Посол Хорватії Аніца Джамич: «Особливу силу отримуємо у щоденній молитві розарію»
  • Втр, 22/02/2022 - 12:29

Розмова з Надзвичайним і Повноважним Послом Хорватії в Україні Аніцою Джамич про поєднання віри та дипломатичного служіння, джерело миру та спокою у час нестабільності й невизначеності, а також набожність до Матері Божої Бердичівської та незвичайні ініціативи у посольстві. 

Пані Аніца, зараз переживаємо непростий час. Що особисто Вам допомагає зберігати спокій?

Так, дійсно, у цей час нелегко жити. Я б сказала: це ще один час випробувань. У цій ситуації майже неможливо не запитати себе: про сенс нашого життя, про завершені завдання та виконані цілі, а особливо про незавершені й нереалізовані. Мир можна вдавати, але істинним є лише мир, укорінений у Бозі. І він триває…

Спокій, який я відчуваю – я вірю, що це благословення і дар, які я отримала завдяки молитвам багатьох – як у Хорватії, так і тут, в Україні, а також щоденній відданості волі Божій. Ми також знаємо, що Бог багато чого допускає, але певно, що врешті-решт він виведе все на Добре, бо Він і вздовж неправильних ліній пише рівно. А ми отримуємо силу від Джерела, Св. Меси, що облагороджує кожну нашу працю.

Особливу силу, я з радістю це наголошую, ми отримуємо в щоденній молитві Розарію, коли наприкінці дня кілька нас молиться разом, по телефону. Молимося разом, ми тут в Україні, а деякі з Хорватії. Чудово бути таким чином пов’язаними з близькими і дорогими людьми, які знаходяться на відстані понад 1500 км! Таким чином вони своїми жертвами, постом і молитвою приєднуються до страждань цього близького нам народу!

Як, на вашу думку, можна поєднати глибоку віру і християнську позицію з дипломатичним служінням?

Дипломатія – це, перш за все, покликання. Я завжди із задоволенням наголошую на цьому, тому що багато хто сприймає це покликання як роботу, добре оплачувану роботу, на якій ти знаходишся в колі шанованих людей, таким чином і сам стаєш важливішим. Насправді це не так. Можливо, раніше так було, але сьогодні від вас вимагається бути готовими до вирішення багатьох питань, а це означає, що ви повинні мати добру мережу з різними контактами, щоб швидко і точно реагувати, коли це потрібно. І мати міцне здоров’я, перш за все психічне.

Зазвичай кажуть, що в основі будь-якої дипломатичної школи лежить домашнє виховання. Перш за все, стриманість у поведінці та реакціях, пристойність в одязі, помірність та відповідність до будь-якого випадку. А потім додаються ще й інші особливості, яких можна навчитися: нелегко бути відкритим і стриманим водночас, доброзичливим і рішучим, ніколи не випускати з поля зору, що ти представляєш позицію країни, а не свою власну, і при цьому залишатися собою.

Перед нами, дипломатами, багато викликів, які вимагають мудрості та розсудливості! А ми, люди серця, кожне рішення розглядаємо насамперед у своєму серці, центрі нашого буття. Не раз я відчувала, що Бог, здавалося б, спостерігає за моїми рішеннями, і що саме вони були правильними й беззаперечними. Але я усвідомлюю, що вони були не плодом мого розуму, а плодом молитов, не тільки моїх, але й багатьох людей, які моляться за успіх моєї місії. Проте пастки підстерігають і нас.

Понад усе марнославство і заздрість. І ми можемо протистояти їм, молячись про смирення та щиро радіючи за успіх інших. Але, хоча це не завжди так виглядає, у цьому покликанні є також і питання сумління, яке вимагає від нас дотримуватися правди та добра. І тоді, для кожної окремої людини, питання в тому, чи готові ми за докором сумління бути неправильно зрозумілими, можливо відчути лінчування ЗМІ, чи навіть відмовитися від цього поклику?

Залишаю це як питання, на яке ще потрібно знайти відповідь.

Тут я дійсно відчуваю, що Любов керує моїм життям, і я підтримую цей дар любові і завжди повертаю його через сакраментальне життя. Я рада, що і тут, серед українців, я знайшла однодумців, з якими можу поділитися своїми християнськими поглядами.

У посольстві Хорватії Ви організували Різдвяну зустріч з безпритульними. Як народилась ця ініціатива? Як Ваші пережиття?

Вже довго-довго, мандруючи світом і виконуючи дипломатичне покликання, я спостерігаю за людьми, які мене оточують. У Франції, де я працювала, я спостерігала за безхатченками. Я дізнавалася про них на уроках французької мови та культури, тому що вони є частиною французької культури, так само як і багато визначних пам’яток цієї прекрасної країни.

Особливо мою увагу привернула одна пара (чи були вони насправді парою – не знаю), яка спала під одним з мостів у центрі Страсбурга. Була зима, і їхнє велике ліжко привернуло мою увагу. Усе було повністю облаштоване — постільна білизна, подушки, ковдри, навіть тумбочка — ніби їх скопіювали з каталогу під той широкий міст. А поглянувши угору, я дивлюся на красиві будівлі, стилізовані, охайні, населені забезпеченими людьми, і цей контраст притягує…

З тих пір я не переставала думати про нас, хто живе впорядкованим життям, і про тих, у кого вже немає вибору, і які живуть життям безхатченків. Бути безпритульним не так вже й жалюгідно саме по собі, але прикро спостерігати за людьми, які втратили гідність. І тільки ми, ті, хто зустрічає безхатченків, можемо повернути їм цю гідність: своєю увагою, посмішкою, ввічливістю… Таким чином і ми теж благословенні.

Запрошуючи безпритульних до себе, я хотіла повернути їм хоча б на якусь годину ту людську гідність і людську близькість, якої вони прагнуть! І дати їм зрозуміти, що вони чогось варті, розуміння, що і їм є, що нам дати - свій досвід, посмішку, настрій... Їжа - це не все в житті, але сідаючи за стіл, часто у товаристві, ми і не думаємо, що може бути інакше..


Зустрічаючись з ними, ми насправді зустрічаємось із собою! Може, тому ми їх уникаємо? Бо ми стикаємося з власними слабкостями, помилковими судженнями, поспішними висновками та винятковістю, яка не є ні людською, ні християнською. Як же тут сказати, що такі зустрічі не збагачують???

Щороку Ви берете участь у центральних святкуваннях на честь Матері Божої Бердичівської. Крім того, разом із працівниками здійснюєте приватне паломництво до Бердичева. Як народилась ця традиція? Що ще об'єднує Ваш колектив, крім праці?

Ми в Хорватії любимо здійснювати паломництва до Марійних санктуаріїв. У нас є кілька дуже відомих, а національний санктуарій Марія Бістрица знаходиться приблизно в 40 км від Загреба. Також є традицією здійснювати паломництва до місць вшанування Діви Марії пішки. Одним із найвідоміших хорватських паломників був блаженний кардинал Алойзіє Степінац, свято якого ми в Хорватії нещодавно відзначали. Про те, що чудеса відбуваються за заступництвом Божої Матері, свідчать численні предмети, залишені як докази (палиці, милиці), багато листів та зображень чудес (зцілення, щасливий результат ДТП….).

До цих місць нерідко здійснюють паломництво за обітницею. Таким чином, багато ветеранів та членів їхніх сімей поклялися, що після щасливого завершення щороку будуть здійснювати паломництво до Марійної святині на знак вдячності за отримані ласки, а передусім – за почуті молитви.

До Бердичева мене завжди запрошували як посла однієї з представлених тут, в Україні, країн. Проте, приймаючи запрошення отців-кармелітів, я стаю паломницею, яка несе свої наміри Матері Божій Бердичівській і передає себе її заступництву. І це не лише моє сприйняття, а й близьких мені людей та співробітників. Оскільки багато хто з них є віруючими, залучити їх до паломництва до Матері Божої Бердичівської було неважко. Це часи, коли ми можемо відчути, як, серед багатьох спільних тем, нас пов’язує і віра, про яку ми часто говоримо. Це особливо помітно у дні, коли ми зосереджені один на одному більше, ніж зазвичай. І ми завжди намагаємося ставитися один
до одного з турботою, уважно та солідарно. А що це, як не християнські принципи?

Крім того, у Загребі, столиці Хорватії, отці-кармеліти є охоронцями святині Матері Божої Реметської, яку ми називаємо Адвокатом Хорватії – Advocata Croatiae. Я багато разів здійснювала паломництва до цього санктуарію, знаходячи відкритість і гостинність отців кармелітів. Так само і тут, я знайшла ту саму турботу про паломників, терпіння і зустріч з розпростертими обіймами.

Дякую за розмову! Нехай Господь благословить Ваше щоденне служіння! 

Розмовляла Аліна Петраускайте

Фото: особистий архів Аніци Джамич

https://kmc.media/Джерело: Католицький медіа-центр