники, відкриваю та вручаю дослідникам цю документальну спадщину», – сказав Святіший Отець.

Міцне коріння, щоб спрямовуватися до неба

Дякуючи архівістам за їхню працю, «виконувану в тиші й далеко від сенсацій», Папа підкреслив, що вона є дбанням про пам’ять, яку можна прирівняти до вирощування дерева, «гілки якого спрямовані до неба, а коріння міцно заглиблене в землі».

«Якщо порівняємо це дерево з Церквою, то побачимо, що вона спрямована до Неба, де є наша батьківщина та наш останній горизонт; коріння, однак, заглиблюється в ґрунт самого ж Втілення Слова, в історії та в часі. Ви, архівісти, терпеливо трудитеся над цим корінням, допомагаючи зберігати його живим, щоб також і найзеленіші та наймолодші гілки дерева могли отримувати з нього добрі живильні соки для майбутнього зростання», – зазначив Святіший Отець.