Проповідь Папи на П’ятидесятницю (повний текст)
  • Нед, 19/05/2013 - 11:26

Перемогти страх, відмовитися від власних схем і переконань, щоб відкритися до горизонтів Бога. І сказати «ні» відособленості, винятковості, паралельним шляхам, які несуть поділ, – сказав Папа Франциск у проповіді під час Літургії на Урочистість П’ятидесятниці, яку він очолив вранці 19 травня на площі св. Петра, заповненій прочанами з рухів, нових громад, асоціацій мирян з усього світу, які прибули до Риму з нагоди Року віри. Святішому Отцю співслужили 70 кардиналів і єпископів, а також 400 священиків. Після читання Євангелія Папа сказав:

****

Дорогі брати і сестри,

в цей день ми споглядаємо і знову переживаємо у літургії вилив Святого Духа, посланого Воскреслим Христом на Свою Церкву; подія благодаті, що наповнила єрусалимську світлицю, щоб поширитися по всьому світу.

Але що сталося в цей настільки далекий від нас день, і все ж такий близький, що зворушує нас до глибини серця? Св. Лука пропонує нам відповідь в уривку з Діянь апостолів (2,1-11). Євангелист приводить нас до Єрусалиму, до світлиці, в якій зібралися апостоли. Перше, що привертає нашу увагу – це несподіваний шум з неба, «ніби подув сильного вітру» і наповнив будинок; потім «язики поділені, мов вогонь», котрі осіли на кожному з апостолів. Шум і вогненні язики є точними і конкретними знаками, які торкаються апостолів, не тільки зовні, але і внутрішньо: вони торкаються їхнього розуму і серця. Усі вони «сповнилися Духа Святого», Котрий вивільнив Свій нездоланний динамізм, з вражаючими результатами: «І почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти». Перед нами відкривається абсолютно несподівана картина: збирається величезний натовп і приходить в сум’яття, бо кожен чує, як апостоли говорять його мовою. Всі переживають новий, безпрецедентний досвід: «кожний з нас чує нашу рідну мову». І про що вони говорять? «Про великі діла Божі».

У світлі цього уривка з Діянь мені б хотілося поміркувати над трьома словами, пов’язаними з дією Духа: новизна, гармонія, місія.

1. Ми завжди трохи боїмося новизни, тому що відчуваємо себе впевненіше, якщо тримаємо все під контролем, якщо це ми будуємо, плануємо, проектуємо наше життя згідно з нашими схемами, переконанням, смакам. Те ж саме відбувається у наших відносинах з Богом. Найчастіше ми слідуємо за Ним, приймаємо Його, але до певного пункту; нам важко повністю довіритися Йому, дозволяючи Святому Духу надихати, спрямовувати наше життя, у всіх наших рішеннях; ми боїмося, що Бог змусить нас йти новими шляхами, вийти з нашого найчастіше обмеженого , закритого, егоїстичного горизонту, щоб відкритися до Його обріїв. Але у всій історії спасіння, коли Бог виявляє себе, Він несе з Собою новизну: Бог завжди несе новизну! Він змінює нас і просить повністю довіритися Йому: Ной будує свій ковчег, осміяний усіма, і рятується; Авраам залишає свою землю, маючи на руках всього лише обітницю; Мойсей стикається з могутністю фараона і веде народ до свободи; апостоли, що зі страху закрилися у світлиці, сміливо виходять з неї, щоб проповідувати Євангеліє. Це не новизна заради новизни, пошук чогось нового, щоб подолати нудьгу, як це часто відбувається в наш час. Новизна, яку Бог несе в наше життя – це те, що дійсно дає нам здійснитися, те, що дає нам справжню радість, справжній мир, тому що Бог нас любить і бажає нам тільки добра. Запитаємо себе сьогодні: чи відкриті ми до “сюрпризів Бога”? чи ми закриваємося, зі страхом, перед новизни Святого Духа? Чи маємо ми сміливість йти новими шляхами, які пропонує нам Бог, чи ми захищаємо себе, забарикадувавшись в застарілих структурах, які втратили здатність приймати щось нове? Не завадило б задавати собі ці питання протягом усього дня.

 

2. Друга думка: Святий Дух, здавалося б, створює безлад у Церкві, тому що приносить різноманіття харизм, дарів; але все це, навпаки, під Його дією, є величезним багатством, тому що Дух Святий є Духом єдності, яка не означає однаковості, але повертає всіх до узгодженості. Згоду в Церкві народжує Святий Дух. Одному з Отців Церкви належить вислів, який мені дуже подобається: Святий Дух “ipse harmonia est”. Він є Сама згода. Тільки Він може викликати відмінність, плюралізм, різноманіття і одночасно народжувати єдність. Знову ж, коли ми бажаємо самі робити різноманітність, і закриваємося в тому, що відрізняє нас від інших, у нашій винятковості, ми несемо поділ; а коли намагаємося створити єдність згідно з нашими людським задумам, ми, зрештою, несемо одноманітність, єдиний стандарт . Якщо ж, навпаки, віддаємося керівництву Духа, то багатство, різноманітність, відмінність ніколи не стають причиною конфлікту, тому що Він спонукає нас жити різноманітністю в спілкуванні Церкви. Спільний шлях в Церкві, під проводом пастирів, які володіють особливою харизмою і місією, є знаком дії Святого Духа; церковність є головною рисою для кожного християнина, для кожного руху. Саме Церква несе нам Христа і несе нас до Христа; паралельні шляхи дуже небезпечні! Кожен, хто переступає вчення Церкви і церковну спільноту – говорить апостол Іван у другому Посланні – кожен, хто переступає (proagon) та не перебуває в них, не має Бога(пор. 2Ін 9). Тому запитаємо себе: чи відкритий я до згоди Святого Духа, долаючи всяку винятковість? Чи дозволяю я Йому вести мене, живучи в Церкві і з Церквою?

3. Останній пункт. Стародавні богослови говорили: душа – це свого роду вітрильний човен, а Святий Дух – це вітер, що дме у вітрила, щоб змусити його йти вперед; імпульси і спонукання вітру є дарами Духа. Без Його поштовху, без Його благодаті ми не йдемо вперед. Святий Дух дає нам увійти в таємницю живого Бога і рятує нас від небезпеки гностичної Церкви – Церкви «обраних просвітлених – і Церкви самодостатньою, закритої в своїй огорожі; Він спонукає нас відкрити двері, щоб вийти, щоб звіщати і свідчити добре життя Євангелія, щоб повідомляти радість віри, зустрічі з Ісусом. Святий Дух є душею місії. Подія, що сталася в Єрусалимі дві тисячі років тому, зовсім не далеко від нас: це факт, що стосується нас, що стає живим досвідом в кожному з нас. П’ятидесятниця єрусалимської Світлиці – це початок, початок, який триває. Святий Дух – це дар Воскреслого Христа головним чином Своїм апостолам, але Він бажає, щоб цей дар досяг усіх. Ісус, як ми чули в Євангелії, каже: «І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки» (Ін 14,16). Дух Паракліт, «Утішитель» дає мужність йти дорогами світу, несучи Євангеліє! Святий Дух дає нам побачити і спонукає нас іти до периферій життя, щоб звіщати там життя Ісуса Христа. Запитаємо себе, чи схильні ми замкнутися в собі, у нашому звичному колі, чи дозволяємо Святому Духу відкрити нас до місії. Згадаймо сьогодні ці три слова: новизна, згода, місія.

Сьогоднішня літургія – це велика молитва, яку Церква разом з Ісусом підносить до Отця, щоб Він знову вилив Святого Духа. Кожен з нас, кожна група, кожен рух, у згоді Церкви, нехай звернеться до Отця, щоб випросити цього дару. І сьогодні, як під час свого зародження, разом з Марією Церква закликає: «Veni Sancte Spiritus! – Прийди, Духу Святий, наповни серця Твоїх вірних і запали в них вогонь Твоєї любові! ». Амінь.

 

Джерело: http://popefrancis.org.ua