Старозавітний Йов навчає нас, як перетворювати почуття кривди за втрати в непохитне очікування сповнення Божих обітниць. Ця старозавітна розповідь була в центрі уваги чергової катехизи Папи Франциска про старість.

Старозавітний праведник Йов, який є свідком «віри, що не погоджується з “карикатурою” на Бога, але вголос підносить свій протест перед злом, доки Бог не відповість і не об’явить Своє обличчя», став черговою біблійною постаттю, досвід якої Папа Франциск запропонував в рамках циклу повчань на тему старості. На початку загальної аудієнції в середу, 18 травня 2022 р., прозвучали уривки із заключної глави старозавітної Книги Йова, яку Святіший Отець заохотив перечитувати без «упереджень і узагальнень».

Як зауважив Святіший Отець, коли Бог нарешті бере слово, то хвалить Йова за те, що він «збагнув таємницю лагідності Бога, що ховається за Його мовчанням». Натомість, Він дорікає друзям Йова, які вважали, ніби все знають про Бога і про страждання, й прийшовши втішити Йова, почали осуджувати його на основі своїх заздалегідь вибудуваних схем. «Нехай же Бог вбереже нас від цієї моралістської релігійності», – побажав Папа.

«Запалав я гнівом проти тебе й проти обох твоїх друзів, бо ви не говорили про мене по правді, як мій слуга Іов. […] І нехай Йов, слуга мій, помолиться за вас, і я зглянуся на нього, і не заподію вам нічого прикрого за те, що ви не говорили про мене по правді, як мій слуга Іов», – говорить Господь. І ці слова, звернув увагу Наступник святого Петра, можуть вразити нас, бо Йов говорив різкі слова, промовляв розгнівано, але Господь називає їх добрими, бо він не погодився зі ствердженням, що Бог, мовляв, є «Переслідувачем».

«Притча книги Йова у драматичний і зразковий спосіб представляє те, що дійсно стається в житті. Тобто те, що на людину, на сім’ю чи на народ навалюються надто важні випробування, непропорційні з людською незначністю та крихкістю», – сказав Папа, додаючи, що деякі люди отримують стільки лих, що це здається «дійсно надмірним і несправедливим». І всі ми знаємо таких людей, і часто захоплюємося «стійкістю їхньої віри та любові».

«Маю на думці, – пояснив Святіший Отець, – батьків дітей з важкими формами інвалідності, […] або тих, які мають невиліковні недуги чи родича, який поруч з ними… Ці ситуації часто обтяжені нестачею економічних ресурсів. В деяких історичних обставинах здається, що це нагромадження тягарів стає колективним. Як це сталося протягом цих років через пандемію Covid-19 і що тепер стається у зв’язку з війною в Україні».

Чи можемо виправдовувати такі ситуації як «вищі рації природи та історії»? Чи можемо благословляти це з релігійної точки зору як заслужені кари? «Не можемо», – відповідає Наступник святого Петра, додаючи, що існує «своєрідне право жертви на протест» перед обличчям зла, право, яке Бог не тільки надає, але є його спонукою. Протест є «формою молитви». «Боже “мовчання” на початку трагедії означає саме це. Бог не усувається, але на початку дозволяє Йову виплеснути свій протест. Бог вислуховує. Може й ми, іноді, – сказав Папа, – повинні би вчитися від Бога цієї пошани та цієї лагідності».

Врешті, як зазначив Святіший Отець, Йовове визнання віри, що випливає саме з його неустанних закликів до Бога, «доповнюється майже містичним досвідом», що спонукає сказати: «Я чув лише, що говориться про тебе, але тепер на власні очі тебе бачу!». Це свідчення стає «особливо вірогідним», якщо відповідальність за нього бере на себе старість. За словами Єпископа Риму, літні люди бачили багато втрат, були свідками ненадійності людських обіцянок.

«Похилі віком, які знаходять дорогу цього свідчення, яке перемінює почуття кривди за втрату в стійкість очікування Божої обітниці, є незамінною підтримкою для спільноти в тому, щоби ставити чоло надмірності зла. Погляд віруючих, звернений на Розп’ятого, вчиться саме цього», – підсумував Папа, побажавши, щоб всі ми могли вчитися від багатьох дідусів і бабусь, які єднають свою молитву з молитвою Божого Сина, Який на хресті віддає Свою душу в руки Отця.