«Соціальне служіння для блага ближнього має бути вкоріненим в життя кожного християнина», - о. Сергій Триф’як
  • Птн, 09/02/2018 - 18:54

Пропонуємо вашій увазі розповідь про те, як здійснюється соціальне служіння УГКЦ на теренах Івано-Франківщини. Своїми думками про це поділиться священик Сергій Триф’як, відповідальний за соціальне служіння в Коломийській єпархії.

Також о. Сергій вже дев’ятий рік, як очолює Карітас Коломийської єпархії. Свою місію душпастиря отець Сергій також виконує у Коломиї, у катедральному соборі Переображення Господнього. І це ще не все: їхню з дружиною домашню церкву Бог благословив чудовими діточками.

Отче, розкажіть, будь ласка, трохи більше про служіння, яке ви виконуєте.

Моя діяльність у Коломиї передусім полягає в праці в Карітасі та в соціальному служінні для блага потребуючих. Воно включає в себе дітей, літніх людей, людей з інвалідністю, а також людей у кризових станах, які мають як матеріальні, так і соціально-психологічні потреби. Такі проблеми ми стараємося допомагати їм вирішувати, маючи різні програми та напрямки роботи. Загалом близько 40 співпрацівників залучено до роботи фонду. Сотні наших підопічних постійно або періодично користуються послугами Карітасу в найрізноманітніших соціальних програмах.

Восени 2017 року Коломийську єпархію було відокремлено від новоствореної Чернівецької єпархії УГКЦ. Тепер наша єпархія охоплює терени семи районів Івано-Франківської області: Коломийського, Верховинського, Городенківського, Косівського, Надвірнянського, Снятинського і Тлумацького.

На сьогодні можна сказати, що соціальне служіння в нашій єпархії ще знаходиться на початковому рівні та перебуває на стадії розвитку. Про це свідчить велике опитування, яке ми робили влітку й восени 2017 року в рамках проекту «Створення бази для розвитку парафіяльного соціального служіння», захопивши ще тоді і територію сучасної Чернівецької єпархії.

Служіння в соціальній сфері в Коломийській єпархії водночас і невпинно розвивається. Майже кожна парафія у нас – як і в цілій Церкві – здійснює різні соціальні ініціативи та надає посильну допомогу потребуючим. Інша річ, що таке парафіяльне служіння може мати різні назви або не завжди потрапляє під формальний облік. Адже коли ми робимо збірки для хворих, допомагаємо комусь у тяжких обставинах, допомагаємо потребуючим дітям або опікуємося ними, відвідуємо інтернати та геріатричні будинки (для старших осіб) тощо. Усе це вже є справами, які підпадають під спільну назву «соціальне служіння». Саме такі ініціативи становлять зародки масштабного служіння потребуючим.

Аби пожвавити соціальне служіння, потрібна системна робота. Тому так само, як і інші єпархії УГКЦ, зараз ми розпочали впровадження всеукраїнської програми Карітасу України під назвою «Підвищення рівня соціальної відповідальності парафій та їх участі в житті громад на місцевому рівні». Це поступово покращить наявний стан соціальних ініціатив, дозволить багатьом вірним пройти профільне навчання та дасть поштовх для розвитку парафіяльних Карітасів. Адже потенціал наших парафій величезний – потрібно лише надати йому можливості й умови для реалізації.

Які виклики й перспективи ви зауважуєте на теренах єпархії?

Соціальне служіння, реалізація своєї віри через милосердну любов – це покликання й обов’язок кожного християнина: як мирянина, так і монаха або монахині, священика і єпископа. І ми бачимо виклик в тому, щоб це соціальне служіння для блага ближнього динамічно розвивати, дієво поширювати і чинити все, аби воно було міцно вкорінене в життя кожного нашого вірного.

Так само як і проповідь священика – літургійна і та проповідь, яку він проголошує через своє життя і вчинки – покликана давати наснагу вірним ділитися своєю любов’ю. Мотивувати до того, аби дати частинку себе комусь іншому, котрий зараз потребує допомоги, підтримки й уваги. І ніхто не може сказати, що, мовляв, «я потребуючий, я потребую допомоги і не маю чим допомогти» – навіть із тих вірних, кому ми служимо. Бо кожен, навіть не маючи нічого взагалі, однак може послужити комусь, хто є в ще більшій чи просто іншій потребі.

Варто зауважити, що через допомогу Церква не хоче й не буде розвивати «соціальне паразитування». Ми покликані й прагнемо розвивати віддане та безкорисливе соціальне служіння наших вірних, християн одне одному. Ба більше – не тільки «своїм», але будь-кому, хто перебуває в якійсь потребі. Адже в біді «чужих» не буває.

Які завдання й цілі ставите перед собою на посаді відповідального за соціальне служіння в єпархії?

Цілі й завдання, на мою думку, – це насамперед розвиток соціального служіння, його краща організація, систематизація. Зрозумівши, що, як і де відбувається в нас в єпархії, аналізуючи це, ми можемо послужити краще й більше тим людям, які з певних причин знаходяться в тяжких життєвих обставинах.

Інтерв’ю підготували о. Сергій Радченко та Ірина Максименко