Патріарх Святослав і майбутнє України
  • Суб, 19/08/2017 - 00:00

Під час Всеукраїнської прощі до Крилоса 5—6 серпня ц.р., в суботу, Блаженніший Святослав, у супроводі владики Володимира Війтишина і його помічника владики Йосафата Мощича та представників обласної і районної влади, відвідав пластовий табір «Сокіл» на Рожнятівщині, архієпархіальний табір в Підлютім та обласний санаторій «Ясень» ім. Митрополита Андрея Шептицького.

Ці зустрічі Глави УГКЦ з дітьми й молоддю відбувалися в невимушеній радісній атмосфері взаємного порозуміння і довіри. Разом з тим вони окреслили певні проблеми розвитку молодіжних організацій, потребу тіснішої співпраці молодіжних рухів і організацій Церкви та суспільства, як і нагальну необхідність її стратегічного планування на найближчі роки.

Нагадаємо, що завдяки Митрополитові Андрею Шептицькому, який подарував у 1924 році частину своєї посілости й дібр у Карпатах — поляну під горою Сокіл, де постав перший український стаціонарний пластовий табір. Як бачимо, УГКЦ служила своєму народові ще тоді, коли українці не мали своєї держави. Нагадаємо також, що 90 років тому цей табір вперше відвідав його фундатор Митрополит Андрей…

Слово Блаженнішого до пластунів

Напевно з останньої згадуваної причини, проповідь під час молебню в пластунській капличці св. Юрія Глава УГКЦ Блаженнійший Святослав розпочав такими словами: «Для мене сьогодні — це особлива і зворушлива хвилина. Я зміг пройти по стопах моїх великих попередників, митрополита Андрея Шептицького і світлої пам’яті патріарха Любомира до цього пластового табору «Сокіл». Вдячний Богу, що уклав мою дорогу так, що я зміг прийти сьогодні до вас, щоб разом бути, разом молитися і разом думати, як нам будувати насамперед власну душу, нашу українську молодь, будувати нашу вільну і незалежну Україну… Як ми навчимося і будемо вміти любити Бога і Україну, тоді ми зможемо кожного дня ставати щораз більше справжніми людьми. Людьми, які здорові і душею, і тілом, любов яких є загартована, випробувана і справжня. Тому, гадаю, саме тут, на цій землі, ми відчуваємо, як Церква і Пласт повинні разом працювати і йти в ногу, аби забезпечити українській молоді можливість навчитися любити…

Гадаю, саме такі пластові табори дають дівчатам і хлопцям нагоду спробувати навчитися любити, поважати одне одного, любити тих, хто поруч і дарує нам себе, свій час, свою увагу, навчитися любити Бога через своїх батьків, наставників, учителів, а Україну через цю землю, на якій ви перебуваєте, через ці гори, природу, яка нас оточує»…

Глава Церкви запевнив пластунів: «У моїй особі ви маєте приятеля, друга, який хоче разом з вами крокувати, бо я теж хочу навчитися любити Бога і любити Україну. І думаю, що ми подаючи руки, на цій дорозі допомагатимемо одне одному. Я хочу запевнити вас, що УГКЦ – ваша мати, вас пригортає і готова дати вам усе, чого ви потребуєте. Мені дуже приємно було почути, що тут, у пластовому таборі «Сокіл» кожного дня служиться Божественна Літургія і майже всі пластуни приступають до Святого Причастя. Це є необхідна пожива, аби вміти любити. Бо той, хто споживає Бога Який є Любов’ю, має силу любити».

На завершення проповіді Глава УГКЦ наголосив на місії служіння Пласту українському народові: «Історія цього пластового табору показує, що цілі покоління тут вчилися любити Україну. Недаремно, коли чергові окупанти окупували цю землю, то передусім заборонили «Пласт», бо розуміли, що звідти виходять свідомі українці, готові навіть своїм життям пожертвувати в ім’я Боже і вільної та незалежної Української Держави. Дякую всім дівчатам і хлопцям, які пішли цією дорогою і стали пластунами, стали на цю дорогу навчання, гартування духу і тіла. Дякую всьому пластовому проводу, наставникам, які взяли на себе великий обов’язок виховувати в любові до Бога і України майбутні покоління. Дякую батькам, що довірили своїх дітей українському Пласту».

Патріарх і діти. Діалог

По закінченні молебня ієрархи й священство відслужили панахиду за пластунами, які віддали своє життя за Україну, які за словами Блаженнійшого Святослава, «дали доказ найвищої любові». По молитовних відправах пластуни влаштували оглядини будівель «Пласту», а згодом гості перейшли до світлиці-музею, де була запланована розмова пластунів з Патріархом. На жаль, модератори зустрічі, можливо через нестерпну спеку, затягнули її: спершу довго розповідали про історію табору владикам і представникам влади (про яку всі знають), згодом показали півгодинний фільм про відвідини табору кардиналом Любомиром Гузаром (про що також відомо), а по цьому запропонували формат «питання — відповіді» з Патріархом Святославом, наголошуючи, що на це «у нас залишилося 10 хвилин».

Звичайно, що питань було більше, ніж на 10 хвилин, але ми зупинимося на цікавих. З першим питанням вирвався симпатик Пласту, викладач ПНУ, який захотів щоб колишнього капелана, який займався душпастирством з пластунами і який тепер є священиком в Стамбулі, повернули назад: «Бо нам треба десантника-капелана, який би побігав, дав під затильник і потім пояснив питання богословські…» На що Блаженніший відповів так: «Я би хотів, щоб в кожному пластовому таборі був добрий і святий капелан. Це завдання я ставлю перед собою і перед нашими владиками». А щодо нових призначень порадив звертатись до генерального капелана Пласту, який є вихованцем Глави УГКЦ, сам пластун і написав богословську працю про духовну опіку Церкви над Пластом ще коли Блаженіший був ректором Львівської духовної семінарії. А закінчив відповідь на це питання так: «Отець Храбатин, вихованець митрополита Володимира, першим зголосився поїхати в Стамбул, бо він підготовлений до такої праці і добре знає мови. Поки що він єдиний в Туреччині… Справді, ми хочемо вибрати з поміж духовних пастирів на капеланів найкращих. Але, повірте мені, найкращих ніколи немає найбільше. Повірте мені, ми хочемо, щоб кожна дитина мала добре християнське виховання і добрі катехитичні основи. Бо найгірше, коли дітей заставляють робити ті речі, яких вони не розуміють. Потрібно робити все свідомо й добровільно. Щоби Пласт належно розвивався і мав добрих духівників — працюймо разом».

Окрім цього Блаженнійший згадав, що він зустрічав пластунів в Краматорську і Слав’янську. І наголосив на потребі розвитку Пласту на сході України, де «сьогодні, як і вся Україна, конче вас потребують».

Наступним було питання виховника «Пласту».

— Що робити, коли ти викладаєшся у виховному процесі й не бачиш результатів своєї праці?

— Нагадаю китайську приповідку. Якщо хочеш побачити результати своєї праці за місяць — посади квітку. Якщо за декілька років — посади дерево. Якщо хочеш побачити плоди своєї праці за десятиліття — виховай людину. Ми з вами є ті, що сіємо, але не завжди ті, що жнемо. Ми сьогодні пожинаємо плоди Пласту, які були посіяні в 20-х роках минулого століття. Тих пластунів називали мрійниками. Вони плодів своєї праці не побачили. Давайте попрацюємо з вами так, щоб майбутні покоління мали і з нашого засіву добрий пожиток.

Один з новиків знову повернув Блаженнійшого до капеланства.

— Один з наших симпатиків зауважив, що кожен священик отримав би хороший поштовх, якщо би в його місячній, квартальній і щорічній звітності стояла графа про співпрацю з пластунами…

— Я також до вас маю прохання: пластуни мають стати невід’ємною частиною парафіяльних спільнот. Якщо пласт захоче стати частиною молодіжної спільноти парафії — парох завжди підтримає, а як не підтримає — скажіть мені. Я з пластом зустрівся в 1991 році в Аргентині. В тій країні, я побачив Пласт, який бере серйозну участь в житті нашої Церкви і пластуни ревно піклуються про християнське виховання. А в українській діаспорі Пласт залишається молодіжним осердям української культури й ідентичності. В Україні ми маємо сьогодні іншу трудність: часті спекуляції на теми «Бог» і «Україна».

Для того, щоб ми мали успішну співпрацю Церкви і Пласту, маємо прикласти зусилля з двох сторін. Таке зближення потребує обопільного руху: як духовенства до пласту, так і пласту до духовенства. Сьогодні я вам декларую відкритість і готовність, так само й очікую від вас позитивної відповіді. Ми будемо намагатися, щоб священик пам’ятав за кожного пластуна на парафії, а Пласт нехай прийде у кожну парафію. Щодо графи, то щиро скажу, що в нашій Церкві немає такої бюрократичної звітності.

По закінченні відповіді владика Святослав запросив до слова наймолодших «Може хтось з дітей має запитання?» (Зазначимо, що найцікавіші питання ставили патріархові саме вони…) І зразу ж почув:

— А коли в кожного куреня буде капелан?

— Коли кожен курінь дасть мені одного семінариста до семінарії, — відповів владика Святослав. — Ми гарантуємо, що Церква виховає вашого братчика і він назад повернеться до вашого куреня як священик.

— Як вам живеться патріархом?

— Якщо чесно, то дуже тяжко. Я живу на валізках. Ось ви таборуєтесь в цьому таборі два тижні, а я таборую по світі багато місяців. Одного разу підрахував, скільки місяців в році я живу в інших людей — виходить більше половини року. А ви ж знаєте, що таборувати не так просто. Потрібно від чогось відмовитися, бо ти у валізку не можеш запхати цілої хати. Але я дякую Богові за постійну нагоду зустрічатися з багатьма людьми. Коли зібралися усі єпископи на вибір Глави Церкви, то вибрали вони наймолодшого. Чого вони так зробили? — До сих пір не знаю (На що владика Володимир з іронією зауважив — То були демократичні вибори!). Так, йде сьомий рік як я на чолі Церкви, але я ще всіх не відвідав. Бачите, до вас приїхав тільки перший раз!

— Війна на сході України. Гинуть люди і заповідь «Не вбий!», як поєднати це?

— Кожний народ має право на свою державу, що є необхідною умовою для повноцінного розвитку кожної людини цього народу. Щоб бути собою. Так само є невід’ємним природним правом боронити життя свого народу, своєї родини і своїх ближніх, як і є священним обов’язком кожної віруючої людини захищати свою Батьківщину. Українці ніколи на нікого не нападали, але впродовж своєї історії завжди мусіли боронитися від завойовників. Ми мусимо зупинити будь-якого агресора, який нищить наш народ, який зазіхає на нашу свободу і незалежність.

 На завершення щирої розмови з пластунами патріарх Святослав попросив представників влади: «Будь-ласка, відновіть залізну дорогу — вузькоколійку. І держава, і пластуни лишень будуть вам вдячні! Я маю право просити про це ще з одної причини. Мій батько походив з Брошнева, а мій дідусь був начальником тої вузькоколійки».

Це викликало в пластунів масу захоплених вигуків і щирі оплески.

***

Того ж дня Глава УГКЦ відвідав архієпархіальний табір в Підлютім «Канікули з Богом», де його зустрічали троїсті музики, роль яких добре виконували отці-духівники табору. А діти-учасники табору заспівали пару християнським пісень для Блаженнійшого і подарували владиці Святославу таборову майку. Найбільш відважні — робили з патріархом селфі. І отці-музики, і діти помітно підняли усім настрій…

Але неймовірна спека не давала спокою, і змусила районну владу Рожнятівщини поберегти здоров’я владик, священства і представників обласної влади і запросили гостей на фруктовий десерт і прохолодні напої. В часі короткого перепочинку Главу УГКЦ розчулила і приємно зворушила голова Рожнятівської РДА Ірина Люклян, яка подарувала йому бойківську вишивку від громади Рожнятівщини…

А патріарха вже з нетерпінням чекали працівники й діти обласного дитячого санаторію «Ясень» ім. Митрополита Андрея Шептицького…

Роман ІВАСІВ