Слово Митрополита Львівського на четверту неділю Великого Посту
  • Нед, 14/04/2013 - 19:56

Слово Митрополита Львівського на четверту неділю Великого Посту

Євр 6,13-20; Мр 9,17-31;
Еф 5,9-19; Мт 4,25-5,12.

Кожного року в часі Великого посту читається євангельський уривок від святого Марка про зустріч певного заклопотаного батька, який шукав оздоровлення для свого сина й прибув до Ісуса Христа. Син цього чоловіка був опутаний німим духом від дитинства, який знущався над ним. Батько, де тільки міг, шукав рятунку, якось не бажав відразу прибути до Сина Божого, підійшов до апостолів та просив їх, щоб звільнили його дитину від посідання та знущання злого духа, але ті показалися слабкими. Злий дух не слухав їх, посідав молодого чоловіка й продовжував кидати ним в різні боки та у воду, вогонь тощо. Можливо, за порадою апостолів, а може й сам, батько підійшов до Христа й просив його, щоб той, якщо в його силі прогнав диявола. Син Божий відізвався до батька, що оздоровлення сина  залежить від їхньої віри і тут чоловік спохватився: «… викрикнув крізь сльози: Вірю, поможи моєму невірству!» (Мр. 9,24). Апостолам було цікаво те. що вони не могли прогнати злого духа й допомогти батькові, на те відізвався Спаситель й повідомив їх, що такий рід необхідно виганяти молитвою та постом. Якраз знаходимося у часі Великого посту, стараймося, щоби нашими щирими молитвами та гідними постами через сердечне покаяння Господь очистив наші душі. Людина сама у собі не має сили звільнити себе від злого духа, гріховного впливу тощо. Тут необхідно пам’ятати, що прощення гріхів, силу боротися із пристрастями та спокусами, а тим більше, звільнення від духовної напасті може дати тільки наш Господь. І ми переконалися в тому, що Христос проганяє зло, але бажає, щоб люди вірили у нього.

Віра в Бога – необхідна річ до спасіння кожної людини. Хто не вірує в Бога та не живе згідно даних людям Заповідей Божих, така особа прирікає себе на вічну загибель, на відкинення від Господа та вічну муку. Віра подібна до вогняного стовпа, який вночі провадив вибраний народ із Єгипту в обіцяну землю (пор. Вих 13,21). Дуже важливо, щоб не бути віруючими людьми лише з назви, а мати глибоке переконання у серці про Бога, його правди, вічність, суд над нашим життям, про спасенну місію Христа, даровану нам для нашого вічного щастя й життя з Богом. Люди линуть до вічності так, як стверджувала свята Тереза з Авіля, як сніг падає на землю. Правдиво віруючих та вірних в усьому Богові людей, дуже мало. Хтось скаже, що багато ходять у церкву, моляться, сповідаються, причащаються, постять, дають милостині, виконують різні інші побожні практики.  Це - правда! Але скільки віри стоїть за такими духовними практиками? Не один раз релігійні люди виконують це як повинність або для людського ока чи з інших знаних їм й Богові причин. За цим може й не стояти віра - або бути дуже слабкою. Коли людина збирає похвали, чинить це для людського ока, живе внутрішнім самозадоволенням, як мета вчинку, ставить себе вище інших, покладається на свої здібності, гроші тощо, тут немає місця віри в Бога. Жити вірою, означає цілковито довірити своє життя Господові, усе покласти в його руки, а зі свого боку, пізнавати його волю та чинити усе необхідне, що йому до вподоби. Бо людина, яка мовить, що вірить  в Господа, а живе так, як їй заманеться й бажає, щоб Бог пристосовувався до її життя, це – не віра, а спокушання Бога. Сьогодні, по церковному календарі пригадується життя святої Марії єгипетської, яка від 12-ти років віддалася грішному життю. Такий спосіб тривав 17 років. Згодом, при певних обставинах та Господньому втручанні, покаялася. Залишила нечистий спосіб життя й пішла у пустиню чинити винагороду. Там у молитва й постах провела 49 років й дійшла до такої ступені праведності, що ходила поверх води. Померла як свята, хоч певний час була великою грішницею. Каялася за свої гріхи й ревно молилася до пресвятої Богородиці, так повернулася до Бога, який простив їй гріхи та освятив її життя. Вона не відкладала свого навернення, лише, зрозумівши помилку, відразу покинула гріх й чинила покуту, тобто, закривала нечестиві рани, які раніше поражали її душу.

Святий апостол Павло звертаючись до ефесян просив їх, щоб шукали того, що подобається не людям, а Богові. Праведник благав вірний люд, щоб уникали безплідних діл темряви. Він уболівав над долею народу, особливо, пам’ятав про тих, хто прийняв віру у Христа, пригадуючи, що у світлі все скрите й соромне стане явним. Господь – наше світло, так назвав себе Ісус Христос (пор. Ів 8,12). Коли людина ходить у світлі, тоді темнота зі своїми підступами буде виявлена. Злодій боїться світла, бо довершує своїх діл по більшій мірі у темряві. Святий Іван Золотоустий навчає, що не виявлена, а закрита зверху рана вглиблюється в тіло, подібно й гріх, поки скривається ніби у мряці, діє дуже сміливо (пор. св. Ів. Золот., Бесіда XVIII на Еф п.1). Людям подобається світло, бажають сонця, бо хмарні дні наводять часто, меланхолію, апатію та всякого роду кволість. Стараймося ходити у світлі Божих променів, щоб уникати підступів диявола та викривати усякі духовні помилки життя. Хворого сина, про кого ми почули у євангельському уривку від Марка, не міг зцілити ніхто, крім Господа. Подібно діється до цього часу: Господь - наш єдиний духовний лікар, який праведних любить, а грішників милує! Господи, Ісусе Христе, змилуйся над нашими душами та бережи нас від вчинків темряви! Пам’ятаючи про святкування 20-тої річниці заснування парафії у вашому селі, щиро вітаю усіх, хто трудився духовно, фізично й допомагав матеріально, щоб постала ця церква, в якій очищуєте й освячуєте Господнім милосердям та любов’ю ваші душі. Хай Господь благословить усіх священиків, які служили й служать в цьому храмі, сестер та усіх вірних мирян, дає духовне світло, віру й добре здоров’я на багато років життя! Дякую усім за вашу віру та вірність святій Церкві! Заснулим у Господі вічная пам'ять.

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

14 квітня 2013 р.Б. село Лапаївка (Пустомитівський р-н)
Джерело: http://www.ugcc.lviv.ua