Не вмре, не згине Україна,

Допоки із джерел Христової молитви

Води цілющої, води життя і воскресіння

Причастя споживатиме святе.

Як личить культурній, інтелігентній нації, і як це здавен-давна було закорінене в свідомості кожного українця, Свято української молоді під гаслом «Андрей Шептицький – це Україна: будівничий, князь, лідер!» у Бібрці розпочалось з молитви  – і в молитовному дусі тривало увесь день, втілившись у величний молитовний хорал мужу праведному, великому християнинові та великому українцеві – Митрополитові Андрею Шептицькому. Бо християнська молитва – це внутрішній мир і тиха радість; це щира розрада і найвлучніша порада; це сила і мудрість; це хоча й не вповні зрозуміле, особливо для модерного технологічного світу, проте непідробне правдиве життя: те непроминаюче життя, в якого є початок, та немає кінця. Подібно біблійному Еноху («і ходив Енох з Богом...». Бт. 5:22,24) український народ, розпочинаючи будь-яку більшу чи меншу справу з молитви, тим самим перемінював цю справу в молитву. Смуток і радість, зведення храмів і звичайних домівок, збір урожаю або й монотонна буденна праця – усе, навіть саме життя, українець умів перетопити у неперервну молитву земного буття. Не винятком стала неділя 25 червня 2017 року для мешканців Бібереччини, що були учасниками Свята української молоді.

Отже, як і належить, святкування у Бібрці розпочались з Божественної Літургії у храмі Покрови Пресвятої Богородиці, що його в 1907 році освятив Митрополит Андрей Шептицький. Тут він зупинявся для молитви і в 1914 році – перед тим, як московські попи й жандарми викрали праведника від його народу, щоб, як їм бажалось, навічно сховати його в непрохідних нетрях Московії. Але не вдалося. У 1932 році Владика з візитацією прибув до Бібрки ще раз. І коли відкрились царські врата, коли урочо залунали чисті голоси дитячого хору, уже від перших слів привітання та проповіді місцевого пароха, стало зрозумілим, що слуга Божий Андрей духовно ніколи не покидав Бібереччини, що він завжди перебував і перебуватиме у вдячній пам’яті та серцях місцевих мешканців.

Свято української молоді у Бібрці відбувалося за уже усталеним сценарієм, проте все ж, як і в багатьох інших місцевостях Галичини, воно мало чимало своїх неповторних «родзинок». Несподіваною для усіх присутніх і зворушливою стала «передача естафети поколінь», коли під час виголошення молитви, укладеної Андреєм Шептицьким, колишній політв’язень Петро Франко, котрий пам’ятав Митрополита і отримав його благословення, – сьогодні «з рук у руки» символічно передав це благословення сучасній українській молоді, народженій та хрещеній в уже незалежній Україні. Наступною приємною несподіванкою для гостей Свята стали шкільний музей Уляни Кравченко та (зверніть увагу!) шкільна «картинна галерея». Кожного разу, коли у звичайних загальноосвітніх школах святоюрське товариство відвідує подібні осередки національного духу, хочеться скласти доземний поклін керівництву і педагогічному колективу таких навчальних закладів. Адже тільки так, на живих прикладах історії «малої батьківщини», у дітей формується гордість і гідність українця.

Попри те, що Бібрка та Бібереччина мала ще багато що представити і, можливо, Свято трохи й затягнулося, все ж воно проминуло на одному диханні. В ході дійства раптом якось забулося про годинники, про літню спеку, про те, що десь там в іншому (тобто реальному) світі чекають ще якісь справи. В той час, слухаючи доповіді юних дослідників чи насолоджуючись співом направду талановитих молодих виконавців, усе єство присутніх наповнювала тиха радість, що не вмре, не згине Україна, бо має дітей, душа яких живиться цілющими водами Христової молитви та української національної культури. Тому логічним став факт, що учнівські доповіді були рекомендовані для участі в четвертому турі конференції, присвяченої праведному Митрополитові Андрею Шептицькому, а художні виступи – для їх представлення у наступних конкурсах фестивалю «Голос Руси-України».

І знову, вже традиційно, усі учасники, наставники та організатори Свята української молоді на Бібереччині були нагороджені грамотами, дипломами та подяками Громадської ради «Святий Юр».