Конгрегація богослужінь і дисципліни Таїнств в силу повноважень, отриманих від Святого Отця, проголосила святого Івана ХXIII небесним покровителем Сухопутних військ Італії. Цю подію відзначили в казармі Пія XI зустріччю ста військових капеланів Італії з їх ординарієм архієпископом Санто Марчано і з генералом Даниїло Ерріко, начальником Головного штабу сухопутних військ Італії.

Як пояснив богослов дон Еціо Боліс, який очолює Фонд імені Папи Івана XXIII, цей святий був обраний тому, що він не тільки був військовим капеланом, а й залишив видатне свідоцтво миротворчості.

Анджело Ронкаллі, майбутній Іван XXIII, служив в армії в 1901 і 1902 роках, він брав участь у Першій світовій війні як сержант санітарних військ, а в 1916-18 рр. служив військовим капеланом. Війна, розповів о.Боліс, дала йому важливий урок: він усвідомив, що зло - це плід егоїзму. Анджело Ронкаллі був абсолютним противником не тільки війни, а й деяких позицій щодо патріотизму, поділюваних в ті часи католиками. У 1918 році в одній з проповідей він сказав: «Те, що по-справжньому найважливіше - не сила мечів і гармат, але сила справедливості, сила закону і Божественно-людського братства між людьми». Ронкаллі ніколи не благословляв зброю і не підтримував войовничі настрої, зазначив дон Беліс.

Ось що писав Анджело Ронкаллі в 1902 році, повернувшись з армії:

«Наскільки жахливий світ, скільки мерзоти, скільки бруду! За рік моєї служби я побачив це на власні очі. Армія - це фонтан розпусти, який захоплює місто! Хто втече від цього потопу бруду, якщо Бог не допоможе? Дякую Тобі, Боже мій, що Ти зберіг мене від розкладання. Це воістину одна з найбільших милостей, за які я буду вдячний Тобі все життя. Я не думав, що розумна людина може так опуститися ... Проте це факт. І сьогодні, після такого невеликого досвіду, мені здається, я можу сказати: більше половини чоловіків протягом якогось відрізка часу стають ганебними тваринами ... Падаю на коліна перед моїм Богом і, згадуючи милості, даровані мені в цьому році, упокорююся, як прах, і дякую Йому всім серцем. 1902-й я не повинен забувати ніколи: рік мого солдатського життя, рік боїв. Я міг втратити покликання разом з безліччю інших нещасних, і не втратив. Я міг втратити чистоту, благодать Бога, але Бог цього не допустив. Я йшов крізь бруд, а Він не дозволив мені забруднитися; я ще живий, здоровий, міцний, як і раніше... Ісусе, дякую і люблю Тебе».