Шлях додому: поради о. Олега Харишина на Великий Піст
  • Нед, 11/02/2018 - 10:26

Християнин, який спостерігає не тільки зовнішній світ, але і внутрішній, духовний – потребує митей переусвідомлення. Саме піст є тою гарною нагодою, щоби звірити свій духовний компас із Божим і відкорегувати напрям своєї життєвої дороги, перепитати Бога:  чи я на вірному шляху?

То зробімо це!

Питай і перепитуй

“Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?”(Мт. 11:3)

Як бачимо, Йоан знає, але не боїться перепитати Ісуса ще раз, аби перевірити правильність своїх міркувань.

Піст – нагода стати справжнім. Ми стаємо перед дзеркалом і бачимо себе. Спитаймо Бога: чи те, що я бачу зараз – це я справжній?

Дуже важливо пам’ятати, що коли ми виштовхуємо із свого життя речі, які здаються нам вагомими, але насправді такими не є  – починаємо помічати те, що за задумом Бога є важливим і потрібним для нас – те що будує нас справжніх. І, звільняючи простір свого серця, починаємо усвідомлювати на скільки нам Його бракувало, на скільки ми Його потребували.

Це називається внутрішньою духовною дисципліною – людина опановує сама себе.

Від Вавилона до Єрусалиму

Над вавилонськими ріками, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон.

На вербах, серед нього, повісили ми наші гусла.

Бо там пісень у нас просили ті, що в неволю нас забрали, просили радости у нас тії, що мук нам завдавали: «Співайте нам пісень сіонських!»

Як нам пісень Господніх на чужій землі співати? (Пс. 137: 1-4)

 Власне, на початку цього шляху, дуже важливо усвідомити, що я в неволі – у своїх немочах і гріхах. Там де я є – місце страждання і сліз. І неволя в кожного своя.  Блудний син злякався тих свиней та стручків, які вони їли, і саме цей страх став вирішальною рушійною силою у його поверненні додому.

Нині маємо нагоду віднайти свій шлях додому, вернутися до рідного краю. Але є одна проблема: довге перебування у неволі може витерти із пам’яті смак справжнього життя та власної ідентичності. Тому пробуймо подумати над такими запитаннями і даймо чесну відповідь на них:

Чи я ще пам’ятаю Батьківський дім?

Чи я ще вмію любити, прощати?

Чи я не забув Пісню Сіонську”?

Відповідь на них – вказівник на нашому духовному шляху.

 Святість – перша необхідність

Впродовж посту ми очищаємо свій духовний зір, слух і серце та, водночас, –  стаємо чутливими на дію Бога. Роблячи маленькі кроки аби наблизитись до Нього, ми наближаємось також і до своєї святості.

Одного разу Матері Терезі з Калькутти поставили таке питання: “Всі вас вважають святою. Чи вам не важко, чи не є тягарем для вас те, що усі вважають вас досконалою?”. А вона журналістові відповіла так: “Святість це не є розкіш, це є перша необхідність”.

Ми маємо прагнути святості.

В чому кого осудиш – в тому сам будеш

Настанов на піст є чимало: очищення душі, смирення, тиша, милостиня та інші. Але яку із них можна назвати особливою? – “Не осуджуй ближнього”.

Всі наші немочі приходять до нас через ворота, які відчиняє осуд. Навіть якщо ти слабкий в молитві і тобі важко стишити своє серце – не осуджуй, і ти не розминешся із своєю нагородою. Бо гріх співрозмовника нам відомий, але його зусилля в покаянні – ні. Суд належить лише Богові, тому відділяйте зло людини і вірте в її доброту.

Як відрізнити осуд від викладення фактів? Колись вл. Ігор Возьняк виділив кілька простих критеріїв. Їх лише два:

  1. Чи ти говориш про людину з любов’ю?
  2. Чи бажаєш добра цій людині?

Не осуджуй, а прийми. Бачачи в своєму ближньому 10 поганих рис і лише одну добру, довірся Богові і скажи: ”Боже, я знаю лише цю одну добру рису, а ті 10 – це Твоя справа.”

Бог говорить тисячі слів, нічого не кажучи

Молитва, особливо в часі посту – страшний суд для нас. Бо чим більше ми молимося – тим більше усвідомлюємо як ми, насправді, далеко від Бога. Він запалює всередині людини могутній вогонь, який палить все на своєму шляху, але не спалює саму людину, а лише її немочі – весь той гармидер, що в душі.

Можна скласти собі довге і складне молитовне правило на час посту, але протягом такої молитви так ні разу і не зустріти Христа. Тому моліться як молитесь, але робіть це щиро, особливо зараз. З часом побачите, як самі захочете більшувати глибину цих зустрічей. Бо справжня молитва не помічає часу.

Будьте уважні і зупиніться на хвилю кожного разу перед молитвою для того, щоби ще раз собі усвідомити хто ви і з ким зараз розмовлятимете. Постаньте перед Богом таким, яким ви є – з усіма своїми плюсами і мінусами. Бог і так їх знає.

Пам’ятайте: молитва дає сили прощати і не осуджувати. Це могутній щит духовного життя і віри.

Почни і побачиш:  це світло після ночі, полегшення після тягару, свобода після неволі. Після цього не зможеш не прагунти посту…

 

Довідка:

9 лютого у Львові відбулась зустріч для молоді на тему “Чаювання з Богом: постіть з радістю”, організована ЛМГО “Українська Молодь – Христові”.

Гість – о. Олег ХАРИШИН, настоятель студентського храму Покрови Пресвятої Богородиці,  м. Тернопіль, засновник спільноти “Українська молодь – Христові” у Тернополі.

Ірина ВЛАДИМІР


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць