Проповідь Блаженнішого Святослава,
Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви,
у Хрестопоклонну неділю під час Літургії в соборі Воскресіння Христового

Преосвященні владики,
всечесні отці,
дорогі у Христі брати і сестри,

Слава Ісусу Христу!

Вітаю вас з цим воскресним днем, коли всі християни переживають особливе відчуття, передсмак пасхальної радості. Але в цю неділю, коли весь світ зупинився, дозвольте мені привітати всіх тих, які єднаються зараз з нами в молитві за допомогою «Живого ТБ». 

Дозвольте подякувати всім тим, які сьогодні вирішили залишитися вдома. Можливо, це дивно звучить, бо зазвичай батькові хочеться, аби всі діти прийшли до нього додому. Нам так хочеться, аби наш Собор був завжди переповнений, але сьогодні я дякую всім за прояв громадянської і християнської свідомості. За те, що ви в цю неділю залишилися вдома і дбаєте про життя і здоров'я своє і своїх близьких. Сьогодні наш Собор порожній, але, за словами апостола Павла, всі ви, що нині відсутні тілом, але присутні духом. Я зараз відчуваю присутність сотень тисяч людей, які зараз вдома в різних куточках земної кулі святкують святий день і моляться у цю хвилю разом з нами. Виконують цю заповідь Божу - бути з Богом у Його неділю. Нехай Дух Святий, Дух, який вчить нас молитися в надзвичайних обставинах і бути разом тоді, коли фізично мусимо бути один від одного віддалені. Нехай Він навчить нас, як нам правильно жити в цей непростий для людства час. 

Сьогоднішня неділя називається Хрестопоклінною неділею. Сьогодні ми возносимо і ставимо перед очі кожної людини, кожного християнина нашого Розп’ятого і Померлого Спасителя. Сьогодні сповняються слова пророка: «Дивитимуться на того, кого прокололи». Йдеться про померле тіло нашого Розп’ятого Бога, бік якого проколотий і з якого випливає кров і вода. Вода Хрещення і кров Пресвятої Тайни Євхаристії. 

Сьогоднішня неділя це споглядання Розп’ятого. Вона відзначає половину нашого великопосного шляху. Ми знаходимося посередині Великого посту, того часу, який є мандрівкою до Пасхи. 

Але що ми сьогодні маємо пережити, навчитися? Чому ми сьогодні поклоняємося Розп’ятому, споглядаємо нашого померлого на хресті Спасителя? 

Шукаючи відповідь на це питання, давайте заглибимося в історію подорожі Ізраїлю до обітованої землі через пустелю. 

Усяка подорож, особливо та, коли бракує чисто людської певності, є незрозуміла і важка. І каже нам Священне писання, і люди в певний момент почали нарікати на Бога і на Мойсея. Нарікати на труднощі, на ті драконівські обставини, в які завів їх їхній Бог. І для того, щоби спам’ятати людину, щоби показати їй, що не єдиним хлібом вона живе, а життя її лежить у руках Божих, Господь Бог допустив певний досвід болю, страждання і смерті в пустелі. Цей досвід є знаний, як досвід так званих мідяних вужів, пустельних гадюк, які почали жалити людей і люди масово почали вмирати в пустелі. Тоді серед цього нашестя отруйних гадюк Мойсей отримав наказ зробити один жест. Бог йому каже: «Візьми і піднеси перед очима Ізраїлю мідяного вужа. Піднеси його перед їхніми очима». І кожен, хто споглядав на подобу гадюки, яка його кусала, хто дивився на цей образ, навіть якщо був укушений, не помирав. 

Що означав той жест у пустелі? Бог поставив перед очі людини її власний гріх, її власну боротьбу проти себе самої. Господь Бог допоміг зрозуміти тим подорожуючим людям, що джерелом їхньої смерті, не є караючий Бог, який не хоче смерті грішника. А джерелом смерті є зло, яке людина носить у своєму серці. Іншими словами, Мойсей наче поставив дзеркало перед очі людини. Вдивляючись в того мідяного вужа, людина бачила власний гріх. І коли цей гріх розкрити, витягти наяву, зло втрачає силу. Отрута перестає вбивати, а людина, яка визнає, виводить на світло свої лихі вчинки, може лишитися живою. 

Але цей мідяний вуж лише був прообразом хресного розп'яття і смерті на хресті нашого Спасителя. Бо наш Бог захотів об' явити людині таємницю про Себе, розкривши до кінця людині таємницю про неї саму. Бог захотів, аби з Ним сталося все те, що стається з людиною, а з людиною сталося все що станеться з Ним у Пасхальному Таїнстві страждання, смерті і воскресіння.

Бог захотів страждати і вмерти на хресті, щоб поставити перед очима людини її власний гріх, показати їй кінець її власного життя. Через розкриття таємниці смерті людини, Бог об'являє таїнство своєї любові до неї. Показує, що любов Божа до людини сильніша за людську смерть.

Тому кого і що бачимо сьогодні на хресті? Ми бачимо Того, хто взяв на себе людський гріх, його на хресті розп’яв і знищив, увійшов у людську смерть щоби воскреснути. Ми бачимо Христа, що захотів бути смертним як кожен з нас для того, щоб ту смерть знищити. Для того щоби забрати в людини страх перед цією смертю і дати їй зрозуміти, що вона є сотворена для життя, а смерть є лише частиною, досвідом її життя. Смерть кожен з нас мусить особисто пережити. 

Споглядаючи на Того, хто увійшов у людську смерть і її знищив, ми маємо доступ до джерела життя, який випливає з боку нашого Розп’ятого Спасителя. Дивлячись на Розп’ятого Христа, ми бачимо розп’яту людину усіх часів і народів, яка в Бозі отримує надію на життя навіть тоді, коли вмирає. 

"Хто хоче йти за мною, нехай відречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде за мною". Ці слова, які ми чуємо в сьогоднішньому Євангелії, є ніщо інше як правилами християнського життя. Йти за Христом означає бути християнином, і сьогодні в момент вселюдського болю ми бачимо як десятки тисяч людей помирають від злотворного вірусу, спитаймо себе, як нам сьогодні бути християнами в час найбільшої модерної історії пандемії?

Думаю, що Розп’ятий Христос дає нам сьогодні відповідь.

Взяти на себе свій хрест означає дати належну адекватну відповідь тим трагедія і викликам, які переживає нині світ. Що це означає у нашому випадку? Думаю, найперше «взяти на себе свій хрест» означає прийняти ці обставини, але пережити їх по-християнськи.

Можливо взяти на себе свій хрест означає допомогти людям старшого віку не виходити з дому. Як ви сьогодні йдете купляти собі продукти, ліки, поцікавтеся, можливо, ваш сусід чи сусідка – самотня людина старшого віку і немає нікого, крім вас, аби допоміг їй лишитися вдома тоді, коли вона є в потребі. В таких обставинах взяти на себе свій хрест означає сьогодні для християн постукати до самотньої старшої людини, бо купуючи їй хліб, ви рятуєте їй життя.

Можливо сьогодні взяти свій хрест і йти за Христом означає в обставинах, коли громадський транспорт не їздить, допомогти медикам зранку добратися до роботи. Отож допоможіть усім тим, які сьогодні забезпечують життєдіяльність нашого суспільства, мати змогу виконати свій професійний обов’язок. Любіть Бога і ближнього своїми щоденними вчинками, і навіть у таких незвичних для нас обставинах.

«Бо яка користь людині, якщо вона весь світ здобуде, але занапастить власну душу?!»

Я сьогодні звертаюся до нашої влади різних рівнів. У вас сьогодні важкий час. Ви мусите приймати непрості, часом непопулярні рішення, створюєте кризові штаби, аби швидко реагувати на нові виклики, знайте, що наша Церква є разом з вами. Але водночас закликаю вас, оголосіть політичний карантин в Україні. Не приймайте в момент такого болю і страждання людей тих рішень, які потребують всенародного обговорення та загальносуспільної дискусії. Не приймайте таких рішень, які можуть створити соціальну напругу в обставинах коли громадяни мають обмежені можливості висловлювати свою громадянську позицію. А ще більше – не піддавайтеся спокусі за допомогою карантинних заходів здійснювати переслідування чи репресії щодо своїх політичних опонентів. Давайте перед обличчям смертельної небезпеки залишити все те, що нас роз’єднує. Об’єднаймося у служінні нашим людям.

«Хто хоче спасти свою душу, той її погубить, а хто її погубить задля мене, той її спасе».

Цими словами хочу звернутися до наших медиків. Я вчора побачив одну фотографію медика з ранами на чолі і на лиці від носіння захисної маски і засобів захисту. Шановні працівники охорони здоров’я, ви сьогодні є на передовій. Ви ті, що сьогодні віддаєте навіть своє здоров’я та життя, аби врятувати здоров’я і життя хворих людей. Ваша Церква є разом з вами. Ми молимося за вас. Але сьогодні хочу сказати ще більше. Ми зробимо все, аби не настала хвилина, коли ви лікарі будете вирішувати, котра людина буде жити, а котра вмиратиме, через те, що ви не матимете засобів, аби врятувати кожного, хто потребує.

Як у часи Майдану усі греко-католицькі храми, монастирі відкрилися і перетворилися на лікарні, на підпільні шпиталі, якщо буде потрібно, увесь церковний духовний простір стане шпиталями, де ми будемо разом з вами рятувати людські життя. Тільки ви навчіть нас, як це робити. Ми вміємо швидко і добре вчитися, щоби разом з вами рятувати життя людини, яка помирає.

«Яка користь людині, яка світ здобуде, а душу свою занапастить». Що може людина дати за власну душу?

Сьогодні хочу звернутися до заможних людей, людей великого малого, середнього бізнесу. Мабуть, ви сьогодні не можете спати, тому що світова економіка входить у період рецесії. Падають біржі, гроші знецінюються... Я сьогодні закликаю вас вкласти ваші гроші в найкращу інвестицію –порятунок і захист людського життя. Як ви сьогодні відчуєте соціальну відповідальність бізнесу, будьте певні, свої відсотки ви отримаєте. Відсотки, які не дасть жоден банк і жодна акція. Відсотки, які дадуть вам надію на життя вічне і залишать у ваших руках навіть після вашої смерті.

Я сьогодні хочу звернутися до всіх людей доброї волі, віруючих і невіруючих, у цю неділю разом вийдімо на Голгофу, подивімся на Того, кого проколов людський гріх, на Того, хто помер, аби дати нам життя. І там Голгофі ми віднайдемо джерело нашої надії. Бо Розп’ятий Христос нам сьогодні каже: «Дорогі, нічого ще не закінчилося, це тільки початок. Бо смерть – це не кінець, а дорога до життя».

Там ми побачимо Чесний і животворящий Хрест Господній як новозавітнє дерево життя, яке сьогодні розквітає перед нашими очима і разом заспіваймо: «Хресту твоєму поклоняємося, Владико, і святеє воскресення Твоє, до якого прямуємо, славимо. Амінь».

† СВЯТОСЛАВ

Патріарший собор Воскресіння Христового, 22 березня 2020 року