Ще один замах на Івана Павла ІІ. Джордж Вайґель
  • Втр, 02/08/2022 - 12:56

13 травня 1981 р. Папа Іван Павло ІІ у папських апартаментах обідав з др. Жеромом Леженом, відомим французьким педіатром та генетиком, який ідентифікував хромосомну аномалію, що спричиняє синдром Дауна.

Др. Лежен був визначним захисником життя, і двоє чоловіків обговорювали ініціативи, які міг би реалізувати Ватикан, щоб просунути справу життя через здорову моральну теологію, проінформовану найкращою сучасною наукою, а також через громадську політику на підтримку культури життя. Не важко уявити, що Іван Павло ІІ і др. Лежен також обговорювали те, що у енцикліці «Evangelium Vitae» від 1995 р. Папа назве роз’їдаючою «культурою смерті». Іронія, звичайно, полягала в тому, що через кілька годин після цього обіду, одна із форм культури смерті самоствердилась, коли Мегмет Алі Агка вистрелив у Івана Павла ІІ на площі св. Петра.

Обідня бесіда між двома геніальними чоловіками вплинула на створення двох нових інституцій у Римі: Інституту Івана Павла ІІ для вивчення подружжя та сім’ї, з центром у Папському Латеранському університеті, та Папської академії «За життя». Академія мала стати внутрішнім аналітичним центром Ватикану, в якому чоловіки і жінки доброї волі з усього світу могли разом працювати для побудови культур, здатних плекати життя, а особливо життя найслабших і найбільш вразливих. Інститут, в свою чергу, мав стати високооктановим інтелектуальним центром для віднови католицької моральної теології у двадцять першому столітті та третьому тисячолітті. Обидві ініціативи стали особливим даром Івана Павла ІІ вселенській Церкві.

Інститут Івана Павла ІІ процвітав впродовж трьох десятиліть, навчаючи покоління теологів, які присвячували себе обґрунтуванню католицької моральної теології у здоровій та сучасній філософській концепції людської особи, водночас відцентровуючи католицькі моральні роздуми щодо цінностей та блаженств (Велика хартія вольностей католицького морального життя). Інститут, що базувався у Римі, швидко відкрив дочірні інститути по всьому світу, найбільший з яких базувався у Вашингтоні, ДК. Візит до кожного з цих академічних центрів був наче входженням до світу великої теологічної пригоди, сповненого чоловіків і жінок, які апостольськи віддані наверненню культури, в якій живуть.

Усе це викликало жах серед домінуючих католицьких теологічних гільдій того часу, які виявились у ямах сипучих пісків із концепцій моральної теології шістдесятих років, в яких не існувало моральних абсолютів, ніщо не було вічним злом, а моральне життя вважалось тривалими дискусіями за участю коливальних етичних норм, суспільства та совісті індивіда. Не слід сумніватись, що на цей анорексичний теологічний проект великий вплив мала сексуальна революція. І не занадто різко буде припустити, що «пропорційність» (як назвали цю дискусійну модель морального життя) розвинулась у форму капітуляції перед цим культурним цунамі.

Зараз ці гільдії чинять свою помсту.

У 2021 р. Папська академія «За життя» стала спонсором конференції, підсумки якої були опубліковані Ватиканським видавництвом у книзі під назвою «Теологічна етика і життя: Писання, традиція і практичні виклики». Ця книга пропонує не менше, ніж радикальну зміну того, що Церква навчає про моральне життя: «зміну парадигми», як це подає один із авторів, яка закріпить пропорційність (і її відмову визнати, що деякі речі є просто неправильними, крапка) як офіційний метод морального обґрунтування Церкви. Такий крок, звичайно, означав би відкинення вчення св. Папи Павла VI у енцикліці «Humanae Vitae» від 1968 р. та вчення св. Папи Івана Павла ІІ у енцикліці «Veritatis Splendor» від 1993 р. та вище згадане «Evangelium Vitae». Дискусій про таке відкинення впродовж останніх років не бракувало, однак, у відновленому Інституті Івана Павла ІІ у Римі (обгортка від того, чим він був) та римському Папському григоріанському університеті під керівництвом єзуїтів.

У свій характерний спосіб, як «Humanae Vitae», так і «Veritatis Splendor» та «Evangelium Vitae» відкидали пропорційність як таку, що суперечить євангелії та справжньому людському розумінню морального життя. Усі три енцикліки спонукали домінуючі теологічні гільдії на Заході звиватись з презирством і кипіти від люті. А, відповідно до нещодавніх повідомлень медій, ці гільдії зараз чинять тиск для створення нової папської енцикліки: такої, яка б завела Церкву в обіцяну землю морального «розрізнення», що лежить «поза межами» того, що пропорціоністи тепер висміюють як «чорно-біла моральність», «ригоризм» та «фундаменталізм» Івана Павла ІІ.

Без сумніву, одного замаху на папу, вчення і приклад якого оживляє живі частини світової Церкви, було достатньо.

Джордж Вайґель, First Things, 27.07.2022