Яка різниця між стриманістю, цнотливістю і невинністю?

Цнотливість – це чеснота, яка вберігає любов від егоїзму і допомагає їй бути чистою. Якщо до невинності покликані ті, хто не перебуває в шлюбі, то до цнотливості покликані всі люди, які живуть у шлюбі або в безшлюбності. Цнотливість позначає цілісність особистості, коли помисли відповідають вчинкам. Цнотливість означає повну цілісність сексуальності в людській особистості і, таким чином, внутрішню єдність людини в її тілесному і духовному бутті (ККЦ, 2337). У розумінні Церкви цнотливість рівнозначна чистоті любові. Усі люди покликані до любові чистої, так щоб їх вчинки не були сурогатом справжньої, безкорисливої любові. Виховувати дітей у цнотливості означає виховувати в них здатність любити по-справжньому, не поступаючись схильності вважати іншу людину предметом насолоди. Наша здатність любити часто потрапляє в пастку того, що святий Іван називає похіттю плоті (1 Ів. 2,16). Цнотливість – це внутрішня свобода, яка не дозволяє людині потрапити в рабство похоті плоті. Мається на увазі духовну боротьбу: відкидання нечистих помислів, подолання спокус, відмова від дій, які оскверняють людське тіло і вносять безлад в сокровенну сферу людини. Як свідчить Катехизм Католицької Церкви, «цнотливість вимагає, щоб людина навчилася володіти собою. Це частина підготовки до правильного користування людини свободою. Альтернатива зрозуміла: або людина володіє своїми пристрастями і знаходить спокій, або вона дозволяє їм панувати над собою і стає нещасною» (2339).

Подружжя також покликане до цнотливості, тобто до чистоти любові, що захищає його від можливих сурогатів. Подружній цнотливості суперечать деякі дії, які практикуються в інтимному житті: вони не тільки не є актами любові, але і загрожують самій любові. Цнотливість – це загальна доброчесність, яка проявляється по-різному, залежно від життєвого статусу. Для людини, що обрала безшлюбність заради Царства Небесного або склала монашу обітницю, цнотливість рівноцінна повному стриманню. Будь-яка людина, яка не перебуває в шлюбі, покликана до абсолютної стриманості. Інтимні стосунки з людиною, яка не є подругом, завжди будуть гріхом проти заповіді «Не чини перелюбу». У християнському шлюбі цнотливість не є синонімом стриманості, але в деяких випадках стриманість стає проявом здорового розуму. Наприклад, природні методи планування сім'ї – єдині прийнятні для християн – передбачають більш-менш тривалі періоди стриманості, коли чоловік і жінка, бажаючи відповідально підійти до народження дітей, відкладають зачаття, стримуючись у сприятливі для зачаття дні. Є й ситуації, коли чоловік і жінка з вагомих причин змушені повністю відмовитися від дітонародження, наприклад, через серйозну хворобу: тоді вони теж повинні утримуватися. У будь-якої подружньої пари, натхненій справжнім коханням, існують періоди стриманості – більш-менш тривалі. Ці періоди стають благодатним моментом для взаємного зростання в любові-самовіддачі, в повазі та чуйності один до одного.

 «Невинність» в повсякденному сенсі позначає стан невинності, коли людина ще не мала сексуальних відносини. У цьому випадку йдеться про фізіологічну невинність. У найбільш вузькому сенсі невинність означає, що людина жодного разу в житті не порушила шостої заповіді. Існує також моральна невинність. Таку невинність можна не тільки повернути, а й вирощувати. Не випадково святий Августин, кажучи про Марію Магдалину, що ототожнюється з грішницею, стверджував, що після зустрічі з Господом і покаяння її по чистоті перевершила тільки Діва Марія.

«Невинність», «дівоцтво» може бути синонімом добровільної безшлюбності. Слово Боже рясно підтверджує, що дівоцтво відіграє особливу роль у домобудівництві спасіння. Діва Ізраїлева, про яку часто говорять старозавітні пророки, символізує вірність і любов до Бога. З приходом Христа Діва Ізраїлева іменується Церквою, а саме дівоцтво стає есхатологічною реальністю, яка знайде повний сенс тільки в останньому, остаточному здійсненні месіанського шлюбу народу зі своїм Господом. «Христос полюбив Церкву і видав себе за неї», – говорить апостол Павло (Еф. 5,25). Звертаючись до громади Коринту, Павло бажає представити її Христові «дівою чистою і непорочною» (2 Кор. 11,2).

Дівоцтво набуває особливої краси та особливого значення в образі Пресвятої Діви Марії. У ній були благословенні та обдаровані великою духовною плодючістю ті численні чада Церкви, які зробили вибір на користь безшлюбності заради Царства Небесного.

Дівоцтво не є велінням Господа: «Щождо дівиць, то наказу Господнього не маю, а даю раду як той, хто завдяки милості Божій гідний довір'я», – пише апостол Павло (1 Кор. 7,25). Це не припис, а особисте покликання від Бога, особливий дар. Основа християнського дівоцтва – Царство Небесне: «Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано» (Мт. 19,11) – говорить Господь. Безшлюбні – продовжує апостол Павло – передбачають стан воскреслих з мертвих, коли всі будуть подібні до ангелів.