Рефлексія на біль війни і славу Хреста
  • Чтв, 09/02/2023 - 21:45

Милістю Божою, я мав чудову нагоду пройти частину програми «Великі книги Заходу», а згодом і викладати її. Історія, яка глибоко упокорила мене – хоча мені часто не вдається поводитись чеснотливо – була «Іліада» Гомера. Найперше ця книга є не стільки розповіддю про Троянську війну, скільки про злобу Ахілла та спустошення, яке вона принесла йому і іншим.

Минулого року хресний батько нашої п’ятої дитини (отець Михайло Димид разом зі своєю чарівної дружиною – Іванкою, хресною матір’ю нашого першого сина) втратив свого сина Артема, який захищав свою батьківщину Україну від навали російських орків. Для мене, батька семи дітей, це був невимовний біль і жаль. Приблизно в той же час я дуже емоційно переживав усі звірства, вчинені російськими солдатами в Бучі. Я був розлючений і збентежений — накидався й звинувачував на всі боки. Справді, я принизив себе до неконтрольованої та гіркої люті Ахілла. Я навіть не міг висловити слів співчуття, окрім як поставити емоджі «розбите серце» під дописом у Facebook, що повідомляв про смерть Артема. Потім, як це часто буває, на місце люті прийшов страх: я боявся сказати щось недоречне і хотів, аби їхня, дорога мені, сім’я мала можливість оплакати втрату та розпочати дорогу зцілення, яка може завершитись лише на Небесах, «де кожна сльоза буде витерта» (Одк. 21,4).

Минуло ще трохи часу, і я мушу відреагувати на цю несправедливу війну та смерть Артема. Прошу Бога, щоб своїми словами я міг виразити ту «більшу за життя» хоробрість, яку продемонстрував Артем.

Поетика є четвертою галуззю логіки, а логіка, в свою чергу, це і наука, і мистецтво досягнення істини. Згідно силогізму маємо такий порядок (але не рейтинг важливості) наук: точні науки, діалектика, риторика і поетика. І хоча поетика стоїть в кінці цього переліку, їй вдається виразити істини про дійсність і людську природу, як частину цієї дійсності, зворушуючи найглибинніші частини серця. Істина є значно, значно вищою від того, що включає в себе ідольське сприйняття «науки» сучасною людиною. Жодна сучасна емпірична наука не може ні сприйняти, ні висловити чим є краса – те, що при сприйнятті приваблює. Уявімо, яку красу побачив у Джульєтті Ромео, коли з тугою висловив ці дивні слова: «Що за дивне світло? Там, певне, схід. Сама ж Джульєтта – сонце» (ІІ, 2. /Переклад О.Грязнова/). Яка природнича наука могла б наблизитись до захоплення істиною, добром і красою?

Шекспір добре знав Платона, адже Ромео порівнює Джульєтту з Сонцем – метафоричним зображенням найвищої з Форм (Ідей) Платона – Добром («Держава»: «Алегорія печери»). Ним є не лише те, що ми бачимо (дивлячись на сонце ми наражаємо свої очі на небезпеку), але також те, завдяки чому ми бачимо – розуміємо – усі речі. Джульєтта була для Ромео втіленням досконалості. К.С.Льюїс також добре знав Платона: «Я вірю у християнство так само як я вірю у те, що зійшло сонце. Не лише тому, що я його бачу, але також і тому, що завдяки йому я бачу все інше».

Саме тому ми використовуємо поетику, щоб отримати хоч мале розуміння сліз матері Артема, коли вона співала йому останню колискову при його труні. Справді, сприйняття «Іліади» через лінзи творчості встановлює вираження такої правди, що дар богів (Бога) без їхньої (Його) надприродної допомоги (благодаті) не може досягти нічого. Правди, які нам допомагає пізнати поетика, не є історичними правдами – ми читатимемо про смерть Артема досить легко, хоч і болісно. Але чи знатимемо ми про життя Артема і те як він жив, і якою людиною був…емм, є?

Поетика повідомляє нам про моральні правди – правди про мужність, самопожертву, відданість тощо – усі з них були продемонстровані життям Артема. Поетика навчає нас, підносячи, за Толкіном, «дзеркало для людини» — одне з основних призначень казок і міфів. Честертон нагадує нам:

«Казки більше ніж правдиві не тому, що кажуть: дракони існують, а тому, що говорять нам, що їх можна перемогти».

Орки повинні бути переможеними. Міф допомагає на дорозі до розуміння, Лоґос допомагає знати. Цитуючи Толкіна з (різних частин) «Володаря перснів»:

«Так, я знаю. Це все неправильно. По правді, ми взагалі не мали б бути тут. Проте, ми тут.
Це як в тих чудових історіях, пане Фродо, в тих, що справді важливі. Сповнені темряви і небезпеки вони. Іноді, ти навіть не хочеш знати завершення, бо хіба ж воно може бути щасливим? Як міг би світ повернутись до попереднього стану, якщо так багато зла трапилося?
Але зрештою, та тінь – вона минає. Темрява мусить зникнути. Новий день настане. І коли засвітить сонце, воно світитиме ясніше. Це були ті історії, що запам’ятались, ті, які мали значення. Навіть, якщо ти був надто малим, аби їх зрозуміти.
Але я думаю, пане Фродо, що тепер я розумію. Тепер я знаю. Народ в тих історіях мав безліч можливостей повернутись назад, проте вони не вертались. Вони продовжували йти, бо було щось, що їх тримало.
…В цьому світі таки є щось добре, пане Фродо… І за нього варто боротись.»

Гнів – отруйний плід гордості – є нищівним. Страх і гнів керують Путіним, коли він б’ється проти вітряків НАТО та «українських нацистів» і видають його ахіллесовий синдром та оголюють слабку п'яту... і окови нищення епічні: від них страждають усі – не виняток і самі росіяни. Святий Тома Аквінський вчить, що сприйняття реальності залежить від чесноти смирення:

«Смирення стримує наші прагнення від нерозсудливих бажань до великих речей: тоді як великодушність спонукає розум до великих речей, згідних з розсудливістю» («Сума теології», II-IIae Q161 A1). Путін не покірний і тому він націлений на те, що нижче за нас, як людських істот: він не герой для російського народу тому, що він діє не доброчесно, а підло. Путін не великодушний (μεγαλοψυχία – «велика душа») лідер: його душа зменшилася, як і душа Ґоллума. На жаль, Путін володіє руйнівною силою Саурона – так само незграбно й без розбору.

Гріх завдає шкоди не лише грішникові, але й незліченній кількості інших людей. Скільком з нас потрібно, щоб Путін нагадав часто забуту правду, що вчинки мають наслідки, а погані вчинки мають погані наслідки? Скільки з нас забуває, що розруха, яку несе аморальна поведінка є не просто сліпою долею, але Божественним провидінням? Першою жертвою війни є правда, а тому і великодушності дуже не вистачає під час війни. Ось чому герої настільки життєво важливі. Тому Україна, втративши в Артемі одного із синів, придбала героя. Дійсно, багато героїв. Небесна сотня. Битва в Дебальцево. Зґвалтовані жінки і діти в Бучі. Замордовані полонені. Невинні жертви серед цивільного населення. Ці люди, які перенесли величезний біль, є тим, що обов’язково освятить Україну – її народ і її землю. Україна витримає, проходячи через чергову в довгому списку маніфестацію Хреста, а ми можемо лише з подякою схилити наші голови, здаючись слабкими, повторюючи Геттісбурзьку промову Лінкольна: «…ми не можемо ні присвятити, ні освятити, ні вшанувати цю землю. Хоробрі чоловіки, живі і мертві, які билися тут, вже освятили її, і не в нашій слабкій владі що-небудь додати або відняти».

Про героїзм невинних жертв неймовірно озлобленого путінського націоналізму українські кобзарі оспівуватимуть віками. Війна не для прослави, а ще менше мали б бути прославлені гордість, злість та страх – рушії війни. Безглуздо є «облачати» східні ікони Христа чи Його Матері з ракетними установками Javelin, щоб випросити у Бога підтримки у війні. Відважним чоловікам і жінкам – хоч вони й мають власні вади та слабкості – які кладуть життя за свої сім’ї і народ, слід віддати належну честь і ніколи не забувати їх. Їхні історії мають одушевляти наші життя. Артем просив у Подателя дарів про ласку використати добре свої таланти та Богом дані дари і, без сумніву, так і зробив. Артем не помер даремно, він задіяв свої дари і таланти, щоб продемонструвати нам, нам - які такі повільні до розуміння - що гріх гордості та злості руйнує людину, руйнує також і інших, та що такий гріх не мине безкарно в Бога, який наказує людині жити чеснотами.

Останнє слово за вірою, релігійною вірою навіть в часи війни. Де б і коли б вона не розпочалася: в різних формах і виявах, в кожній культурі, серед усіх людей через всю історію релігійна віра була взаємодією між людським і трансцендентним. Релігійна віра є нашим контактом з надприроднім. Це те, чим є справжня релігійна віра, в той час як моралістичний, терапевтичний деїзм – який плодить підробне смирення та розмиває межу між добром і злом через ідеологічні зобов’язання та нарцистичні, племінні примхи – не є просто фальшивою релігією, а взагалі не є релігійною вірою. Така підробна релігійна віра — це не більше ніж правила респектабельності та ідеї для самовдосконалення з відтінком сентиментальної духовності. І не є так, що ця «одіозна підробка» знищила Артема. Радше це Артем прийшов знищити її.

Написання цього тексту стало катарсисом… Тепер я здатний оплакати смерть Артема та плакати над цієї сім’єю і друзями, і в той же час я проливаю сльози радості за те життя, яке він прожив, за стійкість та обіцянку України. Вічна Йому Пам’ять! Вічна Слава Герою!
Слава Навіки Богу!
Слава Україні!
Героям Слава!

Довідка: 18.06.22 Старший матрос ССО Артемій Димид, позивний «Курка», загинув біля села Біла Криниця, Березнегуватського району, на межі Херсонської і Миколаївської обл.

Доктор Олександр Січ, професор фізики, Державний Університет Кеннесо (в штаті Джорджія, США)