Достойні та доброчесні черниці та ченці, дякую Богові, що зібрав нас, дуже охочих на молитву, в цьому храмі перед святом Стрітення. Молимося велику Вечірню з Литією, зрештою, дуже любимо цю молитву добового кола з глибокими богословськими текстами, повну гарних мелодійних та чудових наспівів. Від цих мелодій тремтить серце та переймає дух в грудях, а розум не в силі збагнути глибини та повноти Божого змісту. Особа, захоплена молитвою, наповнюється позитивною божественною енергією, не усвідомлюючи до кінця цього способу дії на душу нашого любого Бога, незбагненного Творця, Митця і милосердного Батенька. Кажу «Батенька», бо Небесний Отець для нас є таким: любим, ніжним, добрим, близьким. Сам Ісус Христос проголосив людям: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів 3,16). А Єлисей, що йшов поруч пророка Іллі, спостерігши, що він розлучений з пророком, голосно загомонів: «… Батеньку мій, батеньку! Ізраїлева колісниця і коні! – І коли більше його не бачив, вхопив свою одежу й роздер надвоє» (2Цар 2,12). Єлисей ніжними словами промовляв до Іллі, людини-пророка – а ось сам Отець Небесний послав свого Сина, Бога, який став жертвою задля спасіння людського роду. Тож слово «Батеньку» буде надзвичайно вірогідним, щоб звертися до нашого Творця. Учімося ніжної любові, щоб спілкуватися з нашим Господом, використовуючи найгарячіші та слова повні любові до Нього і про Нього. Бог, Господь, Отець, Друг тощо – правдиві слова і прегарні про нашого Творця і Спасителя, але «Батенько» ніби стирає кордони, усуває всякий ляк, приголублює нашого втомленого духа!

Як і що роздумуватимемо про свято Стрітення, посвячення Людського Сина, Сина Божого Небесному Отцеві, Богові, що Одне Єство! Йосиф і Марія принесли загорнутого в пелюшки мале немовля Ісуса у святиню, щоб сповнити приписаний закон. Марія, повна благодаті, та праведний Йосиф не допускають жодного затягування припису: люблять Бога, тому шанують Його закон! Не посідали коштів, тому придбали лиш пару горлиць, не ягня, щоб принести жертву Господеві. Але на руках у них цей, Хто уже стається жертвою за увесь людський рід! Син Божий – Жертва, приємна Отцю! Ісуса у святині оточили ще двоє праведних людей, набагато старші віком за Марію та Йосифа: Симеон та Анна, пророчиця, дочка Фануїла. Про цього пророка Симеона побожний Лука випитувався тогочасних осіб, хто знав його, щоб сказати нам про нього: праведний, побожний, і Дух Святий був на ньому. Анна та Симеон були особами поважного віку. Мимо такого старечого віку пророчиця «не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою». Ця Анна не знеохочувалася служити в храмі Богові, тобто всяку послугу, яку вона могла виконувати віком у 84 роки, вміло жертвувала Богові. Не потурала вікові, не шукала вихідних днів та відпусток – навпаки, спішила послужити ближнім. Хай буде прибиранням сміття чи, радше, дотриманням чистоти на певній території чи у храмі, змиванням підлоги, протиранням предметів від пороху чи просто перенесенням необхідних речей на певне місце… Старша особа, але потрібна у міру своєї змоги, здоров’я та сили. Вона, як і праведний Симеон – особи, які витримали в доброму до кінця. Не покинули свого служіння ближньому та Богові, на кого скерований їхній погляд. Симеон жив поруч храму в Єрусалимі не втрачав праведності, очікував побачити представника спасіння, Сина Божого, що йому відкрив Святий Дух. Це особи, наскрізь проникнуті Святим Духом, виконували звичайну працю в міру своїх сил та віку, але чинили це з великою увагою на Бога. Не чинили чудес, не проганяли злих духів, до них не стояли люди в черзі, очікуючи оздоровлення, нічого подібного не було! Служили в тиші та спокою і з любов’ю Богові так, як дозволяло їхнє вміння. Цим були задоволені, не бажали більшого, хоч праведному Симеонові було відкрито, що він за свого життя побачить Спасителя світу. Святий Дух привів його у храм і на його руках спочив Спаситель світу, до кого промовив, що може відійти, бо побачив очікуваного Месію. Пророк споглянув на Того, Хто стається спасіння всіх народів, просвітить поган божественним світлом, через Кого явилася слава Ізраїлю. Вірність Богові чинить чудеса у серці людини. Багато із народу пізнають Спасителя і приймуть дорогу спасіння, але не бракуватиме тих, хто падатиме у провалля. Святий Іван Золотоустий про «славу твого люду – Ізраїлю» поділився такими роздумами: «Славою чекаючих була зустріч Того, Кого чекали; і Йосиф, і Марія прославляють проповідуване; ангел благовістив, мудреці пізнали, пастухи слухали, воїнства ангелів торжествували, зірка зверху вказувала, Симеон пророкує, Анна, дочка Фануїла, пророкує, земля раділа, небо через посередництво зірки звіщало, мудреці відмовилися покоритися тирану, пастирі поклонилися Архіпастирю, все взнало, Мати взнала, Йосиф почув, тремтіли при таких ділах..». Від цієї зустрічі сталася велика переміна у житті Симеона, який звернувся до Господа: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі…» Святець підтвердив готовість виконати волю Бога. Свята пророчиця «тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму».  Ось приклад нам усім: служити Богові до кінця своїх днів і благати Його кожного дня про ласку витривати у доброму до кінця! Хай Пресвята Богородиця благословить нам у цьому!

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

14 лютого 2019 р. Б., Унівська Свято-Успенська Лавра