Проповідь Глави УГКЦ на Стрітення 2013 (повний текст)
  • Суб, 16/02/2013 - 15:23

«Бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх людей».

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Слава Ісусу Христу!

 

прослухати аудіо

 

Преосвященні владики, всесвітліші, преподобні, всечесні отці, дорогі в Христі брати і сестри. Найперше хочу привітати сьогодні між нами єпископів-членів Постійного Синоду, владик нашої Церкви. Постійний Синод є одним з найвищих органів управління помісної Церкви Східного обряду. Сьогодні ці владики є тут разом з нами. Ми в Києві маємо чергову сесію Синоду. Я хочу щиро привітати між нами Владику Митрополита Івано-Франківського, Владику Архиєпископа Володимира, також хочу привітати єпископа, який, можливо, подолав найбільшу відстань, щоб приїхати на сьогоднішнє свято. Це є Владика Кен Новаківський з Західної Канади з Ванкуверу. Щиро вітаємо Владику між нами. Між нами є Владика Ярослав Приріз, наш правлячий Архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Також ми вітаємо між нами нашого рідного домашнього Владику, якого всі знають і люблять тут у Києві, Богдана Дзюраха, який є Секретарем Синоду Єпископів нашої Церкви.

 

Ми читаємо у Святому Письмі, що той Бог, у Якого ми віримо, Бог, Який на Синайській Горі назвав Себе Мойсеєві як «Сущий», дуже часто називається у Святому Письмі двома словами: Життя і Світло. «Сущий» означає істинно Живий. Живий, Який є джерелом усякого життя. Все, що живе і існує у сотвореному світі, живе саме через те, що Господь Бог повсякчасно, кожного дня, кожної хвилини подає йому життя. А це життя проявляється як світло. «Господь Бог є Світлом, в Ньому немає ніякої темряви». Про це каже нам євангелист Йоан. «Ось Світло світить у темряві, — каже той самий апостол, – і темрява Його не може обійняти і перемогти». Життя, яке є Світлом для усього, що існує, Світлом розуміння, надії, є Спасінням, бо спасіння це є ніщо інше, як врятувати когось від смерті. Це є спасіння. І очевидно, що тільки Господь Бог – Бог Отець через Сина у Дусі Святому – подає нам життя, світло і спасіння.

 

У сьогоднішньому святі ми з вами бачимо на порозі храму Пречисту Діву Марію, яка тримає в руках сорокаденне Дитя Ісуса. Вона приходить з Ним до храму для того, щоби вчинити за законним звичаєм. В чому полягав цей законний звичай? Вперше, коли ізраїльський народ пізнав свого Бога, як Життя, Світло і Спасіння, це був пасхальний момент, коли Господь Бог врятував від смерті усіх первородних Ізраїля: дітей, а відтак усіх живучих. І з того часу ізраїльський народ розумів, що дитина, особливо первородний хлопчик, це є богопосвячена особа, бо її життя належить Богові, а не батькам. І для того, щоб можна було це життя належним чином прийняти, ним опікуватися, вважати його своїм, потрібно було, начебто, викупити у справжнього господаря того життя ту дитину, принести жертву на знак того, що ця богопосвячена особа сьогодні стає членом людської сім’ї, одним із тих, хто цю жертву повинен у храмі принести. Але ця Пречиста Діва Марія тримає на руках не просто ще одне з багатьох новонароджених дитяток, тримає на руках не просто нове людське життя, вона тримає на руках Світло, тримає на руках Божого Сина, тримає на руках Життя Боже, не сотворене, вічне.

 

У цьому храмі знайшлися дві особи, які могли побачити у тому людському житті вічне Боже Життя і Світло. У сьогоднішньому Євангелії ми чуємо, що праведний Симеон і пророчиця Анна були тими, хто могли побачити спасіння. Тяжко є побачити спасіння, правда? Особливо не легко є побачити справжню, реальну, живу присутність Бога між людьми, впізнати саме Того.

 

Тому пояснює євангелист Лука, що Симеонові Духом Святим було відкрито, що він не помре, поки не побачить спасіння, Спасителя світу. Але пригляньмося ближче до особи цього Симеона. Це є людина, яка перебуває на порозі між життям і смертю. У Книгах Старого Завіту смерть часто описується як країна темряви. Той, хто помирає, начебто відходить в шеол, в ад, що є країною темряви, мряки. Померти означає втратити життя, тобто втратити світло. І ось він, той, який справді перебував на порозі між світлом і темрявою, життям і смертю, як ніхто відчував, що потребує спасіння, бо хто з нас хоче вмирати чи мириться із думкою, що та смерть має бути фактом його життя. Він, перебуваючи на порозі між світлом і темрявою, бачить спасіння і тому вже не боїться відходити у цю країну померлих, тому що знає, що їй приходить кінець. У наших літургійних книгах кажеться, що він, убачивши світло життя і спасіння, яке приходить і являється світові в Особі Ісуса Христа, він іде у країну померлих, щоби благовістити їм, оцьому прабатькові Адамові, що прийшов кінець його життю, його перебуванню у темряві. Смерть є переможена начальником життя. У країні темряви над тими, що сиділи у темряві, і країні смертних світло засяяло. «Бо з нами Бог» — так ми співали у свято Богоявління.

 

Дорогі в Христі брати і сестри, ми сьогодні святкуємо особливе свято богопосвячених осіб у нашій Церкві, тих людей, які справді побачили Світло, які зрозуміли, що в Христі Ісусі є життя і задля нього вартує залишити усяке інше життя, вартує «усякою нині житейською відкласти печаль». Але у сьогоднішньому святі, можливо, чи не найглибше і найкраще Христова Церква відкриває зміст такої богопосвяти, пояснює, що стається з людиною, коли вона залишає все і йде за Христом. Богові посвятитися! З одного боку це означає віддати себе Йому, звернути власне життя до Того, Кому насправді у повні воно по праву належить, бо моє життя є мені дане, я є тільки його опікуном. Моє життя насправді належить Тому, Хто є його істинним господарем, належить Господу Богу. Посвятити своє життя Богові означає віддати Йому це життя, звернути те, що є Його. Але в моменті богопосвяти є й інша сторона. Як тільки людина посвячується Богові і звертає Йому Його, то Бог посвячується людині.

 

Особа Симеона знана в історії, у Церкві його називають Симеон-богоприімець, той, що взяв на руки, прийняв у свої обійми Спасіння, Життя і Світло. Тобто, коли хтось посвячується Богові, то стає богоприімцем, стає носієм життя і світла і благовісником спасіння. Це, можливо, найвища місія, яку Господь може дати у руки людини, дати самого Свого Сина Єдинородного, Який є Світлом для світу. «Христе, Ти єси Світло істинне, що просвічує і освячує кожну людину, яка приходить на світ». Так співає єпископ на середині церкви, коли благословить свічками Божий люд.

 

Ми сьогодні дякуємо Господу Богу за дар життя і покликання усього монашества у нашій Церкві і дякуємо кожному з них, що вони є богоприімцями, а відтак носіями Світла, яке просвічує усіх, хто є в темряві, символом якої є ця свічка, яку ми сьогодні будемо урочисто благословляти.

 

У тій Божественній Літургії ми будемо висвячувати п’ятьох нових священиків і одного диякона для нашої Київської архиєпархії. Священик – це є справді носій Життя і Світла. Він є богопосвяченою особою. Він є носієм Життя. Чому? Тому що у його руки Господь Бог передає служіння Святих Таїнств, тобто тих моментів, коли життя вічне передається людині. Він передаватиме життя, тому його люди зватимуть «отче», «батьку». Тому що він бере участь у батьківстві єдиного Отця, єдиного, кого справді з власної особи можемо звати Отцем, бо Отець є джерелом життя, а ті отці мають бути живими і діяльними, тобто тими, хто живо і діяльно уприсутнюють того Отця і подають життя, а проповідуючи Боже Слово, просвічують Божий люд словом Христової істини.

 

У цей день я хочу закликати кожного з вас і пригадати, що життя кожного з вас належить тільки Богові. Той, хто стає християнином, той іде за Христом. Батьки, пам’ятайте, що ваші діти є найперше дітьми Божими. Їхнє життя у ваші руки довірив Господь Бог, як батьків і опікунів. Чувайте над ними. Нехай Пречиста Діва Марія, той світильник істини, справжня ікона богопосвяченої особи, яку ми споглядаємо у сьогоднішньому святі, буде прикладом для кожної віруючої особи, яка повинна принести світло Христове у цей світ, який чекає на спасіння. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Джерело: http://headugcc.info/