Британський Brexit надав громадянам ЄС черговий раз можливість задуматись про роль ЄС, а тим, хто прагнуть в ЄС – можливість задуматись над питанням: чи дійсно вони хочуть в такий ЄС нездатний вирішувати безпекові проблеми континенту, переповнений лобізму, забюрократизований ліволіберальний ідеологічний проект, яким керують єврокомісари, яких не обирав народ, і де Європарламент – пуста говорильня без законодавчих повноважень.

З одного боку маємо розпач єврооптимістів та їхнє обпльовування британців, мовляв на референдумі перемогли домогосподарки, затуркані, неосвічені обивателі, які хочуть зруйнувати мир і стабільність на європейському континенті, які є всі поголовно ксенофобами, расистами, гомофобами та ще якимось там фобами. А, мовляв, от передова інтелігенція і передова молодь голосували проти виходу Великобританії з ЄС. З іншого маємо суперєврооптимізм єврокомісарів, які майже істерично виганяють Великобританію з ЄС та Берлін з Парижем, які в якійсь істеричні манері пропонують перетворити ЄС на наддержаву, яка, фактично знищила незалежність європейських країн.

Цілком зрозуміло, що спроба перетворити ЄС на такий собі ліволіберальний СССР, принаймні, зараз приречена на поразку. Адже в Європі усе ще існують тверезі політики, які добре розуміють, що зрікатися національного суверенітету на користь незрозуміло чого не варто. Так само, як розуміють і те, що перетворення ЄС на наддержаву загострить до максимуму старі європейські конфлікти – міжнаціональні, міжетнічні, міжрелігійні та породить низку нових. Адже кожна наддержава прагне нівелювати національні, етнічні, віросповідні різниці власного населення.

З іншого боку має парад заяв євроскептиків, які вже приготувалися у своїх країнах під всяку ціну провести подібні референдуми. Часто-густо євроскептицизм підігрівається кремлівською пропагандою і грошима. Але це не відміняє проблему того, в що останніми роками перетворився ЄС.

Якщо сучасний єврооптимізм годується в основному або нереальними очікуваннями та помилковими теоріями, то євроскептицизм має під собою реальне підґрунтя – реальні проблеми у функціонуванні самого ЄС.

У всій цій довкола брекзітовій істериці майже не чути голосів єврореалістів. Людей, які чітко усвідомлюють з одного боку безальтернативність європейського проекту, а з іншого цілу низку проблем цього ж проекту, породжену недолугими, ідеологічно корумпованими ліволіберальними керівниками Єврокомісії.

Реалізм заставляє рахуватись з низкою реальних обставин – загрозою з боку Росії, агресивною політикою ліволібералів, економічними проблемами, породженими недолугою та неетичною економічною політикою, проблеми із міграцією, тероризмом, народжуваністю, свободою слова та віросповідання і т.п..

З цієї низки проблем вимальовується проблема не перезапуску ЄС, а його реальної перебудови на дійсно європейських принципах і засадах, а не на мареннях оскаженілого лівого лібералізму, який є тільки черговим виплодком марксистського мракобісся.

Те що ми називаємо зараз європейською цивілізацією виникло завдячуючи євангелізації європейського континенту. Речі до яких так звикли європейці – свобода особистості, свобода совісті, слова, віросповідання, пошанування культури і традицій власних та чужих, пошанування гідності кожної людини – усе це продукт християнської цивілізації. Без християнства ситуація в Європі, у найкращому випадку, нагадувала б ситуацію в Індії.

Ми мусимо усвідомлювати, що тільки в колі західної цивілізації, яка не відмовляється від свого християнського коріння можливо здійснити ідеал реально найбільш можливого справедливого суспільства, яке шанує власну культуру й традицію, віру й мораль, яке дбає про потребуючих, але водночас забезпечує бізнесу відповідні умови, яке підтримує сім’ю, але не пхається в чоботях в сімейне життя. Ми мусимо, принаймні, спробувати боротися за саме таку Європу, а не за Європу інтересів кількох політиків та їхніх суспільно-політичних утопій. 

о.Орест-Дмитро Вільчинський