Зустрічаючись з вбогими та біженцями, Святіший Отець сказав, що Божа любов, яку нам дарує Ісус, дає надію на інше майбутнє, зокрема, через викорінення у суспільстві зла байдужості.

Після відвідин дитячого реабілітаційного осередку ім. блаженного Ласло Баттяні-Штретмана в Будапешті, Папа Франциск 29 квітня 2023 р. вранці прибув до храму святої Єлизавети, яка прославилася своїм служінням для бідних. Там відбулася зустріч з убогими та біженцями. Учасниками цієї другої події другого дня Апостольської подорожі в Угорщину були також біженці з України. Після слів привітання Президента «Карітасу Угорщині» та кількох свідчень, між якими була сім’я Олега з Дніпра, Святіший Отець подякував Церкві в Угорщині за служіння, яке вона здійснює для вбогих, зосередивши увагу на мові любові, що випливає з допомоги потребуючим. Діти Олега виконали музичний твір «Ніч яка місячна» Миколи Лисенка.

Мова любові

На початку звернення Папа Франциск зазначив, що вбогі та нужденні перебувають у центрі Євангелія (пор. Лк. 4,18). «Вони показують нам захоплюючий виклик, щоб віра, яку ми сповідуємо, не була в’язнем культу, далекого від життя, і не стала здобиччю своєрідного “духовного егоїзму”, тобто духовності, яку будується відповідно до свого внутрішнього спокою і задоволення. З іншого боку, справжня віра – це та, яка спричиняє незручності, ризикує, виходить назустріч вбогим і робить здатними говорити у житті мовою любові», – сказав Святіший Отець. За його словами, цієї мовою говорила свята Єлизавета, до якої угорський народ має велику набожність. Ця свята була дочкою короля, вироставши в комфорті придворного життя, однак, зворушена і перетворена своєю зустріччю з Христом, вона незабаром відкинула багатства і марноту світу, відчуваючи бажання піклуватися про тих, хто цього потребує. «Таким чином, вона не тільки витратила своє майно, але й своє життя на користь останніх, прокажених, хворих, аж до того, щоб особисто лікувати їх і носити на своїх плечах. Це мова любові», – підкреслив Папа Франциск.

Церква, яку розуміють навіть невіруючі

Святіший Отець пригадав свідчення біженки Бриґітти, яка розповіла про свої страждання та зусилля, щоб її дітям не забракло хліба. Вона змогла відчути близькість Бога завдяки Угорській Греко-Католицькій Церкві та багатьом людям, які доклали максимум зусиль, щоб допомогти їй та підтримати в подорожі віри. «Це свідчення, яке вимагається від нас: співчуття до всіх, особливо до тих, хто позначений бідністю, хворобою та болем. Нам потрібна Церква, яка б вільно розмовляла мовою любові, універсальною мовою, яку чують і розуміють усі, навіть найдальші, навіть ті, хто не вірує», – наголосив Папа Франциск.

Великодушна допомога українським біженцям

Святіший Отець подякував угорській Церкві, молитовним групам та Карітасу за те, що вони змогли створити мережу допомоги, щоб прийняти багатьох біженців з України, незважаючи на їхню конфесійну приналежність. «Зі зворушенням я слухав свідчення Олега та його родини; ваша “подорож у майбутнє” – інше майбутнє, подалі від жахів війни – насправді почалася з “подорожі пам’яті в минуле”, тому що Олег згадав теплий прийом, з яким його зустріли в Угорщині багато років тому, коли він приїхав працювати кухаром», – сказав Папа, коментуючи свідчення біженця з України, який разом з дружиною та п’ятьма дітьми був змушений покинути місто Дніпро, яке обстрілювали російські ракети.

Пан Олег, який не мав достатньо засобів для прожиття, з вдячністю згадав турботу добрих людей, які надали потрібну для його сім’ї допомогу, що стала рятівною. «Справді, навіть у муках і стражданнях людина віднаходить у собі мужність прямувати вперед, якщо отримає цілющий бальзам любові: це сила, яка допомагає вірити, що ще не все втрачено і що інше майбутнє можливе. Любов, яку Ісус дарує нам і якою Він наказує нам жити, таким чином допомагає викорінити в суспільстві, містах і місцях, де ми живемо, зло байдужості та егоїзму, і наново запалює надію на нове людство, більш справедливе і братерське, де кожен почувається як вдома», – підсумував історію українського біженця Святіший Отець. На завершення він закликав присутніх завжди говорити мовою любові, бо саме тоді, коли ми зобов’язуємося принести хліб голодним, розквітає радість і Господь наповнює наше існування любов’ю, якою ми ділимося з іншими.